Інколи буває так, що день не задався, і організм просто переходить в режим картоплі. В такі миті просто хочеться якимось чином вбити час. І Graveyard Keeper допоможе вам із цим якнайкраще.

Майже Stardew Valley

Саме так. Навіть самі розробники гри не стали лукавити, звідки в цієї гри ноги ростуть. Graveyard Keeper — це “Stardew Valley на цвинтарі”. І це, на щастя чи на жаль, максимально вичерпна характеристика гри. Приємний для ока піксель-арт, деталізований рівно настільки, щоб не різати око, звичне фермерське збиральництво з поступовим розширенням підвладних нам територій, збут усього вирощеного/зробленого в найближчому селищі та певна взаємодія з місцевими НІПами, що можуть щось розповісти, або ж дадуть побічне завдання.

Втім, як це буває в природі, на геть однакових скелетах тримаються цілком різні “створіння”. Graveyard Keeper хоч і тримається на тих же ігроладних стовпах, але тут немає філігранного балансу, гнучкості та неочікуваної глибини SV, тому до короткого порівняння двох ігор у кінці першого абзацу слід хіба додати два слова.

“Тільки гірше”.

Чомусь так холодно мені

Graveyard Keeper — це ще і, як кажуть самі розробники, найбільш історично недостовірний симулятор середньовічного завкладовищем. Почати хоч і з того, що звична для ігор такого типу зав’язка — чергове “попаданське недофентезі”, яке чомусь так люблять у нашому регіоні. Протагоніст живе собі мирним і спокійним життям, аж доки його не збиває машина. Після цього він раптово опиняється в середньовічно-фентезійному Королівстві. Вже на місці череп-пияк вводить нас в курс справи. Ми — новий доглядач місцевого кладовища і все тут. Далі вже ми самі повинні будемо через побічні та не дуже завдання з’ясовувати — що ж сталося і як повернутись до нормального життя. Для цього для початку варто оглянути місцевість. Причому робити це варто щодня, адже протягом тижня на локаціях з’являються різні НІПи — раз на тиждень приходить інквізитор, щоби спалити когось на пагорбі, а щонеділі священник може продати різне ритуальне причандалля.

Рідне й затишне … кладовище

Ось воно. Graveyard Keeper від більшості інших “ферм” відрізняє обгортка. Нам доведеться доглядати за кладовищем, намагаючись тримати його в чистоті й порядку, щоб воно мало високий рейтинг і було… популярнішим. На це впливає декілька речей. Почнімо ж найочевиднішого: чим дорожче, тим краще. Для високих оцінок варто робити надгробки та огорожі могил з найкращих доступних матеріалів та регулярно їх лагодити. Не зайвим буде й розщедритись на сякі-такі прикраси. На це все, що не дивно, йтиме купа ресурсів.

Найоригінальнішою частиною цього аспекту гри є саме діяльність пов’язана з трупами. Самі вони, залежно від стану і способу життя мають різну якість, що впливає, навіть — не питайте яким чином — на рейтинг кладовища. Щоб підвищити “якість” мерця, можна вирізати з нього кілька “зайвих” органів, злити кров тощо. А що вже з ними робити далі — наша приватна справа. Так, м’ясо з трупів можна приготувати собі і поїсти, або ж, роздобувши штамп зі знаком якості, продавати сільському голові. Те ж стосується решти складових тіла, котрі можна використати для різного роду досліджень та крафту. А якщо труп надто поганий, або на кладовищі немає місця, його завжди можна викинути в річку! Правда, при цьому втрачається й поховальний сертифікат, за котрий нам платить все той же сільський голова. Згодом можна відкрити й власний крематорій, що значно спростить схему позбування від трупів.

Рутинна рутина

Graveyard Keeper — типова “ферма” у найгіршому значенні цього слова. Почнімо з того, що на початку, та й далі також, доведеться чимало часу присвятити збору різноманітних ресурсів. Дерево, камінь і будь-яку інше чортовиння, що зможе згодитись для крафту, фермерства чи готування їжі. І скажу вам щиро, що тут є певні неприємні нюанси. Для початку, немає жодної кривої навчання і часу нам ніхто не дає. Перед нами просто ставлять стіну, котру треба подолати, бо чимало речей в грі не дуже очевидні. Далеко ходити не треба. Наприклад: щоб отримати воду достатньо просто набрати її в відро з криниці, правда ж? Звичайно, що ні! Потрібно зайти в інвентар, там вже активувати відро а потім зібрати з ЗЕМЛІ воду. І таких речей купа. До того ж треба буде постійно чимало чимчикувати з ресурсами туди-сюди, адже на початку гри їх менеджмент це просто пекло.

До всього, розробники накинули нам розлоге дерево досліджень. Відкривати нові вміння, рецепти та купу інших корисних речей можна буде за досвід, якого тут аж кілька різних типів. Зелений досвід, можна отримати рубаючи дерева, збираючи врожай і т.д. Червону експу отримуємо за фізичну роботу, а синю за діяльність пов’язану з містицизмом і потойбічними справами.

І оці всі штуки, додані радше для кількісного різноманіття, з часом оголюють найбільші проблеми гри. Що далі в ліс, то більше стає у Graveyard Keeper тупого ґрайнду і марнування вашого часу. Перший десяток годин перед нами дійсно пристойна відпочинкова гра, а потім настає розуміння, що Graveyard Keeper просто недороблена, проте замість того, щоби поставити крапку в доречному місці, розробники устами НІПів іронізують над незавершеністю гри та компенсують це багатством ігроладу рівня якогось клікера.

Цвинтарний магнат

Graveyard Keeper — непогана гра, що дозволить доволі приємно провести десяток-другий годин, поки не почне перетворюватися на типову “ферму” зі соцмереж. Сама абсурдність перетворення нами кладовища на прибутковий бізнес і пов’язані з цим не менш абсурдні ситуації доволі часто змушують посміхнутись. Якщо вам подобаються ігри на кшталт згаданої вище, або ви просто любите ввечері вбити трохи часу в очікуванні чогось жирнішого, то Graveyard Keeper  — гра саме для вас.