Неочікувано низькі оцінки, шквал обурення від прихильників, а тепер уже й петиція з проханням позбавити Зака Снайдера режисерського крісла “Ліги Справедливості” — всі ці речі спонукають назвати “Бетмена проти Супермена” провалом. В жодному разі. “Світанок справедливості” — це не поганий фільм. У когось він може викликати розчарування, у когось — захват від краси побаченого, ще в декого (включно з автором цих рядків) — нестримну й концентровану лють. Проте поганим фільм не назвеш.

А все тому, що “Бетмен проти Супермена” — це не фільм.

Це розжирілий трейлер до “Ліги справедливості”. Це двогодинні відеошпалери для робочого столу. Це парад просраних можливостей. Що завгодно, але не фільм.

Темна пляма на ковдрі

Пора вже визнати: Зак Снайдер хоч і майстер вражаючого візуалу, кожен кадр якого сміливо можна ставити в рамочку, не вміє виразно розповісти історію. “300” і “Вартові” вдалися якраз тому, що режисер просто не чіпав першоджерело і ретельно слідував його букві: самі комікси уже слугували розкадровками стрічок, а репліки перекочовували теж ледь не буквально. Не зіпсувати вже готовий твір — завдання значно легше, ніж самостійно зліпити з купи яскравих сцен і образів доладну історію.

Місиво — слово дещо неприємне, але саме воно найкраще характеризує “Бетмена проти Супермена”. Хаотично розкидані сцени, нещадно обрізані персонажі та вагон сценарних неоковирностей ховає під собою  жменьки чогось глибокого і прекрасного, мов Саша Ґрей. Чого там, “БпС” навіть заспойлити неможливо, бо як би не хотілося протидіяти мережевим критиканам, у трейлерах справді показано фактично весь фільм. Втім, облишмо поки сумне, адже є у новій роботі Снайдера справжнє диво, за яке можна крізь пальці дивитися на інші недоліки.

Бетмен. Найкращий Бетмен в історії кіно (хоч і в далеко не найкращому костюмі).

Афлек безумовно божить. Як і в Дедпула-Рейнольдса, бажання втілити персонажа і любов до нього настільки сильні, що ти втискаєшся у крісло від побаченого. Навіть без голоса Кевіна Конроя, Бен Афлек є зразковим втіленням Кажана. Не просто детектив чи борець зі злочинністю — справжній Темний Лицар, кожна поза, слово і вираз обличчя якого випромінює неймовірну, надлюдську могуть. Він пізнав гіркоту втрати батьків і названого сина, розчарований від марноти свого хрестового походу і вже втомився бути надміру поблажливим до тих, із ким бореться — та все ж не може відступити, не може бути осторонь.

І як Афлек став ультимативним Бетменом, так і Джеремі Айронс зобразив відповідного Альфреда — людину, котра здавна замінила батька для Брюса, стала особистим лікарем, інженером і повноцінним бойовим товаришем. Такий Альфред не здатен бути просто прислугою, хай і з розширеними повноваженнями. Він тримається із Брюсом-Бетменом на рівних, бути їдким і саркастичним, де потрібно — як свій у дошку дядько, а не ряджений домоуправитель. Ця парочка просто змушує стікати слиною в очікуванні окремого фільму про Бетмена. Тим паче, що після цього гіркого досвіду Афлек-режисер безумовно намагатиметься викластися на повну.

Загалом, крутих моментів у “Бетмені проти Супермена” не бракує. От тільки одна біда — нам не дають ними насолодитися. Мрієш, аби гострі перепалки Альфреда й Брюса тривали довше, аби дали більше часу познайомитися з Діаною — а дзуськи, карнавал не чекає! Подивився кілька секунд на персонажа чи сценку — все вистачить, чекай нових фільмів. Неодноразово ловиш себе на думці, що та чи інша сцена є огризком значного довшого й кращого фрагменту. І взагалі, що “Бетмен проти Супермена” — це строката ковдра, зшита з кількох окремих стрічок. Відразу на думку приходить “Відьмак” — цілком навіть пристойний серіал, який за чиїмось велінням нарізали у мерзотний “фільм”. Зі “Світанокм справедливості” аналогічна історія.

Всі у програші

Втім, усвідомлення масштабів катастрофи настає далеко не відразу. Спершу Зак Снайдер і Ганс Ціммер тішать наші очі та вуха сценою, котру за довгі роки нам показували не раз — смерть подружжя Вейнів. Здавалося би, скільки можна, всі давно по горло ситі бетменівською origin story — та візіонер Снайдер мало того що робить із неї заставку на стартові титри (а не функціональну сцену), так і наповнює її вражаючою красою. І все було би чудово, якби не одна жахлива деталь — але про неї згодом.

Ще більше надії подарувала і битва Супермена та Зода, подана з точки Зору Брюса Вейна. Цим справді потрібним, важливим і тонко зробленим фрагментом Снайдер надолужив те, за що шпиняли “Людину зі сталі” — показав-таки жах звичайних смертних, котрі стають свідками і водночас жертвами поєдинку богів. Їхній світ, звичний уклад життів руйнується, поки двоє іншопланетян лічать одне одному ребра — для людства це якраз і стало переломною точкою у сприйнятті Супермена. Для Брюса Вейна так само — після цієї сцени він отримав достатньо мотивації для заголовного протистояння.

З цього моменту “Бетмен проти Супермена” міг стати геть іншою, безумовно, кращою стрічкою. Варто було лише дати конфліктові розгорітися природнім шляхом, а не вводити Лекса Лютора з його в кінець кострубатою лінією.  Посварити героїв просто для того, щоби посварити, а потім дати їм підставу помиритися — ось як виглядає позиція Лекса. Начебто цього абсурду мало, так його лиховісний план настільки заплутаний і складний, що хочеться вигукнути: “На біса тобі це? Ці двоє і так ладні роздерти одне одного, стій собі збоку та насолоджуйся”. Можливо, десь і є в Лекса адекватніша мотивація, але вона залишилася у чорновій, не порізаній ножицями версії фільму — на виході йому дали занадто мало часу на розкриття. Втім, не лише йому.

Опісля можна лише загинати пальці на моментах, котрі можна було би вирізати на користь важливіших сюжетних ліній. От скажімо, Діана. Вона присутня у фільмі лише тому, що її слід було ефектно показати і зробити її співзасновницею Ліги Справедливості. Проте цінності для ключової історії вона не несе жодної. Так само і Думздей — це лише підстава нашим героям побрататися, а глядачам — побачити традиційну фінальну битву. Видіння Брюса, камео інших членів Ліги, навіть лінію Лекса можна було викинути, пустивши звільнений хронометраж на щось доцільніше.

Скажімо, викинути Лекса і Думза, а натомість більше часу присвятити Діані, котра “випробовує” обох титульних героїв. Викинути Діану та видіння, і показати Лекса, для якого богоборницька боротьба зі Суперменом стає нав’язливою ідеєю, що він зважєуться на створення Думздея. Не на застосування, а саме створення — і не просто маніпуляціями зі Зодовим ДНК, а канонічними методами: постійним вбивством і воскрешанням якогось бідолахи, котрому вживили чужинські гени. Хай Думздей в принципі дуже різко контрастує із першою половиною фільму, можна сцена “вбити-воскресити-повторити” компенсувала би все сповна. Ну і на крайняк можна було би взагалі зрізати усі сторонні лінії, присвятивши фільм суто боротьбі Бетмена проти Супермена.

О, власне, Брюсові  видіння. Зауважте, не просто сни, не марення, а саме видіння. Хай Бетмен там розкішно надирав зади, ці фрагменти — найлютіші тизери подій майбутніх фільмів. Зокрема, появи Дарксайда, якого досить неоковирно тицяють під носа нам кілька разів (це без урахування уже засвіченої додаткової сцени з Лексом). Так само неоковирно знайомлять нас із трійцею інших супергероїв, і набридливе “месіанство” Супермена підкреслюють. У певну мить знову ледь не волаєш: “Гаразд, алюзії на Христа, Дарксайд, перегуки з 11 вересня, знову Дарксайд, знову християнство… Я зрозумів уже! Може, вистачить, і подивімося кіно?”

Оце закладання фундаменту для майбутніх фільмів та цілого кінематографічного всесвіту DC — це один бич “Бетмена проти Супермена”. Керманичам Warner Bros. заманулося в межах одного фільму зробити те, для чого марвелівцям знадобилося півдесятка стрічок. І отримали ми не сиквел “Людини зі сталі”, не окремий фільм про Бетсика і Супчика, а буквально двогодинний трейлер до “Ліги справедливості”, котрого фан-сервіс цікавить більше, ніж кінематографічна історія.

Втім, найгіршим виявилося навіть не це.

Останній цвях

У заставці з убивством батьків Брюса є один ледь помітний, але вкрай важливий момент: Томас Вейн надумав ударити грабіжника, дати йому відсіч. Це, будьмо чесними, посилає під три чорти саму основу Бетмена. Саме бажання вберегти сім’ю, а отже й відсутність опору з боку Томаса Вейна стали одним із ключових чинників у формуванні особистості Брюса-Бетмена. Перекрій цю дрібничку — і все, Темний Лицар, борець зі злочинністю може йти на смітник, поступившись місцем якомусь кровожерному месникові (Карателю, привіт).

І якщо наведена сцена лише посіяла сумнів, то те, як Снайдер зображає власне протистояння Бетмена проти Супермена, остаточно переконує: Зак банально не розуміє того матеріалу, з яким працює. Не розуміє, що зробило з титульних героїв ( і решти персонажів) настільки важливих фігур поп-культури, персонажів новітньої міфології людства.

Бій Бетмена проти Супермена, яким би красивим він не був і як би не наближався до малюнку Френка Міллера у The Dark Knight returns — це всього лише бійка. Тоді як у Міллера билися не мішки плоті й кісток, а ідеології. Одісей у черговій своїй інкарнації, закутий у металеву броню, ставав на герць із богом і перемагав — завдяки своїй кмітливості, силі духу. Він ладен був іти на що завгодно, аби отримати гору тут і зараз, бо хай він смертний, хай вдруге йому не досягнути перемоги, але в цю мить він був готовий вчинити неможливе і поставити небожителя на місце.

Тому й комікс Міллера став класикою — його Бетмен і Супермен билися, бо розбіжність їхніх світоглядів не залишала їм іншого вибору. Снайдер міг би обернути це протистояння таким же чином, нарощууючи напругу перед фінальним двобоєм — все ж вдалося йому зародити неприязнь між персонажами. Але тут гоп! — влітає Лекс зі своїм хитродупим планом і начисто позбавляє героїв ідеологічного підгрунтя їхньої боротьби. Тут навіть не вийде втішитися розумному зауваженню з боку авторів фільму, що матерів Бетмена і Супермена звуть однаково. Не вийде, бо цією красивою. але безглуздою побиванкою Снайдер втулив смачного ляпаса бездоганному Бетменові, в кінець отупив свого Супермена (зауважте, як мало про нього згадано в цьому тексті — розповідати по суті нічого) та забив довжелезного цвяха у кришку труни як цієї стрічки, так і своєї репутації екранізатора коміксів.

Вже не має значення, хто винен у появі кінцевої версії фільму — Снайдер з Ноланом, Девід Ґоєр чи управлінці Warner Brothers. Суті це не змінить, так само як і додаткових півгодини режисерської версії не зможе перетворити мішанину “про все на світі” на доладну оповідь.

Гучний успіх “Дедпула” не в останню чергу спричинила його самодостатність. Там ніхто не ставив на перший план розкладання рушниць для численних сиквелів, не упивався створенням нового всесвіту чи скрупульозним вплітанням у вже існуючий. Ось вам цілісна, повноцінна історія — а різні ґіківські приємнощі йдуть уже бонусом.

Так само і “Бетмен проти Супермена” був би значно кращим, якби таки розповів історію про двобій Кажана і ÿберменша. Або винятково про закладання підвалин Ліги Справедливості. Або про боротьбу Супермена з Думздеєм чи Лексом Лютором (окремо). Або про ménage à trois Бетмена, Супермена і Диво-Жінки. Якусь одну історію, а не їх невпорядкований набір.

Втім, як не дивно, крихти крутості, побачені у фільмі, здатні подарувати задоволення. Фрагменти цікавого світу та привабливих персонажів пробуджують бажання чекати сольного “Бетмена” від Афлека, фільми про Диво-Жінку, Флеша й Аквамена. Порізані й обсмикані тут, ці персонажі мають що показати в особистих стрічках. Навіть “Ліга Справедливості”, якщо завчасно розкриє всіх героїв і не розпорошуватиметься на фан-сервіс, може неабияк здивувати.

А от про “Бетмена проти Супермена” варто просто забути.