Спати, спати, спати… У сучасному світі цей, здавалося би, безумовний складник людського життя щоразу більше перетворюється на нездійсненне бажання. І ви, і я, і мільйони людей довкола нас наче і сплять щоночі, а от виспатися стає щоразу важче — щось (чи хтось) заважає. Українська студія Pinokl Games взяла цю всім знайому проблему і побудувала на її основі Party Hard — гру, героєм якої може уявити себе кожен.

Із лисим агентом у серці

Жив-був чоловік, якому дуже праглося поспати. Та здійсненню цього простого бажання заважає галаслива вечірка, яка гримить за вікном о третій ночі. Зграйка нещадно нажлуктаних студентів відзначає початок канікул, і їм абсолютно наплювати, що всього за декілька кроків намагається заснути якийсь бідолаха (котрого вранці ще й, напевне, чекає робота). Доведений до розпачу, він бере хокейну маску, ножа і самостійно сіє спокій та завдає стриманості. Та цього виявилося мало, і наш убивця вирушає в криваве турне Америкою, сотнями винищуючи безтурботних гультіпак, а заодно здобуваючи прихильність тисяч людей, котрі тепер можуть спати спокійно.  Сюжет Party Hard хай і простий, але поданий доладно і прикрашає історію заспаного зарізяки і детективом, і романтичною лінією, і навіть фінальним поворотом.

Та Party Hard, хай розробники називають її симулятором соціальних конфліктів, — це передусім стелс-гра. Такий собі полегшений і пікселізований Hitman.  Опинившись на черговій вечірці в чиємусь домі, клубі на даху, на яхті тощо, ви повинні розправитися з усіма відвідувачами, але зробити це так, щоб вас не застали на місці злочину і не повідомили про вас поліцаям. До того ж публіки на святах, як правило, дуже багато, і різати усіх ножем довго, ризиковано і нудно.

Щоби домогтися потрібної ефективності і залишитися непоміченим, необхідно користуватися різноманітними пастками, котрі на рівнях змінюються з кожною спробою. Скажімо, минулого разу на столі стояла каструля з пійлом чи торт, які можна отруїти, а тепер гоп! — при вході на локацію стоїть кінь. Оцей елемент дещо прикрашає перших кілька перезапусків рівня і навіть піднаджує спершу програвати, або побачити якомога більше можливостей. Результат подібних експериментів із пастками тішить завжди. Кумедно буває прошмигнути в клуб за спиною у кремезного охоронця, залізти за вітрину, де стоїть якийсь призовий автомобіль і непомітно запустити двигун. Машина зривається з місця, розбиває скло і одним махом перетворює в криваву кашу і охоронця, і десяток людей у черзі перед входом.

Щоравда, навіть після такого (чи вибуху, чи облави наркоторговців) вечірка в грі не закінчується. Приїжджає поліцейський, упаковує трупи в чорні мішки, а швидка відвозить потерпілих у морг. Свято, тим часом, триває, продовжуйте вбивати всіх до останнього.

Стомлений після вечірки

В плані презентації у Party Hard усе в порядку — пристойний візуальний стиль, космічної крутості музика і повна безпардонність. Варто лише відволіктися від невпинного колошкання, і гра раз у раз підкидатиме цікаві (а інколи й знайомі) сцени: вмазаних гультіпак, які сплять на будь-якій горизонтальній поверхні, парочок, котрі крадькома десь цілуються або блукають домом у пошуках потенційного партнера, ненависників твоїх танцювальних умінь тощо.

Цю гру з перших же хвилин хочеться безповоротно полюбити, але щось цьому заважає. Можливо, справа в тому, що, не дивлячись на цікаві знахідки, кожен рівень Party Hard зрештою вироджується в марудну зачистку. Пасток у грі мало, усі вони одноразові та дозволяють розправитися заледве із третиною відпочивальників. Решту залишається тільки підстерігати в туалетах і різати по одному. Нудно? Безумовно. Останніх 10-15 жертв — це така халепа, що вже ні музика, ні сценки, взагалі нічого тебе не бадьорить, бо бачиш відверте відверте (і до всього, дуже набридливе), затягування проходження.

Це засмучує до сліз, бо Party Hard, будь у ній більше смертовбивчих прийомів та менше рутинної різанини, була би просто неймовірною грою. Не рятують ні бонусні принади, на кшталт, перевдягання чи димових гранат, ні додаткові персонажі, які хоч і мають певні ігроладні особливості, нічим гру не збагачують. В результаті Party Hard хоч і є красивою та кумедною, доволі швидко отримує ще один прикметник — нудна. Блискучу ідею та відмінну атмосферу в багно втоптує одноманітний ігролад. Журбинка.

Втім, якщо не надуживати і проходити по одному рівню в тиждень, то Party Hard не лише подарує чимало задоволення, а й послужить терапевтичним засобом для тих, у кого вночі під вікнами чи за стіною на повну рубають імпровізовані концерти і святкування. Якщо в поліції не беруть трубку, особисто розбиратися з веселунами боязко, а спати все одно не виходить, якраз варто побавитися і випустити пару. Для цього Party Hard надається, як жодна інша гра. На жаль, лише для цього.