Майкл Бей — геній сучасного кінематографу. Яснозоре світило, досягнення якого навряд чи хто повторить. Понад 10 років він знімає “Трансформерів” — стрічки про іншопланетних роботів, де замість елегантних трансформерів нам підсунули гори металевих кишок, які часто навіть відрізняти між собою не вдається; де нам набагато більше показують ідіотів-людей та облизують військову потужність США; де власне сутички величезних роботів займають 15-20 хвилин екранного часу; де кожного разу все обертається довкола супермегагіперультрапотужного артефакта і де у кожному фільмі нам тицяють Мегатрона в якості лиходія, неначе це якийсь дешевий щотижневий серіал; де сценарій складається з трьох речей — експозиції, безладних реплік та расистських і сексуалізованих жартиків (пригадуєте сцену з другого фільму, де викладач прямо під час лекції закликає студентку зіграти з нею в нижньому регістрі?); де при всій репутації серії там знялися Джон Туртурро, Стенлі Туччі, Френсіс МакДорманд і навіть Джон Малкович (але їх можна зрозуміти — я теж хотів би собі новий будиночок десь на березі океану).

Остаточно підкріпила його геніальність четверта частина, де трансформери, як не дивно, майже не трансформувалися в кадрі, де з’явився робот-ніґер, де перелік вульгарнощів поповнили десятки жартів про педофілію, а сам фільм уже наполовину складався з вибухів і слоу-мо. Здавалося би, перевершити це просто нема як. Та для Майкла Бея, як і для Nike, неможливого не існує.

Здавалося би, раз це останній фільм для Майкла Бея в якості режисера, то саме час обвести всіх навколо пальця, мовляв, “Ви чекали лайняного фільму? А дзуськи! Ось вам доладна історія, круті персонажі, за яких переймаєшся, крутезні битви роботів, і ніяких більше жартиків та милування військовим коплексом моєї країни. А, ну і ще вибухи, куди ж без них!” На жаль, дива не сталося. П’яті “Трансформери” — це так само 50% техно-порно, 45 % мілітарі-порно і 5% власне порно.

Але разом з тим “Останній лицар” — найгірша частина серії, якій начебто нікуди й було вже падати.

Хтось може відразу зауважити, мовляв, “Трансформери — це чисто розважальне кіно під попкорн, чого ти від нього хочеш?”. Секунду, а відколи це “розважальне кіно” — індульгенція? Плювати на потужну акторську гру, глибокі ідеї та інші естетські замашки — кіно повинне передусім розповісти доладну історію. Крапка. “Суддя Дредд” (обидва), “Шалений Макс: Дорога Люті”, “Людина-Павук” Сема Реймі, “Американський пиріг”, “Назад у майбутнє”, “Крик”, “Євротур” врешті-решт — усі вони також розважальні фільми під попкорн, орієнтовані на максимально широке коло глядачів різного віку та статі. Проте — о диво дивнеє! — при всіх своїх недоліках кожен із цих фільмів зв’язно розповідає закладену в нього історію.

І все би нічого, але після слабкої реакції на “Еру вимирання” продюсери пообіцяли, що у п’ятій частині нас чекатиме на кілька голів вищий сценарій, і хвалилися участю Аківи Голдсмена у його написанні. Якщо пан Голдсмен дійсно щось писав для “Останнього лицаря”, а не просто розпивав щось в одній кімнаті з двома іншими співсценаристами, то це значно більша причина хвилюватися за “Темну Вежу” (сценарій якої він теж написав).

“Трансформери: Останній лицар” номінально є продовженням “Ери вимирання”, але насправді п’ята частина багато в чому суперечить не тільки попередниці, а й усьому серіалу. Як виявилося, кібертронці прилетіли на Землю значно раніше, ніж нам розповідали. Ба більше, і Земля насправді не Земля, а трансформер Юнікрон. Не переймайтеся стосовно спойлерів: “Трансформери” — це не та стрічка, яка може вас вразити крутими поворотами сюжету. Інша річ, що за перебігом подій на екрані перестаєш стежити, щойно перед нами постає Мерлін, який уже на третій секунді своєї появи жлуктить віскі з горла скляної пляшки.

Сценарій (нам заборонено грубо матюкатися в оглядах, тому доводиться вживати саме це слово) — це якась ковдра з клаптів. Ось вам король Артур зі своїми живими і роболицарями, ось флешбек про Джмеля у нацистській Німеччині, ось неслухняні дітлахи, ось дівчинка Ізабелла зі своїм рабом-трансформером, ось Ентоні Хопкінс з відрами експозиції, ось Мегатрон з новими посіпаками, ось знайома трійця роботів (товстун-ренднек, самурай та ніґер), ось Джон Туртурро, ось Кейд Єґер і його недопорана подружка (до речі, найгарячіша в серії), а ось Оптімус, який усе ж знайшов свого творця і став жертвою промивання мізків.

Далі буде: Квінтесси у фільмі вкрай мало, а Юнікрона нема взагалі (тобто роги є, його згадують по імені, але участі в сюжеті він не бере). Це все залишено для сиквелу.

Половину з цього можна було би сміливо викинути і витратити цей час на щось корисніше, проте мало того, що сценарій перевантажений, так він ще й постійно стрибає з одного на інше, руйнуючи бодай найменші шанси на якусь цілісність. Навіть зараз я спантеличено сиджу і не знаю, з якого боку підійти до розповіді про це місиво, що ми змушені через лексичні заборони називати сюжетом. Краще сказати так: на тлі “Останнього лицаря” перша і третя частини серії — продумані й пристойно написані бойовики з елементами драми.

В “Останньому лицарі” тонни баласту. Ізабелла з’являється на початку, показує свою крутість, потім пестить маленьких диноботів (ем, що? розмноження у трансформерів? Вимагаю сцени з вагітною Арсі), зникає на добрих дві третини стрічки, а потім вигулькує під кінець і разом зі своїм хирлявим трансформером ілюструє життєву ситуацію, що певний розмір грудей дозволяє дівчині на всі боки крутити безхарактерним убогим зачмирком. Вів’єн, професорка Оксфорду і карикатурна “сильна жінка”, існує у цьому фільмі лише для того, аби стати дівчиною Єґера і спричинити кілька сцен з надто вже запущеними сексуалізованими моментами. Вона не робить нічого важливого і не наділена якимись помітними рисами. Завдання Вів’єн — істерити, підкреслювати брак шпекання і мокріти від Кейда. А Мегатрон у цьому фільмі присутній лише тому, що повинен. Ну і ще здерти одну сцену зі “Загону самогубців”

Гаразд, досить. Згадувати про це фізично боляче. Втім, до честі сказано, все ж є в “Останньому лицареві” одна справді вдала річ — Шпиця, трансформер-дворецький Едмунда Бертона (Ентоні Хопкінс). Місцевий СЗРО і виглядає незвично, і над фільмом глузує вправно (це найкращих 15 секунд стрічки тривалістю майже дві з половиною години), і має кілька приємних оку сцен. А зважаючи на всю його вбивчу силу, навіть прикро, що Шпиці у фільмі так мало і йому не дали змоги помісити кількох здоровезних обманоїдів. Ото було би видовище.

Стосовно “зради” Оптімуса, якою так посильно рекламували фільм, то потенційно цікавий прийом безбожно змарновано. Мало того, що сам факт цього вже зіпсували у трейлерах, так у самому фільмі цю лінію нічим не доповнили. Оптімус загіпнотизований, Оптімус розгіпнотизований — оплески! І це при тому, що саме це могло стати переломним моментом для всієї серії. Оптімус чотири фільми захищав Землю і вірив у людей, а ті все продовжували стригти всіх трансформерів під одну гребінку, забули його досягнення і знову винищують роботів-прибульців. Не треба тут ніякого гіпнозу, Оптімус сам міг би засумніватися, чи варто надалі захищати цей світ, тим паче, що Земля — це ще один лихий трансформер. На жаль, цього не сталося і чергова можливість крутого ідейного протистояння змарнована.

Зараз може хтось вилізти і сказати “Та класти нам на сценарій, головне видовище!”. Та на жаль, із цим все печально. “Останній лицар”, як не дивно, обділений видовищністю і нормальним монтажем. Екшн працює, коли він вплетений в історію, коли за ним щось стоїть. На весь фільм під це правило підпадає хіба кілька секунд двобою Джмеля і Оптімуса (ви це також бачили у трейлері). Решта — це просто вибухи і слоу-мо, а поза контекстом вони не здатні викликати нічого, окрім позіхів.

Більше слоу-мо богові слоу-мо: Майкл Бей настільки любить слоу-мо, що ввів у сюжет зброю, яка робить локальне слоу-мо. 

І не скажеш, що Майкл Бей не може. “Скеля”, “Армаґедон”, “Острів”, “Погані хлопці” та інші його фільми показують, що цей дядько вміє класно будувати і показувати екшн-сцени. Якби не його режисерські вміння, то “вибухи Майкла Бея” не ввійшли би в історію. Ми з посмішкою на вустах вживаємо цих три слова в одному реченні, тому що Бей завжди подавав вибухи класно і круто. А от у “Трансформерах” вибуховий живчик згасав із кожним новим фільмом. Вже у четвертій частині безладний екшн і хаотичний монтаж втомлювали, що й казати про “Останнього лицаря”.

Чому так сталося? Чому раніше Бей шкварив, а тепер ні? Очевидно, вся справа у вседозволеності. Успіх кожної нової частини вселяв впевненість у продюсерів, що Майкл красень і знає, що робити, можна не стояти над ним з палицею і ножицями. От і дійшло до того, що Бей у “Трансформерах” щоразу менше знімав кіно і щоразу більше самовтішався, щоразу менше думав про глядачів і щоразу більше втілював власні хворобливі фантазії. І раз на те пішло, “Трансформери: Останній лицар” — найбільший і найдорожчий акт творчої мастурбації в історії. По-іншому назвати це не виходить.

Страшно подумати, але нас чекає ще 14 фільмів про трансформерів. Страшно, бо коли формула спрацювала п’ять разів зі щоразу гіршим наповненням, продюсери фільму навряд чи її змінюватимуть, і ні нові режисери, ні нові сценаристи ситуацію не поліпшать — все залишиться, як було за Бея.

“Трансформери: Останній лицар” — це місиво, на тлі якого “Бетмен проти Супермена” здається перлиною драматургії. Гаразд, красиве місиво, але аж ніяк не варте двох годин вашого життя і витрачених грошей. Є ж бо інші, значно приємніші способи деградувати.