Часом при перегляді розумієш, що наприкінці фільму буде щось ну дуже несподіване. Усе йде мов по нотах, підводячи нас до неочікуваної розв’язки і даруючи задоволення від того, як круто все склалося воєдино.

Саме на такий розклад подій ми очікували, а отримали «Ідеальну брехню».

ЗАГУБИЛИ ПЕРСОНАЖА

Фільм починається зі знайомства. Персонажів знайомлять не тільки з глядачем, шляхом виразних протиставлень, а й між собою. З перших кадрів стає зрозуміло, що парочка головних героїв, Рой та Бетті (персонажі Ієна Маккалена та Гелен Міррен), зовсім не ті, за кого себе видають, і дуже скоро доля (чи сценарій) зведе їх разом.

Так і виходить. Між героями відбувається розмова, в якій Рой розкриває себе з того боку, який у подальшому спростовується. Стає зрозуміло, що він не той, за кого себе має. Жіночка ж залишається під пеленою секретності, так як далі ми бачимо лише дії персонажа Маккалена — розсудливого злодія, який і не думає збиратися на пенсію.

Бачимо, оцінюємо, зацікавлюємося і очікуємо розкриття “ідеальної брехні” жіночки. «Ну коли ж, коли ми вже побачимо тузи в її старому рукаві?»

Чекали, чекали і ось вам, неначе з неба на голову хтось вилив поток води, а це просто якась тітка вилила з каструлі жижу з вареної картоплі. Якщо коротко, саме так можна описати очікування та реальність при перегляді цієї кінострічки. І сміх, і гріх, і сидиш, не знаєш  що сказати.

МЕТАМОРФОЗИ ВЖЕ НЕ В МОДІ

Зазвичай глядач чекає від персонажів кардинальних змін, що відбуваються протягом усього фільму: від мерзенного поганця до людини, яка виборола свою правду. І тільки тоді персонажу можна співчувати. Та навпаки: коли від праведного громадянина персонаж доходить до фанатичного злодія, починаєш його ненавидіти або ж жаліти.

Такі зміни подобаються глядачеві, бо тоді дії персонажів відгукуються десь у глибинах душі і герої запам’ятовуються.

У випадку з персонажем Маккалена, ми спочатку зацікавлено спостерігаємо за його діями і хочемо дізнатися: звідки ж він такий цікавенький поганець узявся. І що ви думаєте? Ми цього не отримуємо! Хоча, можливо, і отримуємо, але якось не дуже виразно та зрозуміло, загалом він так і залишається злодієм, який немає цікавої історії переходу на бік зла (хіба що історія з його раннього минулого , але й та наче висмоктана з пальця). Здається, що ще мить і ми забудемо про нього. Та це нічого, бо чи було цікаво? Ні.

Але насправді у фільмі був цікавий момент, який мав можливість здивувати зміною в характері персонажу від одного емоційного і психологічного стану до іншого, за допомогою зовнішнього вигляду. Проте це були лише мрії та сподівання на такий дарунок, а так як зараз не Новий рік, то сидимо і не скаржимося.

А ЩО, ТАК МОЖНА БУЛО?

Що нас змусило замислитись після показу фільму «Ідеальна брехня», так це питання: «Кого хоче обдурити сценарій: нас чи самого себе?»

Стрічка вже перевалила за половину свого хронометражу, а ми все дивилися і далі не могли зрозуміти: яка мотивація у головних героїв, навіщо їм все це та що врешті-решт хотів цим всім висловити режисер.

Фільм починає вдало вести глядача сюжетними рейками, але чим більше ростуть напруга та інтрига, тим більше сподівань на сильну кульмінацію та розв’язку. Сама назва стрічки в деякій мірі інтрига, у ній криється ідея фільму, реалізацію якої, на превеликий жаль, ми так і не побачили. Персонаж Маккелена не демонструє багатогранність, яку так очікуєш, та залишається однобічним, нецікавим, сірим… А головна інтрига перетворюється на невиразний та невиправданий твіст.

СТРАТИТИ НЕ МОЖНА ПОМИЛУВАТИ

Отже, якщо підбивати підсумки, перед нами цікавий детективний трилер з не дуже цікавими та невиправданими за мотивацією персонажами. Фільм не зміг впоратись з власним сюжетом та клубком інтриг і скандалів, на які претендував.

Але все ж рекомендуємо до перегляду любителям жанру, які зможуть закрити очі на всі недоліки. Та потім не кажіть, що ми не попереджали.