На екранах саме зараз дебютує нова стрічка Клінта Іствуда. Здавалось би, сиди, чоловіче, удома, ти вже отримав орден Почесного легіону, був актором і зняв “Крихітку на мільйон доларів”. Ти зняв купу крутих фільмів, і тобі взагалі 86! Може пора пити какао із зефіром і сидіти біля вогнища каміна?

Але ні: не зраджуючи своїм традиціям, стилю і навичкам, він зробив те, що вмів найкраще — зрежисував фільм, що базується на реальних подіях, і додав у плейлист номер один серед серйозних фільмів 2016-го. Чесно кажучи, фільм прямо таки сповнений тестостероном зрілого професіонала, загартований характер якого можна відносити в Палату мір та вагів. І наперед відкриваючи карти: чому вам варто відвідати цю стрічку?

Варто сказати, що сам Клінт Іствуд — дипломований пілот і навіть на зйомки часто добирається на власному вертольоті. Тому не дивно, що він захотів відвести душу на тому, що любив зі самого дитинства.

Клінт задає фільму вісь обертання навколо розбірок щодо катастрофи, а потім доповнює то викривленими флешбеками головного героя, то новелістичними частинами, як у детективі. Це дещо вводить в оману, і ти, як піддослідна тваринка, ведешся на цей прийом і постійно шукаєш, де ти чого недогледів. Але Клінт ж серйозний хлопака, тому ніяких обманів у фільмах про серйозні речі. Взагалі ніяких. І коли починаєш це розуміти, стає нудно. Ти як маленьке дитятко плескаєш у долоньки, очікуючи від Клінта гарненького льодяника на паличці, але отримуєш тільки карамельку і затискаєш її в долоні, проковтуючи зі своїми шмарклями усі очікування на екшн та довгий логічний ланцюжок, який передує висновкам.

Одна з логічних ліній фільму розгортається навколо людського життя, грошей і їхніх відносин. Вона показує нам обличчя Комісії з розслідування випадку і командира екіпажу, на якого можна було би зіпхнути вину у втраті лайнера і відповідно змусити його не тільки покинути посаду, а й змусити оплатити всі мільйонні рахунки. Капітан літака відчуває літак радше як продовження самого себе, і не уявляє собі інакшого життя,він не може принципово знайти мову з людиною, якій радше ближчі нормативи і економічні розрахунки. Така ж звуконепроникна стіна постає між людьми, над чиїми головами Смерть змахнула косою, та тими, хто не мав такого досвіду. Словом, мені сподобалося те, як Іствуд показав різницю в цінностях. Ненав’язливо пронести в сучасне кіно добре і вічне — це треба бути метром. Таким, як Іствуд.

Нью-Йорк давно не знав добрих новин… особливо про літаки

Згадаймо дату дебюту стрічки — 9 вересня, та пов’яжемо її з іншими історичними подіями. Такий доволі неоднозначний жарт, вочевидь, відносить нас до подій 11 вересня, терористичного акту, який призвів до руйнування веж-близнюків. Саме тому, напевно, кінцівка фільму вийшла такою зіжмаканою, наче режисер спішив встигнути до пам’ятної і болісної дати. Склалося стійке враження незакінченості, яке різко контрастує з тим, як гарно були вилизані решта моментів. З іншого боку, ми можемо списати все на те, що як режисер, Іствуд дуже хотів дати змогу людям, які пережили ці трагедії у своїх родинах, не надто занурюватись у ту атмосферу бюрократичних тяганин та додавати більшого болю, адже у цій стрічці все закінчується щасливо. Втім, думаю, що люди, які близько співчували трагедії 11-го вересня, просто не з’являться у кінотеатрах на цей фільм і плекатимуть своє горе удома.

Чітке слідування принципам «першими жінки та діти», «капітан покидає корабель останнім» і тому подібні, пошук інструкцій, робота рятувальників — все показано на екрані чітким, як годинниковий механізм, і відображає настрій, який передають усі факти з приземлення літака А320 на Гудзон. Адже саме злагоджена робота, спокій, швидке реагування та запобігання паніці стало вирішальним фактором у тому, чи врятувались би всі ці люди, котрі взагалі були приреченими померти ще за посадки у воду. Успіх операції залежав від злагодженої роботи рятувальників, а успіх цього фільму — від роботи команди Клінта Іствуда. І у обох випадках все вийшло чудово. Та й мусить, просто мусить Клінт Іствуд робити круте кіно, виправдовуючи надію глядачів. Мабуть це спільне він і відчув з капітаном Саленбергом і тому ми маємо змогу бачити це відважне і красиве кіно.

Я — не герой

Фразу – «Я не герой, я просто зробив те, що повинен був зробити» також пора брати у рамочку і як мінімум робити з цього мемчик (це вже з півтора десятка років заяложене кліше, яке при такому калібрі аж уживати соромно). Клінт Іствуд знову зображає людей, для яких погоня за славою була завше чужою, та неприємну для них відомість, яка одного разу на них звалилася. Наче мало бідолашному пілотові тривожної дружини, іпотеки, кредиторів, які грозяться забрати ділянку… Кожному близьке те відчуття, коли завалює проблемами по вуха. Це викликає глибоку емпатію.

Однак був один момент, який мені також сподобався — це те, як з пілота вибивали спогади. Після такої психічної травми людина може забувати цілі уривки з свого життя, а вони змушують його пригадувати щоразу таке, що власне, хочеться залити коктейлем із горілки, який взагалі виявляється вже встигли на гребенях слави назвати у честь твого імені. Особисто мені також сподобалася гра Аарона Екхарта, який зіграв другого пілота.  Дует цих у міру серйозних мужиків з вусами, які потрапили в круту ситуацію, формує добру атмосфери. Навіть січневі вулиці Нью-Йорка, на яких ці герої, прогулюючись, ледь не відморожують дупи, наповнені теплотою дружньої підтримки. Це наче в дитинстві, коли узимку тобі страшенно кортить солодкого, ти купуєш в магазині маленький пакуночок і їсиш шоколадку прямо на морозі — зуби зводить від холоду, але в животі розливається шоколадна теплота.

Втім, фільм не про те, як правильно садити корабель на море, чи про те, як один мужик незлецько влетів на гроші, а про те, що тільки після таких разючих подій ти справді серйозно замислюєшся, що від одного твого вчинку залежить життя людей: жінок, дітей, гравців у гольф і прихованих геїв, бабць на колясках та ґеймерів, на кшталт вас. Часто ви літаєте літаками?

Це найбезпечніший транспорт, адже імовірність померти внаслідок залізничної катастрофи чи від невдалого лікування набагато вища за ймовірність померти у літаку. Але увесь час ви віддаєте своє життя у руки однієї цілком живої людини.

Яка може так само, як і ти, п р о в т и к а т и. Але вона бере на себе відповідальність і робить так, що кожен добирається до точки В живим і майже задоволеним. Фільм — про відповідальність і мотивацію, і про те, як одного разу взята відповідальність врятувала усіх. EPIC FIN.

До речі, дуже посміхає маленька деталь, висловлена у фільмі: другий пілот сміється з Салівана, що той має дуже модний веб-сайт, наче у керівника мультифункціональної компанії. Я, як істинний поціновувач, не погребувала знайти його і зацінити — і він справді крутий. Ось як виглядає сайт людини, яка врятувала життя у автокатастрофі: www.sullysullenberger.com

Посібник з рятування людських життів

Ой небагато фільмів показує нам рятувальників у найліпшій їхній формі… Та й взагалі: іноді складається враження, що темами фільмів стають песимістичні сценарії, а оптимізм у кіно просто помер разом із Чарлі Чапліном. Цей фільм — один з небагатьох, які відразу повідомляють нам про те, що все завершиться добре, і що чітке виконання команд забезпечує іноді наше власне життя. Чи будуть ці команди рятівними — це вже зовсім інша історія. Бюджет фільму вимагав постійних зйомок над морозним Гудзоном на цифрові камери IMAX, роботи бодай кількох кораблів та рятувальників, та й взагалі, оплату гонорара шановного містера Генкса, тому влетів у солідну копієчку. Хто би подумав, що він не просто був того вартий: окремі моменти стануть глядачам (ледь старшим 13-ти) гарним повторенням ОБЖ із рятування людини на воді та переохолодженні.

Словом, Клінт ще раз підтвердив цим свою репутацію майстра і це явний аргумент, щоб цей фільм переглянути не просто в кінотеатрі, а ще раз через деякий час. Втім, не дивуйтесь, що кінцівка ледь зіжмакана, фільм виходить напередодні однієї із найвідоміших авіакатастроф та не зможе вас вразити жменями сцен екшну, тому що це таки не фільм-трагедія, а драма особистості, та щасливий порятунок для багатьох. Рекомендуємо нагально. Вживати дозовано, у кількості, приємній для ока. Обов’язково досидіть до кінця титрів: послухаєте реальну історію, побачите реального капітана Саллі та обов’язково поаплодуйте.