Настільні ігри товаришують із відеоіграми вже давно. Хтось робить RPG з графонієм і крутою системою прокачування на основі рулбуку якоїсь старої паперової ролівки, комусь кортить перенести улюблену гру на папір. А хтось береться літерально втілювати настільну гру в цифрі. Виходить трохи химерно, коли ти на моніторі граєшся у те, в що зазвичай грають за столом. Але не у випадку Hand of Fate.

 Колись давно, у Закрайсвітті…

Десь у казково-фентезійному світі Hand of Fate шукач пригод натрапив на таємничого роздавача карт. Він спокусив пригодника обіцянкою нечуваних скарбів і неабияких здобутків. Але що це? Карта з ордою пацюків втілилася у життя! Намальовані щуролюди обступили довірливого авантюриста і почався герць…

Це власне і не сюжет, його у грі нема. Є тільки світ, набитий не пов’язаними локаціями, персонажами і чудовиськами без особливої міфології, яка б в’язала усе це докупи. Але це важко назвати недоліком гри, вона цінна зовсім іншим.

 Карти! Вони… живі?!

Важко описати відчуття захвату від перетворення у тебе перед очима карткової настільної гри на двох у повноцінний екшн, де твою долю вирішують не кубики, а вправність пальців і швидкість реакції. Усі зібрані протягом походу карти накладаються на персонажа і матеріалізуються, а з карт чудовиськ вилазять повноцінні… чудовиська. Це немов посмішка твоєї дитини, як зелене склепіння парку о 7 ранку на пробіжці, як запах великодньої паски чи смак свіжини у затінку сільської хати під гіллям древньої яблуні. Словом, це дуже приємне і потужне відчуття, яке мало де в іграх зустрічається. Не намагайтеся уявити, просто купіть гру і відчуйте на власній шкурі.

Карткова механіка Hand of Fate дуже проста. Є кілька колод: зустрічей, здобутку, втрат, спорядження тощо. На столі перед гравцем роздавач розкладає рівень із кількох карт. З кожним ходом гравець відкриває одну з них і переживає прописану на ній пригоду. Це може бути купець, лабіринт пасток, напад бандитів чи прекрасна чарівна панна. Перелік можливих пригод довжелезний і розширюється після перемоги над якимось босом. За перемоги чи успіх у випробах персонажеві надаються карти здобутків і спорядження, а за поразки і провали — карти втрат і проклять.

Бої відбуваються на різноманітних і доволі мальовничих локаціях. Це може бути урвище на тлі нічного моря, зала покинутого храму, пустельне плато, міський провулок тощо. Місцини, звісно, повторюються, але не настільки часто, аби набриднути. І хоч роззиратися на дизайн бойових арен часу немає, а проте вони таки доладні, приємні оку.

Переможеш усіх? А що лишиться іншим пригодникам?

Цікаво, що перемогти боса у Hand of Fate не особливо тяжко. Мені це вдавалося навіть з базовою сокирою, без щита і без бонусних карт, благословінь чи додаткових вмінь та ще й з рівнем здоров’я 8/100. Але найважче — дійти до боса. Неприємні зустрічі можуть добряче пересрати увесь похід після години виснажливої гри (чим крутіший бос, тим довша до нього дорога).

Коли ж останнього боса буде подолано або просто захочеться бездумно поблукати, завжди можна розважитися у нескінченному режимі, де ви житимете доти, доки вистачить їдла, золота і вправності пальців. Також цей режим добрий тим, що в ньому можна накопичити трохи нових карт і вставити їх у свою колоду аби мати більше переваг над ще не пройденими босами.

Велич і падіння пригодника

У бою, як я вже казав, вирішальну роль відіграє твоя вправність і спритність. Найзручніше все ж з ґеймпадом, але можна додати хардкору і перебратися на клавомишу. Старці стверджують, що механіка бою у Hand of Fate найбільше схожа на Dark Souls — удар, перекат, обхід з флангу, ухилення від атаки, контр-атака, заклинання і кілька прямих ударів, а тоді повторити. Тупе заклацування тут не діє, кожен бій вимагає максимальної зосередженості і швидких та продуманих дій.

Відчуття втрати неймовірно гнітюче. Особливо, коли ти вже відкрив останній рівень пригоди і бос десь за 2-3 ходи від тебе. Аж тут трапляється карта „Вибір Диявола“ і тобі випадає битися з двома вже вколошканими раніше босами. І ти тупо зливаєшся та починаєш усе спочатку.

Але натомість радість перемоги навіть над маленькою зграєю пилових розбишак чи лускатих ящіролюдей приносить нечувану радість. А закатруплення одного з 12 босів взагалі не піддається опису. Про те, що я пережив, коли завалив останнього боса, не казатиму, бо для такого задоволення люди ще не вигадали слів. Це, мабуть, досягається вдалим поєднанням щасливого/нещасливого випадку з приємною графікою, зручним керуванням і захопливими боями.

Рандом Рандомович Рандоменко

Часом, щоправда, здається, рандом надто неврівноважений. Бо іноді кілька ігрових сесій поспіль просто неможливо пройти через серію проклять, що сипляться на персонажа. А іноді з легкістю добігаєш до боса без труднощів та з усілякими бонуса на додачу. Якщо не пощастить, і прокляття чи інші негаразди випадатимуть надто часто то є ризик, що ви захочете покинути гру через її надмірну часожерливість. Скажімо на передостаннього боса я витратив понад 3 години.

Hand of Fate — унікальна — це колекційний картковий покроковий роґалик з живими боями і елементами RPG. Невичерпна скринька задоволення та підняття самооцінки. Обов’язкова до придбання усім бородатим шукачам пригод і юним авантюристам.

P. S. Шлякбитраф вже працює над офіційною українською локалізацією Hand of Fate з озвученням! За місяць або два можна буде оцінити нашу роботу в Steam.