Чимало кіноманів люблять драматичність та серйозність в кіно. Та іноді хочеться розслабитися, відпочити й посміятися над відсталими жартами. Так, зазвичай замість бажаного розслаблення вони змушують вас сидіти з думкою: “І нащо я на це погодився?”, — та роздумувати про власну деградацію, яку провокує цей фільм. Проте є рідкісні виключення з цього правила, коли півтори години деградації в радість. І «Шпигун, який мене кинув» — саме той випадок.

Назва фільму натякає нам на одну із частин Бондіани, під заголовком «Шпигун, який мене кохав», що побачила світ у 1977 році. І ось ми підходимо до суті цієї комедії – висміювання кліше найрізноманітніших представників жанру шпигунських фільмів. Йдеться не тільки про загальновідомі франшизи, як то: серії фільмів про Бонда, Борна чи Місія неможлива, — але і про вже напівзабуті стрічки як «Несамовитий» («Frantic»). Але це вже лірика для заядлих кіноманів, головне, що «Шпигун, який мене кинув» добре розважає.

Почнемо з основного: жартів. А тут їх вдосталь на будь-який смак, без традиційного туалетного гумору та реплік в трубку «Мамо, я тобі передзвоню» під час перестрілки не обійшлося. До того жартів настільки багато, що неодмінно знайдеться кілька, які припадуть вам до душі. Вдалим елементом фільму стали видовищні сцени погонь та перестрілок, на які студія не пошкодувала грошей. Мало того, що часом смішно, так ще й драйвово! Моментами стрічці вдається бути крутою. Це важливо, бо навіть фільм з поламаною історією чи невдалими жартами може припасти глядачу до смаку, якщо йому вдається бути крутим.

А історія у «Шпигуна, який мене кинув» поламана не на жарт. Звичайну американську жінку-невдаху (грає Міла Куніс), найбільше досягнення котрої є робота касиром у супермаркеті, втягують у шпигунські розбірки. Колись вона, не знаючи того, зустрічалася зі шпигуном. І тепер їй доведеться взяти себе в руки й виконати передсмертне бажання свого колишнього. А в пригодах їй допомагатиме найкраща, і разом з тим найнестерпніша, подруга (грає Кейт МакКіннон). І ми всі знаємо, що у них все вийде, питання тільки одне: “Як буде це влаштовано?” Відповідь: “Не дуже добре”.

Проблема в тому, що все занадто передбачувано. Протягом фільму стається пара твістів історії, та немає розвитку головної героїні. Все йде торованою дорогою: “Я посередність! – Ні, ти особлива”. Фільм не пояснює чому вона вміє спокійно водити машину під час погоні, майстерно обманювати при допиті та вміло вправлятися з вогнепальною зброєю (пояснення стрільби через гру в ігрові автомати не рахується – це занадто безглуздо). Часом ловиш себе на думці, що наша касир насправді агент під глибоким прикриттям, проте стрічка тебе розчаровує. Але десь, в паралельному всесвіті, де цю картину знімав хто-небудь з талановитих комедійних режисерів, все абсолютно не так. Там, ймовірно, показують вступ, в якому головна героїня справляється з побутовими труднощами завдяки хитрості та витримці. А коли починаються типові «ігри патріотів», з нею повинні трапитися подібні до тих ситуації. Тільки за помилку цього разу доведеться розплачуватися власним життям. І вже аж потім вона знаходить себе у шпигунському ремеслі. Втім це лише гадання на кавовій гущі.

Щодо іншого, то акторська гра тут не те, щоб гарна – вона просто задовільна. Міла Куніс грає у своєму традиційному комедійному амплуа, а Кейт МакКіннон не дратує, принаймні не настільки як у псевдофеміністичній версії «Мисливців за привидами». Також порадувала поява Джилліан Андерсон у ролі боса МІ6. Музика не ріже слух, навіть підбадьорює в екшен сценах. Окремої згадки вартий вступ з логотипами студій під Scorpions – Wind of Change. Такий початок натякає на головний мотив стрічки: пройти важкі випробування і знайти себе. Покажи вони це як слід — було б узагалі чудово. Однак фільм «Шпигун, який мене кинув» не можна назвати поганим. Посереднім, попсовим чи непослідовним – так, поганим – точно ні.

Та ж непослідовність виражається у домінуванні жартів над логікою історії. Сцени зі снайперським прицілом і поступовим (за раз кидають тільки дві штуки) закиданням гранатами величезної покинутої фабрики, — яскраві тому приклади.

Не зважаючи на усе вищесказане, фільм не залишає по собі гнітючого відчуття шкоди за дарма витраченим часом. Усе ж таки «Шпигун, який мене кинув» забавляє і дає відпочити від трудових буднів.