Енріко Казароса, режисер «Луки», створив чуйну живу картину, що мотивує до досліджень. Автор уже зачіпав тему нашої різності на прикладі конфлікту поколінь у своїй першій роботі для Pixar – короткометрівці La Luna («Місяць»). І на цей раз пішов далі, додавши в роботу роздумів щодо природи людських стосунків та прийняття себе і своєї родини.

Мультфільм відкриває дивовижна пісня італійською, що ще до появи візуалу мотивує уяву похапцем змалювати крихітне місто на узбережжі Італії. Лука звичний собі морський монстр, який живе з консервативних поглядів сім‘єю та з дня у день займається випасом худоби, зграйки дрібних риб. Цікавість до всього нового, виводить його на поверхню через низку предметів, що загубили у глибинах сухо-монстри. Там він знайомиться з Альберто, ще одним морським монстром, та відкриває особливість свого виду: сохнучи, вони перетворюються на людей. Разом хлопці відправляються до прибережного містечка Портороссо у прагненні здобути омріяний мотоцикл Веспа та вирушити на ньому в мандри.

Уже в місті вони знайомлять з Джулією, донькою місцевого рибалки з вишуканими вусами та спостережливим котом. У розвитку взаємин цієї трійки, автори відмовляються від розіграшу любовного трикутника. Натомість вони демонструють що у такій компанії все може бути геть по-іншому і міжособистісний конфлікт здатен виникнути не тільки внаслідок невдалого кохання.

На противагу звичній формулі Pixar, з кульмінаційним моментом ближче до завершення, де потоки сліз неможливо стримати, «Лука» розставив моменти емоційного напруження рівномірно по ходу історії. Замість сконцентрувати усвідомлення Лукою власного росту та бажань в одному місці, автори подали їх сходинками. І тут я вже не плакав на моменті розв‘язки, а з захватом змахував сльозинки щораз бачачи як головний герой крок за кроком рухається до самопізнання.

Візуал «Луки» дивовижний. Цього разу Pixar покращила свої інструменти для зображення одягу. Команда художників не залишила поза увагою навіть найдрібніші елементи, як от ковтунці на вовняному светрі чи дрібні непопрасованості на бавовняній сорочці. Увага до деталей помітна і в Портороссо. Діти бавляться у футбол, чоловіки ловлять рибу, жінки пораються по господарству, а старі грають в шашки і поглядають упівока за малечею. Усюди видніються сліди життя людини, а візуальний гумор додає зображуваному невимушеності. Місто повниться теплом та затишком. Воно й не дивно, адже створюючи «Луку», режисер хотів поділитися з глядачем спогадами про своє власне дитинство, коли його на літо відправляли до рідні.

У пошуку власної візуальної мови, митці навмисне старалися відійти від реалістичності та зосередитися на передачі характерів через зображальні інструменти. Як признається сам режисер, маючи в запасі неймовірний технічний інструментарій, їм хотілося вразити глядача чимось, що не залежить від технічного прогресу. Відвести анімацію Pixar убік від реалізму було випробуванням. Комп’ютер здатен вмить створити симуляцію сплеску води, прорахувавши траєкторію кожної краплі. Та творча команда не бачила в цьому стилю. Ось як це описує Енріко Казароса:

Ми такі «Ні, я б хотів, щоб це було красивою лінією – простою та поетичною». І це було складніше, тому що ми хотіли повернути контроль [над процесом] назад.

На противагу «Головоломці» та «Душі», «Лука» не пробує показати мандрівку глибинами нашої підсвідомості у пошуках рушійних сил через олюднені емоції чи закручені метафори. Це мотиваційний лист до всіх, хто хоче вирватися за межі свого міста чи пізнань і мчатися на дивовижній Веспі під небом, що заполонила зграя бичків. До тих, хто поки не готовий прийняти інших у всій їхній розмаїтості. І, мабуть, перша за багато років великобюджетна мультиплікаційна історія, що зображує головного героя, який сам хоче відправитися до школи. Головне придушити свій лякливий внутрішній голос та рушати на пошуки себе.

Silencio, Bruno!