Серія Life Is Strange повернулася з новою частиною, яка виправила більшість помилок попередниць. Та без нових хиб не обійшлося. У True Colors вперше за історію франшизи розробники відмовилися від серіальної моделі з почерговим виходом епізодів. Гра вийшла повністю у день релізу, тож чекати довелось лише на повільного оглядача, що ніяк не встигав її пройти.

Life Is Strange: True Colors — четверта повноцінна гра в серії та друга не номерна частина від Deck Nine, творців Life is Strange: Before the Storm. На цей раз розробники спін-офу вирішили розповісти історію нової героїні, Алекс Чен, дівчини зі складним минулим і не менш складною для взаємодії здібністю. Алекс — суперемпатка. Вона не просто може “відчути” емоції співрозмовника, а буквально бачить ауру сильних почуттів та може зрозуміти їхню причину.

З класною, на перший погляд, здібністю — не все так просто. Адже Алекс не просто відчуває ці емоції, але і проживає їх: коли вона фокусується на чийсь страх — їй теж страшно, коли намагається зрозуміти причину гніву — починає гніватись і так з усім. Абстрагуватись від сильних емоцій складно, тож не дивно, що у минулому вона заробила репутацію дивачки.

У LiS2, через концепцію “роуд муві”, ви бачили персонажів епізодично і всі ваші дії впливали максимум на 2 епізоди. Тут же ми весь час знаходимося у містечку Гейвен Поїнт і майже всі залишаються з нами до самісіньких титрів. Тож хоч персонажів для взаємодії і не багато, але за рахунок того, що всі вони незнайомці, як для нас, так і для самої Алекс, вибудовувати з ними взаємини набагато цікавіше. True Colors дає можливість побачити та “пережити” з героями різні події в їхніх життях і вчить нас легітимізувати наші емоції.

Проілюструвати це можна на прикладі Шарлотти, дівчини нашого загиблого брата, що намагається впоратись із втратою коханого, створюючи скульптуру. Вона відчуває ненависть до всіх довкола, звинувачуючи їх у трагедії. І разом з тим ненавидить ще й себе через те, що не може пробачити власному синові, непослух якого став рушієм трагічних подій. Але чи можемо ми її засуджувати? Чи можемо вважати, що ці емоції несправжні чи неетичні? Звісно ні, бо всі ми живі люди і всі наші емоції важливі.

Основний ґеймплейний цикл гри залишився майже незмінним у порівнянні з попередницями. Проте True Colors має кілька приємних мінорних нововведень, як-то аркадні автомати з мінііграми, гра в настільний футбол чи цілий епізод з грою в LARP та покроковими боями. Ці маленькі деталі приємно дивують і створюють відчуття, що серія не стоїть на місці, а експериментує з форматом. Сайд-активності та необов’язкові “квести” теж присутні. Хоч вони й не впливають на сюжет, та за рахунок введення місцевого “форуму/соцмережі” MyBlock, вони дають вам змогу побачити не лише прямий результат ваших дій, а ще й реакцію інших членів громади.

Головною та найважливішою зміною в грі став не сам сюжет, а його маркетингова подача в рекламних матеріалах. Так, ви все ще впливаєте на події в грі, але тепер ніхто не впарює вам, що кожен пчих матиме вплив на кінцівку. Основна сюжетна подія відбудеться незалежно від того, який шлях проходження ви оберете і з якими персонажами взаємодіятимете більше. Але саме те як відчуватиметься ваша історія і якими деталями “обростуть” події — у ваших руках. Фактично це мало що змінює, бо схожу ситуацію ми мали й в попередніх частинах серії. Та що важливо — тепер розробники і маркетологи чесні з гравцями.

Саундтрек в грі, як завжди, неперевершений. Але, дідько, коли Square Enix навчиться працювати з правами на музику, що використовується в грі, та дасть можливість комфортно стрімити свої проєкти? Факт існування перемикача “режим стрімера”, що вимикає всю копірайтну музику — класна і здорова ідея. Тільки цей перемикач вимикає усю сюжетну музику в грі. У сценах, де герої танцюють під платівку і згадують дитинство або співають під гітару — ми чуємо тишу. Інші ігри чомусь вміють робити “non-copyrighted” версії катсцен чи радіостанції для openworld проєктів, щоб стрімер і глядачі не перебували в тиші під час найнапруженіших моментів. Доповнення «Історія Стеф» дещо виправляє ситуацію. Адже було б дивно, якби епізод про радіоведучу був абсолютно безшумним, враховуючи що 90% ґеймплею ми проведемо саме в радіорубці. Та навіть попри це, стріми гри виглядають в кращому випадку потішно. З іншого боку, глядачі стрімів отримали можливість голосувати за варіанти “важливих” виборів у грі, тож “нічия”.

У вже згаданому DLC «Історія Стеф», нам дадуть пережити будні радіоведучої з маленького містечка: рекламні вставки від трьох місцевих бізнесів, приємна андеграундна музика та дзвінки від слухачів. Саме останній пункт найцікавіший з усіх, бо Стеф не просто приймає замовлення чи спілкується з радіослухачами, а й “ворожить” їм за допомогою свого вірного d20. Також розбавляють рутину пошуки когось у місцевому «Тіндері» та невеличкі справи в магазинчику, як-то зміна декорацій до свят чи квест з приручення дикої кішки, що живе у вентиляції. Якщо вам не вистачило Гейвен Поїнту чи самої Стеф в основній грі — обов’язково завітайте у доповнення, кілька розслаблених теплих та лампових годин вам забезпечені.

True Colors можна вважати повноцінним продовженням серії. Вона виправила кілька старих помилок, додала нових цікавих взаємодій та зробила все те що у франшизи завжди виходило добре. Персонажі, яких цікаво слухати і за взаємодією яких весело спостерігати — є. Крутезний саундтрек — є. Інновації в геймплеї — є. Чесність маркетологів — теж є, як і класичний плоттвіст з рушницею що все таки “стріляє”. Звісно, якщо ви противник інтерактивних історій і “хіпстерів з повісточкою” — ця гра не для вас. Але всім іншим — рекомендую.