Не дивлячись на переважно негативні відгуки серед глядачів і критиків, я не втрачав надії і пішов на новий фільм про лучника із Шервудського лісу без зайвих думок у голові. Результатом стало те, що я приєднався до обуреного натовпу і відправив цей шматок мистецтва до списку найгірших цьогорічних релізів.

Думаю, багато хто знає історію про парубка, який краде гроші в багатих і дає бідним. Зрозуміло, що на її знаності можна заробити достатньо грошей. Саме тому Голлівуд експлуатував цей образ аж із 20-х років минулого століття, коли кіно було ще німим. Загалом його історію в кінематографі та на телебаченні інтерпретували понад 20 разів, включно з мультиплікаційними творами, а також фільмами, що були вироблені в інших країнах (Британія, Італія, Австралія та СРСР). Й ось, до наших кінотеатрів завітала чергова екранізація історії про Робіна Гуда, у якій взяли участь актори великого калібру, та все ж щось пішло не так. Виникає логічне питання: «На якому етапі виробництва все могло полетіти шкереберть?»

Почнемо, мабуть, із сюжету. Нашим головним героєм є Робін Гуд, або ж лорд Локслі (Тарон Еджертон), який закохується в злодійку (Ів Г’юсон), з якою хоче одружитися. Та Шериф Ноттінгемський прислав йому заклик приєднатися до Хрестового походу, де добродушний хлопець порушує наказ. У якості покарання, він відправляється додому, де дізнається, що майно конфіскували, нібито, на потреби армії. А його самого записали в список загиблих. Водночас, усіх цивільних, разом із його коханою, загнали в шахти, де Робін зустрічає Маленького Джона (Джеймі Фокс), якого в цьому фільмі представили арабом. Той погоджується навчити головного героя вмінням стріляти з лука і красти гроші.

Тут ми перейдемо до нюансів. Режисером фільму виступив Отто Батерст, який раніше відповідав за деякі серії «Гострих козирків» і «Чорного дзеркала». Йому кортіло зробити фільм цікавим для молодої аудиторії, вставивши туди те, що асоціюється виключно з сучасною історією. Напевно, саме тому глядач під час перегляду не вірить майже нічому.

Насамперед, це стосується акторів. У Тарона Еджертона вийшов невиразний Робін Гуд. Протягом усього фільму він ходить з пісним обличчям. Зовсім не цього очікуєш від головної зірки дилогії «Кінгсмен». Ів Г’юсон, що предстає як улюблена дівчина головного героя, нічим не краще. На її обличчі зовсім не видно емоцій. А як щодо Джеймі Фокса в ролі супутника та Бена Мендельсона в амплуа нашого Шерифа? Скажімо так, пан Фокс хоча б намагався вичавити із себе емоції. А от Бену Мендельсону не віриш взагалі, оскільки його Шериф вийшов пустим і картонним.

Але, мушу сказати, це зовсім не провина самих акторів. Їм просто не було що грати, оскільки сценарій наповнений нелогічними моментами (наприклад, магічне опинення Джона на кораблі, хоча він був секунду тому оточений ворогами), пересічними діалогами, не смішними жартами та щасливими збігами. Достатньо двом головним персонажам зустрітися в потрібний момент і все ‒ вони отримують перевагу над злодієм у фінальній екшн-сцені. Ще ми додамо нерозкриту любовну лінію і відношення «Вчитель-учень», яким сценарист виділив більше уваги, ніж основному конфлікту. І не забудемо про нахабне поєднання Середньовіччя із сучасністю. Чому Хрестовий похід схожий на війну в Сирії? Чому натовп шахтарів іде війною проти вартових Шерифа з коктейлями Молотова? Режисер і сценаристи дуже сильно захопилися Євромайданом, коли прописували цю сцену? А вишенкою на цьому торті є натяк на продовження, яким творці з великим ентузіазмом хваляться, намагаючись піти стопами самі-знаєте-якого всесвіту.

Додамо до цього свавілля костюми та зовнішній вигляд місцевих жителів ‒ шкіряна куртка в головного героя, багатії в норкових шубах, доглянуті шахтарі, чия зовнішність на це не натякає. Усе це просто вбиває відчуття Середньовіччя й залишає враження, ніби глядач подивився якийсь дешевий серіал від CW. Там це дивилося б доречно, а тут ми маємо справу з фільмом за 100 мільйонів доларів! Хоч це й не якийсь мега-блокбастер від Marvel або Warner Bros., але на ці кошти можна було найняти нормальних костюмерів, які пошили б автентичне вбрання, і гримерів, що надали б місцевим жителям відповідну зовнішність.

Та все ж, при всьому цьому безладі, є дві позитивні сторони в цього фільму (окрім Джеймі Фокса). Це екшн-сцени, які є видовищними і гарно поставленими, хай навіть виглядають тупо (наприклад, щити, якими солдати стримують вогонь), і гарна музика, яку можна послухати окремо від фільму.

У підсумку можна сказати, що фільм «Робін Гуд» вийшов дуже слабким. Концентрація нелогічності на квадратний сантиметр плівки зашкалює. Актори не стараються. У мотивацію персонажів не віриш. Атмосфера Середньовіччя відсутня. Хіба що екшн-сцени намагаються розбавити самодіяльність сценаристів та режисера і музика непогана. Ще й Джеймі Фокс старався вдихнути життя у свого персонажа. Проте цей фільм ніяк не можна рекомендувати до перегляду в кінотеатрі. Дочекайтесь інших прем’єр.

Автор: Костянтин Микуленко