Скільки було знято-перезнято драм про приховане життя реальних професій. Ми бачили закулісся трудових буднів поліцейських, солдатів та навіть науковців різного рівня прибацаності. Подібне можна в принципі сказати і про пожежників — узяти хоч би фільми  «Зворотна тяга» чи «Команда 49». Проте варто зауважити, що фільми про лісових пожежників не поспішають згадуватися. Можливо, це через те, що їх і не було?… В будь-якому разі нова стрічка від режисера Джозефа Косинскі під назвою «Only the Brave» (в нашому прокаті вона перетворилася на «Вогнеборців») береться заповнити цю жахливу прогалину з боку Голлівуду. Тим більше для цього з’явився дуже вагомий привід.

У 2013 році відоме американське видання «GQ» опублікувало статтю зі заголовком «Без виходу», в якій йшлося про нещасний випадок під час гасіння лісової, чи то пак лісостепової, пожежі неподалік від міста Ярнел, штат Арізона. Та пожежа була однією з найсильніших в історії Сполучених Штатів і становила смертельну небезпеку навіть для досвідчених вогнеборців. Власне, за таких обставин і припинила існування ціла команда пожежників 1-го класу «Гранітна гора” внаслідок загибелі абсолютної більшості особового складу на чолі з бригадиром Еріком Маршем. З двадцяти членів команди уникнути такої трагічної долі вдалося лише одному. Тому не дивно, що невдовзі у когось з’явилася ідея екранізувати цю історію.

Сам фільм береться розповісти нам про події, які передували тій трагедії під Ярнелом. Все починається з надпису «Засновано на реальних подіях», що відразу змушує насторожитися, бо чимало стрічок відверто намагалися спекулювати даною темою. Прикриваючись цією плашкою, вони виявлялися чисто продюсерськими висмоктувачами грошви з мінімальною художньою цінністю. Але уже наступна сцена, що є однією великою та яскравою абстракцією — з охопленого вогнем хвойного лісу біжить ведмідь — намагається переконати у протилежному.

Далі нас знайомлять із двома персонажами, яким виділено власні сюжетні лінії. Це амбітний керівник бригадою Ерік Марш, роль якого виконав Джош Бролін («Старим тут не місце»), та новачок в тій самій бригаді, колишній наркоман Брендон Макдона, якого зіграв Майлз Теллер («Одержимість»). Кожен з них має свою чітко виражену мотивацію та життєву мету, яку відчайдушно намагаються досягти, борючись із особистими проблемами та недоліками. Один виборює право без перешкод виконувати свою роботу, але через надто різкий та емоційний характер така мрія обходиться йому доволі дорого. Інший намагається відновити втрачену довіру рідних, близьких та, найголовніше, до самого себе. Тобто головні герої в якості основного рушія  подій працюють дуже навіть добре. Але вони не одні тягнуть на собі тягар історії. У цьому їм допомагають другорядні персонажі, як-от агресивний пожежник-жартівник, дружина Марша і товариш нашого бригадира (в свою чергу, далеко не остання людина в пожежному управлінні).

Іншим же пожежникам команди «Гранітна гора» приділено помітно менше уваги. Їх від рівня статистів відділяють лише невеликі сценарні штрихи типу «в мене є своя рок-група» або обговорення чиєїсь подружки, яка, м’яко кажучи, не вундеркінд. Двогодинного хронометражу не вистачає, щоб однаково приділити увагу всім двадцятьом. Це має бути зрозуміло всім. Тому показати образи пожежників другого плану за допомогою легкого обрису їхньої людяності та самобутності — абсолютно природне і гідне поваги рішення. А вже для того, щоби ці штрихи справді працювали, потрібні доречно підібраний момент і правильна подача. Саме тоді вони вистрелять прямо в ціль, тобто серце глядача. І вони вистрілюють! Те ж твердження буде правильним не тільки для таких дрібничок, а і для ключових подій історії.

Динаміка розповіді доволі повільна і розмірена. Комусь такий темп може здатися занудним, але насправді це дозволяє сповна відчути кожну сцену, наповнену своїм, часто унікальним, настроєм. Тут наші герої тренуються викопувати бар’єри для стримування пожежі, в наступний момент відпочивають з родинами та друзями на пікніку, а потім може відбутись непроста розмова між начальником і підлеглим, в той час як уся бригада дуріє і розслабляється в барі за пляшкою холодного пива. До того ж підкреслюється він класним саундтреком Джозефа Трапенезе та ліцензованими піснями рок-гуртів Metallica, White Stripes тощо. І це все наповнене великою кількістю різноманітних візуальних та смислових деталей (гроза з блискавкою в далині під час заходу сонця, яка є тлом для серйозної сімейної сварки — це просто шикарно). Потік таких деталей не зупиняється. Тому коли в певний момент фільму чорніє екран, дуже не хочеться, щоби він раптом обірвався. Бажання спожити стрічку як цілісний мистецький продукт (читайте, «додивитися до кінця») виникає неймовірне. Хоч вже і заздалегідь знаєш чим все закінчиться. Своєрідний ефект емоційної прив’язки робить «Вогнеборців» далеко не прохідним кінцем чи «жуйкою на один раз». Власне, такого і очікуєш від творця красивої кібер-казки «Трон. Спадок» та захопливого науково-фантастичного бойовика «Світ забуття» (касово успішних блокбастерів, між іншим), що захоплювали увагу глядачів з перших хвилин.

Що ж, хвалебні оди проспівано, час згадувати сумнівні моменти та недоліки фільму. Спершу може здатися, що тутешні образи злегка стереотипні через наявність типового начальника, типового новачка, над яким знущається типовий хуліган-жартівник, і типового підстаркуватого ковбоя в капелюсі, котрий грає кантрі з електрогітарою наперевіс. Але варто зауважити, що таке спрощення виправдане, бо дозволяє чіткіше вирізняти та сприймати образи. Проте якщо достатньо пригледітись, то можна помітити, що сильно клішований, на перший погляд, персонаж не настільки плоский, як здається.

У свою чергу, виникають питання стосовно переходу Браяна зі стану закінченого наркомана в лави зразкових сім’янинів. Звичайно, неочікувана звістка про вагітність подружки — це доволі вагома причина. Але можна лише здогадуватись, яким чином вплинула така подія на особистість героя. А коли сюжет змушує спиратися в основному на здогадки, то і до сюжетних дірок зовсім недалеко.

Ну і останній, а заодно і найбільший камінь у город стрічки — сцена в школі. Після дуже достойної і вражаючої сцени загибелі дев’ятнадцяти пожежників «Гранітної гори», їхнім дружинам повідомляють про це і звозять до місцевої школи. Проблема полягає в занадто інтенсивному зображенні горя дружин при тому, що всі вони буквально ревуть однаково. І все — глибока трагедія на папері починає межувати з карикатурою. Як результат, ми маємо одну велику ревучу купу сліз і шмарклів, а не унікальний для кожної вирази печалі чи скорботи. Цього не очікуєш, враховуючи всі попередні досягнення фільму. Хоч усе не дуже погано і цей момент не руйнує враження від перегляду, але така ложка дьогтю в бочці меду помітна.

Підсумовуючи все сказане, все ж слід визнати, що «Вогнеборці» — вдала і якісна драма не про героїв сьогодення, а про звичайних людей, які мають найкращу, на їхню думку, роботу в світі. Переглядаючи цей фільм? справді співчуваєш персонажам і проживаєш майже кожну сцену з ними. Мало того, це добро пронизане наскрізь антуражем американського заходу. Він не просто є, він буквально живе в кожній хвилині хронометражу. І це найголовніше, а не чортові проколи, котрі сприймаються скоріше як чисто механічні одруки і нічого більше.

Автор: Євген Загороднюк