Бессон настільки намагався вразити глядачів, що це в нього вдалося. Вдалося вразити саме масштабом, візуальним оформленням, непоганим екшеном, але, нажаль, про багато чого іншого те саме важко сказати. Режисеру дали грошей, тому таку можливість створити щось насправді хороше було важко проґавити. То чи вдалося Бессону не просто зацікавити глядачів, а показати свою майстерність на повну? Щоб дати відповідь на це запитання нам знадобиться трохи більше часу…

З перших хвилин фільм зацікавлює чудовою сценою створення Міста тисячі планет. Space Oddity — неймовірно вдалий музичний вибір, який неабияк підкреслює важливість польотів у космос. Початкові п’ять хвилин передають оте відчуття космоопери, яке до кінця перегляду потроху зникає, проте має важливий вплив на стрічку загалом.

Однією із проблем фільму є те, що нам фактично не представляють головних персонажів, ніби ми вже повинні знати про них набагато більше. Так, у Валеріана є достатньо великий послужний список, який шанувальники мали б знати з графічних новел або мультсеріалу. Але ж не потрібно просто вказувати глядачеві на те, що головні герої мають воєнні звання і виконують певну місію, так не розкривають персонажів.

Сам сюжет багатий на насичені сцени, хоча все це потроху мліє десь у середині стрічки. Перша половина фільму якісно краща. Перш за все, через те, що ближче до кінця все починає опиратися більше на з’ясування стосунків між головними персонажами. До цього нас намагаються вразити візуально. І повірте, Бессону це справді вдалося. “Валеріан та місто тисячі планет” справді захоплює дух, коли мова йде про космічні баталії. Може це прозвучить занадто гучно, але у цьому плані фільм досягає рівня “Зоряних воєн”. От тільки він має більш яскраві кольори і дух дослідництва. Корабель Валеріана навіть схожий на Тисячолітній сокіл.

Фільм намагається показати, що він справжній блокбастер за допомогою масштабних сцен. Наприклад, риболовлі. У такі моменти насправді розумієш, що прийшов побачити не другосортний фільм, а справжнє видовище. За візуал стрічку можна хвалити довго. Над деталізацією ринку або Міста тисячі планет постаралися на славу. Це один з плюсів, який додає додаткових балів фільму. Завдяки цьому “Валеріан та місто тисячі планет” варто принаймні подивитися повністю.

У фільм запхали стільки всього, що іноді це вилазить стрічці боком. Щойно дії почитають розгортатися у Місті тисячі планет, нам заледве дають знати хто там проживає, тому про названі тисячі видів та мов можете забути. Ці речі є лише фоном, який певним чином пояснює дії персонажів.

Фінал фільму передбачуваний. Ні, повірте, справді передбачуваний. У ньому немає нічого особливого, але й мінусом такий аспект не назвеш. Просто історія рухається як по маслу до самого кінця, не дивуючи нічим. Антагоніст не дуже оригінальний, а його мотиви банальні. До завершення фільму він так і не зміг вразити нічим, не кажучи про вплив на інших персонажів. При цьому іноді почуття головних героїв розкриваються дивним чином. Валеріан знає Бабл заледве декілька годин, але сумує за нею так, наче померла Лорелін. Та ж Лорелін ніби вірить у кохання Валеріана, але заграє зі звичайним солдатом. Дивина та й годі.

Дуже багато паралелей хотілося б провести між цим фільмом та “П’ятим елементом”. Вони суттєво відрізняються, проте деякі аспекти без сумніву скопійовані з попереднього творіння Бессона. Бойовий флот людей майже не змінився з часів Корбена Даласа, а виступ діви Плавалаґуни замінив яскравий перформанс Бабл у виконанні Ріани.

Одним із недоліків фільму також є вибір акторів на головні ролі. Не подумайте нічого поганого, Дейв ДеГаан виглядає на екрані добре. Він не викликає великих нарікань в образі Валеріана, але цього ж не скажеш про Лорелін. Кара Делевінь — модель, яка виглядає дуже дерев’яно. На її обличчі важко вловити правильну емоцію. Якщо Мілі Йовович не потрібно було проявляти якогось надлюдського таланту в “П’ятому елементі”, то “Валеріан та місто тисячі планет” потребував чогось набагато більшого. Може Бессон хотів підняти популярність фільму ще до старту показів, а може Делевінь справді його влаштовувала, проте загалом її гра не розкриває персонажа, принаймні емоційно.

“Валеріан та місто тисячі планет” — яскравий фільм, який має чим зацікавити глядача. Втім, робить це стрічка не неповну, показуючи, що вона хороша далеко не у всіх аспектах. План Бессона досягти рівня “П’ятого елемента” перетворився на погоню за успішністю. Передбачуваний сюжет та кульгава акторська гра не дали змогу розкрити справжній потенціал стрічки. Та чи заслуговує “Валеріан та місто тисячі планет” на продовження? Так, адже це найліпше, що створював Бессон за останні декілька років. Стрічку не соромно переглянути ще принаймні один раз з друзями або під час випадкового перемикання каналів. Її масштабів та потенціалу точно вистачить хоча б на сиквел.