У далекому-далекому 2012-му році, на горизонті замайоріла студія з неоднозначною назвою Red Barrels. Вона була заснована у тому ж році трьома вихідцями з Ubisoft, які в свою чергу, ще з 2000-х працювали над такими іменитими серіями як Splinter Cell, Assassin’s Creed та Prince of Persia. Але через кілька років вони покинули компанію добра та розійшлися кожен своїм шляхом.

Г’юґо Долер працював 3d-аніматором й після роботи над першою грою про Сема Фішера пішов у Electronic Arts створювати Army of Two. Філіп Морен, відповідальний за роботу камери у  Prince of Persia та Assassin’s Creed, у 2005 році перейшов до Naugty Dog та працював над створенням першої частини Uncharted. А от Девід Шатонеф займався створенням рівнів і майже до останнього працював у Ubisoft. В 2009 він все ж таки покинув студію і перейшов до EA, де вже був і сам Філіп. Попрацювавши разом кілька років в компанії зла, вони вирішили створити власну студію.

Майже через рік після заcнування Red Barrels вони анонсували гру під неоднозначною назвою Outlast, а через кілька місяців продемонстрували тизер, який показував основну концепцію гри. Було багато сумнівів щодо ідеї гри та її подальшого успіху, але те, що вийшло через рік говорить саме за себе. Гра стала вибуховим хітом, хоча не обійшлося і без камінців у бік розробників, але вони настільки дрібні, що їх не варто брати до уваги при проходженні гри.

Зав’язка Outlast полягала у тому, що в психічній клініці Маунт Мессів протягом її існування було багато загадкових випадків та чуток, що там були вбивства, що над пацієнтами проводять досліди і все в такому дусі. За весь цей час вдалося вгамувати ці непотрібні балачки, знищити офіційні документи, та відвернути від клініки зайві погляди. І через кільканадцять років одному з репортерів приходить лист від працівника цієї клініки з проханням провести розслідування, адже в лікарні відбуваються незаконні досліди. Репортер, керований гравцем, озброївшись лише камерою та кількома батарейками, вирушає до цього неблагополучного місця. Ґеймплей був доволі незвичний, але і цікавий. Більша частина гри відбувалась у суцільній пітьмі, тож нам доводиться користуватись функцією нічного бачення, аби щось розгледіти у темряві. Маємо економити рівень акумулятора та шукати батарейки, щоби не стати новонародженим кошеням і не пересуватися наосліп. Але темрява — це лише лише квіточки. За нами ще полюють мешканці цієї клініки,  душевно хворі пацієнти, які так і хочуть натовкти пику головному герою. Тому окрім пошуків батарейок, ми вимушені ховатися у темних закутках або ж утікати як від божевільних, збоченців, канібалів та іншої мерзоти.

Перша Outlast  привнесла чимало нового у жанр survival horror. Тому на хвилі успіху розробниками було вирішено випустити доповнення, яке розповідало історію людини, котра і відправила листа головному герою основної гри. Події відбувалися за кілька годин до приїзду репортера у клініку, і поки той блукав одними частинами будівлі, ми вешталися зовсім у інших куточках, лише зрідка натрапляючи на сліди походеньок репортера. Геймплей зовсім не змінився, він просто доповнив основну історію та докинув пригод на наше гузно.

І от майже через два роки після виходу DLC було анонсовано сіквел. Перший тизер, на відміну від першої частини, не містив ані шматків ігроладу, ні жодних натяків на місце подій — лише перевернутий хрест у вогні.  Через півроку нам показували на ігрових виставках безпосередньо ґеймплей, ще через півроку розробники потішили нас демкою у Steam та PSN. І ось ще через півроку, 25 квітня, гра офіційно побачила світ.

Як і перша частина, Outlast 2 розпочинається у транспорті, тільки тепер не з чотирма колесами, а з лопатями. Ми виступаємо знову ж в ролі журналіста, але тепер з дружиною за компанію. Ця солодка парочка має намір з’ясувати, що сталося з вагітною жінкою, котру знайшла поліція на узбіччі далеко від місця її проживання. Гвинтокрил  при зйомці вступного слова під впливом сильного спалаху на горизонті зазнає аварії, впавши десь у горах штату Арізона. Це стереотипна глушина, де проживають незграбні та некультурні селюки, які кожен день пораються на городі, доглядають за худобою, грають на банджо і беруть до рук вила чи рушницю, щойно побачать незнайомця. Головним пейзажем цього місця виступають ліс, гори та неозорі поля кукурудзи — словом, відчуття ніби знаходишся у фільмі “Діти кукурудзи”.

Після падіння вертольота ми втрачаємо пілота, а дружина зникає невідомо куди. У її пошуках ми потрапляємо у найближче поселення, де з домів та пагорбів за нами спостерігають місцеві жителі. Вулички залиті кров’ю, всюди лежить мертва худоба, в домівках можна знайти мерців, а неподалік знаходиться прохід в шахту, який завалений спаленими дітьми. Від самого початку, як ми потрапляємо у це місце смерті, стає зрозуміло, що жителі — відбиті фанатики, які беззаперечно виконають кожне слово місцевого священнослужителя. Він закликає до жорстоких дій щодо незгідних з його віросповіданням, а заодно наказує знайти нашого героя, бо він приніс зло у їх дім, а його дружина носить у своєму череві антихриста.

На цьому слід завершити розповідь про сюжет і сказати кілька слів про нововведення та загальний вигляд гри.

Наш компаньйон, помічник та неймовірний боєць з темрявою – камера — тепер має кілька поліпшень, а саме:

1) Звуки. Беручи камеру до рук, ми можемо увімкнути режим чутливості до звуку і скеровуючи її у різні боки буде чути, що і як далеко відбувається. Це буде працювати як на відкритій місцевості так і в будинках. Не треба буде прислуховуватись, повільно відкривати двері та усіляко довідуватись, чи є загроза поряд. Дуже легким способом ми будемо знати, вриватися в кімнату як до себе додому, чи знайти інший шлях і позбути себе зайвих стусанів та пробіжок.

2) Важливі моменти. Більшість людей проходять гру, тримаючи майже увесь час камеру у руці, аби у будь-який момент ввімкнути нічний режим щось підсвітити собі у темряві. І таким чином у першій частині ви могли випадково записати в нотатник інформацію про знятий об’єкт. Тобто ви не мали повного уявлення, що саме можна знімати і чи воно несе в собі якусь інформацію. Тепер це стає простіше, бо коли ви випадково наведе камеру на якусь деталь, наприклад труп пілота на початку, то ввімкнеться запис і після зняття фрагменту у вас буде не інформація як у першій частині, а коментарі протагоніста.

3) Знятий матеріал. Записавши фрагмент або підібравши листа, який герой потім фотографує, можна переглядати це все у реальному часі. Особливо приємним є те, що переглядати ви будете записаний вами фрагмент, а врізаний розробниками різаний футаж.

Погоджуся, куці поліпшення, але це те, чого бракувало в першій грі.

З’явилися бинти. Коли нас сильно відгецають, можна залікувати рани, щоб екран не миготів від кровотечі. Усього нам в кишеню влізають тільки три клаптика бинта, а в другу кишеню ми складаємо батарейки. Це теж маленьке доповнення, яке все ж привносить у гру більше реалістичності.

Також поліпшили укриття. Під ліжка можна залазити будь-як, а не скриптом через натискання клавіші. Тепер можна ховатися не тільки під ними і не тільки у залізних шафах, але й під столами, в наметах, туалетах, водоймах, діжках з дірками, діжках з водою, діжках з кров’ю, заростях кукурудзи тощо.

Поліпшень, як бачимо, не так уже й багато, бо в Outlast 2 розробники зробили ставку не стільки на збагачення ігроладу, скільки на поглиблення сюжету і атмосфери гри. Полювання безмозкого бидла за нашим героєм — обгортка, під якою ховаються доволі серйозні закиди у бік ідолопоклонства та контролю свідомості мас.  Не все те несе добро, що має добрі наміри, та не все те зло, що має злі. Втім, перевернуті хрести, народження антихриста, кінець світу та інші жахи, що їх покаже вам Outlast 2 — це радше спосіб привернути увагу широкого кола гравців. Мовляв, ось тут у нас провокація, гострота, дорослий контент. Та кому вистачить посидючості й спостережливості, той все ж докопається до справжніх подій гри — значно приземленіших, про те не менш жахливих.

Outlast 2 добре себе показав як при анонсі, так і після релізу, але як продовження він дуже слабкий, бо все це ми бачили раніше. Змінивши сетинг і докинувши кілька нових ідей у ґеймплей, друга частина не стала аж таким помітним кроком уперед. Як самостійна гра, або як DLC до першої частини вона згодилася би, але не як друга частина. Атмосферу страху та вічного переслідування зберегли; інколи здається, що за тобою хтось спостерігає, а це ще сильніше розбурхує фантазію. Про що хотілося сказати кілька слів, так це про графіку. Вона напевне не змінилися. Системні вимоги дуже куці порівняно з іншими проектами цього і навіть минулого року. Вимоги мізерні, проте картинка не поступається більшості ААА-проектів.

Одним словом, якщо першої частини з доповненням вам виявилося замало і хочеться знову полоскотати нерви та подивитися на щось жахнючо-огидне — Outlast 2 саме для вас.