Спайдер-мен (саме так, з дефісом!) разом із Бетменом та Суперменом (без дефісів) входить до трійці найпопулярніших супергероїв, яка залишається непорушною ось уже майже 50 років. Запорукою такої тривалої популярності стали не лише до геніального простий і впізнаваний дизайн персонажа, своєрідні здібності та фірмові плоскі жарти, а передусім його людяність і приземленість. Якщо Кларк Кент — це Супермен без костюма, то Павук — це Пітер Паркер у костюмі.  І навіть одягнувши маску, він не позбувався гори своїх побутових проблем: навчання, пошуків роботи, труднощів з жінками тощо.

Два роки тому вже на перших секундах трейлера з Е3 стало зрозуміло, що яким би зрештою не був ґеймплей, Marvel’s Spider-Man гарантовано буде чудовою грою про Павука. Бо там, де інші ігротворці якщо якось і вводили мирське втілення персонажа, то приділяли йому лише дрібку часу, Insomniac чітко розуміли, що робитимуть гру про Пітера Паркера. Як у костюмі, так і без.

Павук такий, як слід

Юрій Ловенталь завдяки The Sands of Time уже посів своє місце в історії ігрового озвучення як кошерний Принц Персії, на якого рівнятимуться всі прийдешні виконавці цієї ролі. А у Marvel’s Spider-Man Ловенталь встановив чергову планку якості, тепер уже для Паркера/Павука. Знаю, не зовсім коректно порівнювати його з кіноакторами, але якщо заплющити очі, то Ловенталь взуває і рохлю, і хіпстера, і школотрона, і навіть попереднього фаворита з мультсеріалу 1994 року.

Його Пітер Паркер максимально суголосий зі стартовим задумом творців Спайдер-мена — зробити не просто героя, а зрозумілу нам людину. Людину, яка помиляється і зазнає невдач. Отак-от наш Пітер, хоч у нього й досі сутужно з грішми, у своїй науковій кар’єрі обирає вірність другові, а не хорошу зарплатню. А супергеройство не дає йому багато часу проводити з Мері Джейн та тіткою Мей, через що перша вже півроку як порвала з ним і “просто друг”, а друга знайшла собі нове дозвілля.

Ем, так, тут якраз варто зауважити, що Marvel’s Spider-Man — геть самостійний твір, ніяк не пов’язаний з існуючими трьома кіноверсіями (хоча в одну мить Спайдер-мен згадує про зупинку поїзда метро з другого фільму Реймі). Тут є всім нам відомі персонажі, просто їм зробили кому просто пластичну операцію, а кому ще й посаду суттєво змінили. Скажімо, Джей-Джей Джеймсон уже не головує у “Дейлі Б’юґл”, а веде свій подкаст, де все так само зводить наклеп на Павука (і коментує наші успіхи впродовж гри), Норман Озборн не став Зеленим Ґобліном і взагалі є мером міста, а от Гаррі… ну гаразд, це вже залишимо для другої частини.

Отож, коли Паркер надягає костюм, більшість його проблем залишається там, на рівні асфальту. Червоно-синє шмаття дозволяє Пітерові стати кращою версією самого себе, сипати на всі боки плоскими жартами та дуркувати під час дзвінків із “діловими партнерами” (до речі, інспекторку Юрі Ватанабе озвучила Тара Плетт, дружина Ловенталя). Фрагмент, коли Павук у польоті перебирає варіанти, як напроситися переночувати в Мері Джейн, “Спайдер-Коп”, неймовірно щира радість, коли один із босів дотямлює його відсилку до “Роккі 4” і продовжує її власною пародією на Івана Драґо, чи божественна сцена з курячим каррі — ось кілька прикладів того, як розробники подбали про те, щоби в цій грі було життя. І саме в таких сценах, коли її герої є “просто людьми”, Marvel’s Spider-Man розцвітає найсильніше.

Краще, ніж у кіно

А от коли справа доходить до супергероїчної частини, то ситуація геть не така барвиста. Починається все справді багатонадійно… але от кому треба той Містер Негатив? “Що ви кажете, внутрішній конфлікт, подолання тіней свого минулого, самоконтроль, пошук добра в собі і спокута? Занууудно! Він поганець, от і все, але подайте нам когось відомішого — Скорпіона там, Носорога, Стерв’ятника абощо.” От і вийшло, що дві третини в нас іде одна, потенційно краща історія, а потім все бррркає і привіт, Зловісна Шістко!

І тут я дозволю собі відволіктися та згадати два з половиною моменти. Перший — Marvel’s Spider-Man ну до нестями красива, хоч мисочку для слини підставляй. Люди он зараз почали у фоторежимі розглядати костюми й вражаються неймовірній деталізації тої чи іншої матерії. Втім, графоній — це добре, але найбільшою перлиною кампанії є режисура екшн-сцен. Класний видовищний екшн завжди має йти від сильних сторін персонажа, а не бути дефолтною побиванкою чи пулялкою. От у Павука є гнучкість, акробатика і павутинка, завжди були, — але такої постановки, як у Marvel’s Spider-Man, ми не бачили і не побачимо в жодному фільмі кіновсесвіту (це при тому, що всі трюки мали практичне втілення — їх записував Рон Констем, він же Дедпул-коли-в-Раяна-Рейнольдса-схопило-спину).

А другий (і вже неприємний момент) — навіть першокласна художня робота і режисура не порятувала гри від геть примітивних босів. “Повтори 3-5 разів одну й ту ж дію”, часто навіть просто так, без попередньої молотьби кулаками — це дещо соромно для гри-блокбастера, та ще й у 2018-му році. У Web of Shadows (яку ми ще сьогодні згадуватимемо не раз) двобої з тими ж лиходіями були обставлені в рази краще (саме як ґеймплейні шматки, а не видовищні ролики), а бос-файт зі Стерв’ятником — так узагалі пісня. Тут вже в нас усе зручно, красиво, видовищно, але однотипно аж до позіхів.

Супергеройські будні

І все би нічого, якби Marvel’s Spider-Man просто дала всім охочим політати над Нью-Йорком і подивитися крутезне супергеройське кіно. Так, нехай зі своїми косяками, перевантаженістю, всратими сюжетними поворотами і черговим виправдовуванням мудацтва — але навіть за таких умов це все одно найкраще, що Marvel може вам запропонувати з часів першої “Залізної людини”. Та чомусь розробники вирішили забрати у вас таку можливість і опуститися до смертного гріха всіх будь-якої гри з відкритим світом — примусових побічних активностей. Саме так, у певні моменти кампанія просто стає на паузу, і нове сюжетне завдання просто не з’явиться на мапі, поки ви не виконаєте кілька побічок.

Друга палиця в колеса — це те, що на розвиток здібностей і розблокування костюмів треба жетони, які дають… правильно, за виконання додаткових активностей. А що цих жетонів є кілька типів, то будьте такі ласкаві розміновувати бомби, запобігати злочинам, фотографувати визначні споруди та місця, шукати старі рюкзаки (там є своя приємність у вигляді різних дрібничок, які дають краще розуміння про минуле цього Пітера) тощо.

І от саме цей примус вбиває весь живчик. Побічні активності на те такими і є, що їх можна пропустити і все одно пройти кампанію. Так, в цьому разі пізніші етапи гри будуть дещо складнішими, але самої можливості пролетіти по кампанії гравця позбавляти аж ніяк не слід. Що він при цьому пропустить — це вже його справи. Втім, якщо по правді, то нічого особливого. Навіть якщо й додати побічні квести, то серед них в хороший бік виділяються квестовий ланцюжок з Надгробком  і просто кумедний з орнітологинею, який пов’язаний із найвеселішою додатковою активністю в грі — ловами голубів.

Коротше, якби з гри викинути все, крім кампанії та вільного гойдання містом, і додати нормальний добовий цикл (пора дня і погода змінюється лише волею сюжету, що теж неприємно), то грі це пішло би тільки на користь. Бо місто тут прекрасне, причому Insomniac подбали не лише про власне “коробки”, а й про “перший поверх” Нью-Йорка, де містяни зі захватом реагують на нас, дають “п’ять”, роблять селфі та тішать наше его ще купою різних способів. Ну і для чого за таких умов лізти в підземку, га? Хіба щоби насолодитися можливими кумедними сценками, яких теж вистачає.

Перше слово

Розповідаючи про цю гру, слід передусім чітко розуміти, для кого саме вона була зроблена. Перше слово у назві — це не лише вказівка на брендову приналежність (якось ж без неї обходилися в минулому) чи на новоявлений “стандарт якості”, а й індикатор можливої аудиторії. Новітня аудиторія Marvel, яка прийшла у цей фандом за останніх років 10, спрагла кінематографічності, фан-сервісу та максимуму вражень при мінімумі зусиль, тож чимало з тих речей, які вже були чи будуть описані, для них не становитимуть жодного клопоту.

Insomniac Games зробили своєрідне диво — створили гру, яка дозволяє вам дійсно відчути себе Спайдер-меном. Точніше, яка дозволяє кожному, незалежно від віку, статі та вправності з ґеймпадом, це зробити. Взяти от хоча би наріжний камінь усього спайдер-менства — гойдання на павутині. Воно плавне, видовищне, перехоплює подих і я на повному серйозі кажу, що якби Marvel’s Spider-Man не мала би геть нічого крім гойдання по місту, вона все одно була би чудовою грою та продалася би багатомільйонним накладом. І для цього вистачає просто затиснути R2.

Але якщо вам захочеться більшого… ну, хочіть собі далі. Таймінгований відстриб від певної точки (димар, верхівка башти, торець споруди тощо) — це чи не єдина річ, яка вимагає певного опанування. Пересування початківця та досвідченого гойдальника не надто суттєво відрізняється в плані швидкості та видовищності, тому з часом, якби не поривалася твоя душа стати другим після Флеша, ти розумієш, що крім “відпочинкового” автопересування тут ловити особливого нічого.

Це засмучує ще й тому, що у Web of Shadows система пересування була в рази багатшою і дійсно мала чимало простору для підвищення майстерності. Стрибок із прискоренням там виконувався з будь-якої точки приземлення, перпендикулярне зіткнення з будівлею переростало у ковзання по стінах в будь-якому напрямку та й сам підйом зі землі до верхівки хмарочоса займав у кільканадцять разів менше часу. Це не те щоби докір, просто багатство “транспортних”можливостей — це ще одна нагорода для тих, хто інвестує багато часу в Marvel’s Spider-Man. Та й загалом дивно, як новітня гра має заледве третину шикарнючої системи пересування свого аналога десятирічної (!!!) давнини.

Не-Бетмен

Звісно ж, нікуди не дітися від порівнянь зі серією Batman: Arkham, які звалились на ексклюзив після першого ж показу ігроладу. Так, цілком очевидно, звідки у Marvel’s Spider-Man ноги ростуть, проте попри подібну структуру якість виконання чи підхід до тих чи інших елементів ґеймплею в обох ігор дещо різний.

Скажімо, стелс-фрагменти у Marvel’s Spider-Man — це максимально стандартне використання “бетменівського” кістяка. Відловлюй ворогів по одному, знешкоджуй та за бажання користуйся ґаджетами. Ні тобі складної архітектури (хоча мапи через швидкість вашого пересування стали значно просторіші), ні жодних інших бонусних викликів, окрім не менш стандартного “знешкодь усіх на рівні, не здіймаючи тривоги”. А у сегментах, де ми граємо за інших персонажів (ага, буде тут кілька таких), так і взагалі все зводиться до просто хованок. Виняток — справді хороша місія за Мері Джейн на вокзалі, де ми непрямим чином керуємо Павуком. Вона і на персонажів працює, і ґеймплейно розбавляє звичний калейдоскоп.

Бойова система — зовсім інша справа, і має вона з ігро-Бетменом значно менше спільного, ніж може здаватись. Так, вона теж проста у виконанні і ритмізована, але на цьому подібності закінчуюються. Індикатор “павучого відчуття” не тотожний вказівнику контратаки з Batman: Arkham. Тут це радше сигнал ухилитися або перескочити до іншого ворога. Власне, кнопка “трикутника” — ваш найбільший помічник у бойових сценах, бо вона автоматично вас підтягує вас до того чи іншого ворога. І тут маховичок запускається, мовляв, раз ми можемо швидко пересуватися, то для сутичок можна робити величенькі мапи, а раз є величенькі мапи, то туди можна помістити багато ворогів.

І тут ми підходимо до ще однієї ключової особливості бойової системи Marvel’s Spider-Man — Павук може набагато більше, ніж його вороги. Вам в принципі ніхто не здатен чинити адекватного опору, бо і типів супротивників тут вкрай мало — за винятком хлопців зі щитами, у бійках з якими Павук потішить вас крутезною анімацією прошмигування між ногами ворога, ніхто не вимагає якогось особливого підходу чи конкретного прийому для знешкодження. Ба більше, бойову систему можна добряче зламати, по одному підкидаючи ворогів у повітря та колошкаючи їх там (або просто даруючи їм чарівний копняк, якщо ви б’єтеся на даху якоїсь споруди), бо поки ви у повітрі, ніхто нічого вам не зробить. Інший спосіб зробити бійки нудними — користуватися ґаджетами. Вони нахабно “ваншотять” ворогів і позбавляють сутички бодай найменших натяків на виклик. Причому ця “ваншотність” підкошує і стелс — якщо Бетмен тільки гелем відразу знешкоджував ворогів, а інші ґаджети все одно вимагали підійти до приголомшеного ворога та добити його вручну, то всі пристрої Павука не залишають ворогам другого шансу. Сяк-так це балансує швидкосмертність нашого героя і те, що накопичену в бою шкалу фокусу можна витратити як на зцілення, так і на спецздібність вашого костюма (які до речі, можна змінювати, щойно ви відкриєте той чи інший костюм). Мовляв, от набив би трохи фокусу, але сам підставився, і тепер думай, що тобі робити — підлікуватися чи отримати підсилення/знешкодити більшість ворогів.

І тут знову є сенс згадати про Web of Shadows, яка мало того, що давала нам суттєво багатшу боївку без ґаджетів, так і суперників під стать — від дрібного шушварку до поганців вужчої спеціалізації, які спонукали задля економії вашого часу та нервів застосовувати конкретні прийоми чи складніші комбо.  А повітряні бої так узагалі були казкові — після них такий дивишся на “літунів” у Marvel’s Spider-Man, і тебе огортає концентрована Ж У Р Б А.

Чимало сказаного в попередніх абзацах — не стільки докори, скільки окреслення потенціалу для розвитку. Та й то люди, які не грали у Web of Shadows, навіть не помітять цих речей. Marvel’s Spider-Man — безумовно найкращий серед цьогорічних ексклюзивів PlayStation (що, власне, додатково підкреслюють високі результати продажу), творці якого чітко знали, що і для кого роблять.

Marvel’s Spider-Man — це розкішний бенкет фаната Павука. Знайомі персонажі? Є. Видовище? Є. Гойдання? Є. Купа костюмів? Є. Проста і ефектна боївка? Є. Ну чого ще треба? Хіба що постійних вигуків захоплення та облизування вже самого гравця. О, ну але це теж є, якщо блукати вулицями міста пішки.

Якщо ви є власником консолі та не маєте якоїсь відрази до Спайдер-мена, то нема жодної причини відмовляти собі в купівлі гри — це ж бо і поки найкраща в світі можливість відчути себе Павуком, і екшн, який своєю постановкою проводить самі-розумієте-чим по губах усьому кіновсесвіту Marvel.

Ну а продовження, якщо піде в правильному напрямку, має всі шанси стати справжньою бомбою, яка і перевершить роботи Rocksteady в плані ігор супергеройської тематики, і стане вагомим доказом навіть для найбільших скептиків придбати PlayStation нового покоління. Так воно буде чи ні — побачимо за кілька років.