Часом, найкраще місце для схованки — на видноті. Мабуть, саме так подумали члени картелю Сіналоа, довіривши майже 90-річному діду перевезення кокаїну. За короткий період своєї праці, він спромігся перевезти чимало товару й закріпив за собою позивний Тата — Дідусь, та статус вуличної легенди. Його історію спочатку розповів журналіст New York Times, а зараз, за її мотивами Клінт Іствуд, зняв фільм «Наркокур’єр», що не такий однозначний, як здається на перший погляд. Давайте розбиратися.

Старий чортяка й досі дає жару

«Наркокур’єр» — це дуже красивий фільм, що зачаровує американськими пейзажами. Перебуваючи більшу частину хронометражу в дорозі, головний герой проноситься повз безкрайні прерії, висушені сонцем пустки та дзеркальні озера. Усе це чарує око та, поневолі, викликає бажання навідатися в ці краї або бодай нарізати фільм на скріншоти.

Сцени взаємодії персонажів також не пасуть задніх. Знімальній групі вдалося красиво зняти навіть автомайстерні та гаражі, що слугують пунктами відправлення та доставки. Що й казати про загублені в часі придорожні мотелі та кав’ярні, крихітні містечка чи вичурну віллу місцевого наркобарона. Окрасою екрану стали й актори, з-поміж яких, особливо, виділяється сам Клінт Іствуд. Цей старигань має ще стільки пороху в запасах, що на його фоні меркнуть як Бредлі Купер і Лоренс Фішберн, так і менш імениті актори, які, усе ж, добре впоралися зі своїми ролями.

Трішки не докрутили

А грати було що. Попри всю красу показанного, головну роль відводять історії. Хоч основна перчинка тут у фразі: «90-річний дідусь перевозив понад 100 кг кокаїну в багажнику власного пікапу», — це аж ніяк не комедія.

Головний герой фільму пройшов через дві війни, зробив за життя достатньо дурниць, щоби втратити зв’язок із сім’єю, та на схилі літ залишився тільки з палкою любов’ю до квітів у серці і своїм стареньким пікапом, що заводиться через раз. Не хороше життя чи нудьга спонукали його зв’язатися з мексиканським наркокартелем і зайнятися цією складною справою. З’їздив разок — допоміг собі й дав грошей внучці на весілля, потім ще раз. щоби допомогти відновити милий серцю заклад, а там і необхідність допомогти друзям підіспіла. Так і втягнувся, сам того не помітивши.

Він підкорює своєю невимушеністю, багатим життєвим досвідом, яким так хочеться поділитися з молоддю, щиросердністю. Йому хочеться співпереживати, моментами навіть забуваєш, що це персонаж фільму, а не справжня людина. Щоби розбавити історію, у сюжет додали представника наркокартелю, що прив’язався до старого, та спроби налагодити зв’язок із рідними. І це, здавалося б, добре та необхідне рішення розбивається об власну реалізацію. Бо реалізоване воно так, що в нього не віриш. Актори грають відмінно, кажуть правильні слова, розкривають своїх персонажів і, здавалося б, старанно рухають цього воза вперед, але тобі він до одного місця. Твоє серце прагне повернутися до гострих жартиків старого розпусника і протяжних планів безкрайніх американських просторів.

От так і виходить, що вся тутешня драма — мильна бульбашка, що лускає швидше, ніж ви встигаєте насолодитися грою сонячних променів на її поверхні.

Без зайвих слів

«Наркокур’єр» — це фільм, що нагадує візуалом старі спагетті-вестерни та, чомусь, «Логана». Він полонить ваше серце своєю красою та простотою головного героя, але навряд зможе захопити історією. Це неспішний медитативний фільм, що відправляє вас у роздуми під чарівливі кантрі-мотиви та надає відмінний візуальний фон під них. Про нього важко говорити та, мабуть, і не варто.

Проте це не означає, що я хочу назвати його поганим. Він провокує на сльози тоді, коли повинен. Змушує забути де ти перебуваєш. Дідько, та я не можу згадати ім’я головного героя за день після перегляду, але я хочу увімкнути саундтрек та повернутися в цей чарівний край ще хоч на мить.

Не пошкодуйте часу, візьміть із собою рідних та завітайте на сеанс, щоби глянути на, цілком імовірно, одну з останніх робіт великої для історії кінематографу людини. А ще не забудьте зателефонувати своїм дідусям і бабусям, щоби запитати: «Як ви поживаєте?» Часом так просто зробити людям приємно.