Нещодавно, перед початком чергового сезону в Diablo 3, я зловив себе на думці, що непогано було б змінити стару платівку, та для різноманіття спробувати якийсь інший діаблоїд. Тож недовго думаючи, я вирушив до своєї стімівської бібліотеки, пробігся повз пройдені Torchlight та пригоди Ван Гельсінга, оминув Path of Exile та зупинився на Pagan Online, котрий я востаннє грав ще в ранній альфі.

І тут на мене нахлинула хвиля спогадів, що поступово почала перемішуватись з свіжими враженнями в дивний коктейль з задоволення та абсолютної люті.

Скажу одразу — це не Diablo. З ним Pagan Online об’єднують хіба основи механіки лутера. Відчувається і грається Паган відчутно інакше. Тут дається в знаки минуле Mad Head Games, котрі раніше робилши мобільні ігри.

Почнімо з хорошого! На момент релізу в грі доступно десять героїв. Всі вони граються інакше, та часто в їх особливостях проскакують цікаві оригінальні механіки. За рахунок слов’янського колориту проскакують і цікаві образи, як от сліпих хлопчик-друїд Дамір, та його ведмідь Вавван, або циганка Маша. А інші ж навпаки, є ходячими стереотипами. Так, Мисливиця на демонів з Diablo  “подарувала” частинки себе аж двом персонажам: Ані дісталася передісторія, а Валерії вигляд та загальний концепт вмінь.

Як я вже казав, за кожного з персонажів ігролад суттєво відрізняється за рахунок методів атаки, та сигнатурних пасивок кожного з них. Неймовірно класно влітати Істоком в групи противників та могутніми ударами розкидати ворогів, паралельно накидуючи на себе щит, котрий поглинаючи шкоду робить сивого велета сильнішим. Або ж дуже весело кайтити противників Даміром, ховаючись в його ведмеді та вистрибуючи з нього в інший кінець мапи. Або просто взяти Гектора, увімкнути вогнемет і вбивати навіть босів за секунди.

Та основною метою, як і у всіх лутерів, тут є здобуття кращого екіпунку, та підйом рейтинговими таблицями. І якщо друге вже є, то з першим можуть бути певні проблеми. Ендґейм Pagan Online не дає настільки відчутної винагороди, щоб спонукати мене грати в це далі.

Частково це виникає з того як саме тут побудована структура рівнів. Кожна локація — набір арен, поєднаних між собою коридорами. В цих “кімнатах” можуть бути різного роду модифікатори та спеціальні завдання, а проходи між ними можуть блокуватись. Але самі мапи не змінюються. І це помітно змінює враження. Адже, на початку, та й не тільки, ця сесійність (мапи доволі невеликі) тільки тішить, адже можна спокійно зайти на півгодинки, пробігти 3-4 місії та спокійно далі займатися своїми справами. Проблема лиш в тім, що з часом починає сильно набрадити проходження одних і тих же локацій раз за разом виконуючи, здебільшого, такі ж завдання.

Крафтинг також не тішить особливою вигадливістю. В нас є скринька, котра, за наявності рецепта та метеріалів, може перетворити базовий предмет на такий вищої якості. При цьому до легендарних предметів ще можна домішувати спеціальні модифікатори, та додавати їм особливі пасивні бонуси, після проходження спеціальної місії. Є ще сетові предмети. Точніше, на будь-яких предметах може з’явитись модифікатор походження, котрий виконує сетову функцію в цій грі. Чим більше на нас речей зі спільним походженням, тим більше бонусів ми отримуємо, від аур до крил. Проблема лише в тому, що щоб дізнатися, що саме за смаколики дасть сет треба йти на місцеве вікі.

Є тут і сюжет. Проте його якраз ні разу не можна вважати якоюсь з кращих особливостей гри. Так, він пронизаний слов’янським колоритом, місцями, та має в собі знайомі імена наших старих богів. Та це все. Він сповнений архетипами та банальностями, а головний сюжетний поворот було видно за декілька верст. Біда лише в тому, що проходити його доведеться самотужки, адже навіть той кооператив, аж на двох гравців, що вже є в грі не доступний в сюжетній кампанії.

Загалом, гра залишає після себе доволі двоякі враження. З одного боку, є приємний ігролад, цікаві герої та видно доволі багато перспектив для розвитку, адже перед нами саме гра-сервіс. З іншого ж боку, переважну більшість негативних вражень від гри робить її сирість. Саме так, адже, не зважаючи на запевнення розробників, важко повірити, що перед нами релізна версія Pagan Online. По-хорошому, грі потрібно було дати ще з півроку, щоб її відполірували та повиправляли все, а вже тоді спокійно показати її світові. Очевидно, що з часом все виправиться і гру доведеть до пуття і тоді вона однозначно зможе претендувати на наші ремомендації та займе своє місце в пантеоні діаблоїдів. Питання лише в тому, коли це буде, та чи в це ще будуть грати, або ж Pagan Online чекає доля Fallout 76, котра має свою аудиторію, та її тріумфальне, або хоча б звичайне повернення малоймовірне.