Йдучи у кіно на блокбастер з віковим рейтингом 18+, завжди цікаво: “Як саме автори його використають?”. На жаль, тенденція така, що переважно все зводиться до кількох посередніх сцен різанини, жартів про секс і власне аби-як знятого сексу. Рідко на горизонті з’являються фільми, які, хоча б як «Дедпул», довзоляють собі влаштувати на екрані дику безпричинну вакханалію на яку йдеш, як на атракціон. І саме таким робили фільм «Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)», але щось пішло не так.

Харлі порвала з Джокером. Остаточно. Зруйноване життя, гієна у ролі домашньої кошлатої бубочки і, що головне, втрата недоторканості. Тепер головна героїня у центрі уваги, адже ледь не кожен поганець Ґотема хоче її прикінчити за ті чи інші кривди. Вона ж вмирати поки не збирається, тому за всяк ціну бореться за власне виживання. Тут можна вловити деякі паралелі з зав’язкою третього «Джона Уіка», але більше схожостей у фільмів немає. Основним рушієм історії виступає чималий діамант, який хоче отримати головний антагоніст — Чорна Маска. Однак так склалося, що його поцупила та з’їла, щоб сховати, малолітня щупачка. Тому тепер її потрібно знайти та якось відібрати камінь.

Ось це, здавалося б, уся зав’язка, але фільм називається «Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)» і, відповідно, десь тут мають бути Хижі пташки. Вони й справді присутні у стрічці, але проблема полягає у тому, що вони їй не потрібні. Пташки — це три дівчини: стереотипний коп-бойскаут з фільмів категорії Б, замотивований жагою помсти кілер та сирота з добрим серцем, відвагою і вмінням за себе постояти. Мало того, що образи стереотипні, так вони ще й не привносять нічого в історію і, прибравши їх, вона стане тільки кращою. Їхні сюжетні лінії прісні, а мотивація вторинна і між ними відсутня хімія. Вони сприймаються як статисти, що необхідні для створення видовищних сцен.

Втім хімія є між Харлі та Касандрою, малою щупачкою, що з’їла коштовний камінь. Вона геть зародкова і ледь-ледь показується на люди. Проте, дивлячись на них в кадрі, розумієш, що дівчина працює як хороша противага навіженій головній героїні. І з них вийшов би класний дует, якому просто забракло екранного часу, тому що його приділяли куди як менш цікавим героям. Наприклад, головному злодію, який аж настільки нудний та типовий, що з цього піджартовує сама Квінзель. Взагалі фільм чудово розуміє свої слабкі сторони, часом навіть вдало над ними жартує, але геть ніяк їх не пропрацьовує, що засмучує.

У фільмі чимало ефектних екшн-сцен. Особливо зачаровує проникнення Харлі до поліцейського відділку. Вони круто зняті, вигадливі, але ближче до кінця фільму бійки скочуються у самоповтор. Навіть класно зроблений на початку трюк з переломом ноги в коліні повторили ще двічі у другій половині, прибравши геть наліт оригінальності. На екрані надмірно велика кількість дійових осіб, яким потрібні репліки, яких треба розкривати, бо глядач з ними незнайомий тощо. Тому останні півгодини стрічки сприймаються як їзда на крутому позашляховику по в’язкому багні. Посеред бійок те і діло робляться паузи на короткі словесні перепалки, камера скаче туди-сюди, а порожні діалоги надмірно затягують. У певний момент доходить до того, що головна героїня посеред сцени несподівано змінює взуття тому, що сценаристу/режисеру/Марго здалася крутою ідея погоні на роликах.

Фільм мовби й не старається використовувати приємнощі свого вікового рейтингу. Окрім однієї порівняно відвертої сцени та трьох з надмірним насильством, немає нічого. Помітно, що автори черпали натхнення з «Дедпула». Схоже, поставлені бійки, жартики на межі фолу та надто часто використовуваний прийом з ламанням четвертої стіни — усе це лежить на поверхні і просто кричить з екрану. Але усюди не дотягнули: більшість жартів вторинна, м’яса толком немає, а якість сутичок плаває по хвилях косинусоїди.

Акторський склад і потішив, і засмутив. Марго Роббі виглядає відмінно в ролі Харлі Квін. Вона харизматична, грайлива, позбавлена гальм і їй вдається у будь-яку емоцію підмішати нотки фірмового шаленства персонажа. Попри вторинність Чорної Маски, як персонажа, Юен Мак-Ґрегор наповнює цього паршивця життям. За ним приємно спостерігати, хоч і прописаний він так, що місцями соромно. Також потішили Чорна Канарка, яку зіграла Джарні Смолетт-Белл, Крім Мессіна (Маски) та Мері Елізабет Вінстед (Мисливиці), актори вдало підібрані під ролі і дуже органічно та стильно виглядають у кадрі.

«Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)» — дуже непослідовний фільм, що намагається зробити більше, ніж може. Він ніби ось-ось лусне від усього, що у себе увібрав, але не зміг використати. Стрічка могла відмінно спрацювати на полі «Дедпула», якби з неї забрали Хижих Пташок і, замість написання діалогів для трьох персонажів, приділили трішки більше часу послідовності подій та гумору. Стрічка була би крутою адреналіновою пігулкою, після якої виходиш з бажанням розповідати про кіно друзям, активно розмахуючи руками від емоцій. Та натомість фільм лишає по собі порожнечу і журбу за нереалізованим потенціалом.