Минув рівно рік і, стараннями видавництва Vovkulaka, ми отримали продовження коміксової серії оповідей про відьмака Геральта — «Відьмак. Лисячі діти». І наголос тут саме на тому, що ця серія складається з окремих незалежних історій, що пов’язані тільки одним світом та головним героєм, прямо як у перших частинах саги Анджея Сапковського. Першочергова ідея автора, переказати відомі фольклорні оповіді на свій лад, була вкрай вдалою і цією ж стезею пішла перша частина лінійки коміксів, «Відьмак. Дім зі скла». Та от продовження пішло дещо в бік і, замість того, щоб представити нову історію, розповіло дещо змінену існуючу, в форматі мальованої історії.

За сюжетом, Геральт, у намаганнях добратися до Новіграду, наймається охоронцем на човен, що якраз прямує туди річкою. Уже в процесі подорожі з’ясовується, що не даремно команда була щасливою обзавестися допомогою легендарного відьмака. Адже вони викрали юну вульпу і тепер бояться переслідування її матері. Вульпи — це міфологічні істоти, які викрадають людей і уподібнюють до себе. Вони здатні перетворюватися з людей на лисиць та вводити людей в оману, створюючи з біса переконливі ілюзії. Якраз під впливом таких команда корабля й перебуватиме, намагаючись якось впоратися з цим і, мов у тій пісні про 10 негритят, потрохи вмираючи. І, що важливо для історії, відьмаки теж ніяк не захищені від ілюзій, тож Геральт знаходиться на рівні з усіма.

Якщо у першому томі ми до самісінького кінця не знали що відбувається і тільки розв’язка зшивала все до купи, то цього разу все лежить на поверхні. Тож нам залишається хіба тішитися вигадливістю пасток, що розставляє для мандрівників вульпа, та роздумувати над тим, який з членів команди покине її наступним. Уся історія крутиться довкола Геральта і лисицеподібної істоти, інші ж персонажі нерозкриті і слугують хіба фоном. Щирий дварф, що супроводжує Геральта у подорожі, слугує тільки додатковою парою рук для Відьмака, а таємнича кур’єрка має деяку підставу для розкрутки довкола себе окремої моральної дилеми, але в гущі подій нікому немає до неї справи. Та попри це, оповідь ловить на гачок, постійно змінюючи обставини і тримаючи читача в напрузі. Так, це не плавна гнітюча історія з «Відьмак. Дім зі скла», а заряджена подіями пригода, яка тримає вас, постійно нарощуючи темп.

Під стать історії, змінився й малюнок. Він став багатшим на деталі і виразнішим, що полегшило сприйняття оповіді. Раніше всі панелі коміксу нагадували заготовки, що оминули етап контуризації і відразу відправилися до колориста. Це чудово підкреслювало історію, в якій персонажі самі не до кінця були певні, що відбувається довкола і блукали в домислах, шукаючи ключі до розгадки. На цей раз усі чудово розуміють що відбувається, але не можуть розібрати, що з цього насправді, а що обман. Тож команда героїв намагається просто вибратися з цього болота живими, експериментуючи та вдаючись до відчайдушних рішень. І малюнок Джо Куеріо підтримує оповідку й на цей раз.

Кольорова гама заворожує, а кількість панелей на сторінці зведена до мінімуму, щоб краще розкрити ілюзії вульпи. Окрема роль в візуальній оповіді відведена кораблю, зображення якого слугують такою собі звязною ланкою між шматочками історії. Загалом, візуальна складова «Відьмак. Лисячі діти» виросла, у порівнянні з першою частиною, але спромоглася зберегти усі впізнавані риси й так само легко задає необхідну атмосферу.