Цей огляд буде короткий, адже писати його доволі складно. Я не дуже зрозумів, чому мій колега по редакції так втішився, коли я погодився оглядати Sacred 3. Та вже через кілька хвилин, проведених у цій грі, моє ставлення до неї набуло своєї остаточної форми, яка не змінилася навіть тоді, коли позаду мого героя була вже чимала гора фаршу з віртуальних монстрів. Чому я погодився оглядати Sacred 3? Бо колись я багато часу провів у відкритому світі першої частини. Від третьої очікував того ж самого, але більшого, цікавішого, веселішого. Та не склалося. Кому ліньки читати, ось вам вердикт: Sacred 3 – це гра, що промахнулася платформою. Якби вона була створена для планшетів, то здобула б чималої популярності. Та на ПК в оце грати вкрай не раджу. Чому? Читайте далі.

Рецепт гри

Створюючи Sacred 3, розробники, вочевидь, хотіли внести щось нове у жанр рубанок. За основу ігроладу було взято механіку Bastion. Так-так, не Diablo чи Van Helsing, а саме «Бастіон» подарував нашій сьогоднішній гості WASD-керування з перекидами. Далі творці гри «приправили» її елементами з God of War: добиваннями, кульками досвіду та здоров’я, які щедро сипляться з тушок ворогів і розкиданих ігровим світом скринь, а також магічними бар’єрами, що не дають героєві рухатися вперед, доки позаду залишається принаймні один живий монстр. Ну й наостанок у Sacred 3 додали орди різнокольорового монстряччя, яке тільки й хоче, що перетворитися на криваву пляму на землі. Складіть перелічені ігри докупи, і у вас виникне доволі точне враження про ігролад Sacred 3.

Відкритий світ же із гри зник зовсім. Натомість Sacred 3 пропонує герою (чи героям) набір лінійних, мов рейки, сюжетних та побічних місій, які можна проходити як на самоті, так і в компанії трьох друзів. Кооператив, до речі, не дає жодного відчуття взаємодії. А шкода, адже ігровий процес міг би бути набагато цікавішим, якби герої могли підсилювати одне одного, як це було, скажімо, у Magicka. Принаймні натовпи ворогів у кооперативній грі рідіють швидше. I на тому спасибі.

То де мій лут?

Системи прокачування й екіпірування героя – це суцільний сором для жанру слешерів. Предмети спорядження не випадають із ворогів – з них взагалі нічого не випадає, крім різнокольорових кульок. Нова зброя відкривається автоматично при досягненні певного рівня. Кожна місія закінчується екраном характеристики, з якого можна довідатися, скільки очок вбивств, пошкоджень або лікування заробив герой. Саме за ці очки й купується покращення спорядження. Єдиний промінчик утіхи в цьому пеклі діабломанів — це Духи зброї — примарні компаньйони, які надають певних позитивних та негативних характеристик зброї героя. Протягом місій вони невпинно коментують усе, що відбувається на екрані.

Коментувати події будуть ще й самі герої, їхня порадниця і вороги. Не знаю, чи це так було задумано, чи просто досвідчених акторів і сценаристів розробникам не вдалося залучити, але всі коментарі та діалоги звучать прежахливо. Іноді вони намагаються бути смішними, але їм це зовсім не вдається. Бути серйозними тим більше. Це все дуже нагадує текстові діалоги в забавках для мобільних платформ і викликає нестримне бажання вимкнути звук до бісової бабці.

Що там ще? А, графіка! Вона у грі є – більше сказати нíчого. Ніщо у Sacred 3 не викликає захвату, але й сказати, що картинка дратує, теж не можу. Кров, вибухи, ефекти заклять – усе на місці.

Вердикт

Sacred 3 – гра, варта уваги хіба що найзатятіших шанувальників рубанок, які вже до дір забігали світи Diablo, Torchlight і Van Helsing. Фанатам перших двох частин серії навряд чи прийдеться до смаку мутація діаблоподібної рубанки з відкритим світом у лінійну рубанку з елементами Bastion i God of War. Від цілковитого забуття гру може врятувати (а може й ні) тільки наявність кооперативу. Але моя вам порада: побережіть нерви та час. Життя коротке. Не витрачайте його на ігри без душі.