Вижити за будь-яку ціну

The Evil Within – нова гра від студії Tango Gameworks, яку заснував Шінджі Мікамі у 2010 році. На цьому імені можна було б закінчити огляд. Сценарист, дизайнер і просто творча особа змогла втілити у своїй грі не лише жах, морок і бридоту, а й цікавий сюжет, непередбачувані подїї і ще багато-багато цікавого, про що розповім у огляді.

Ще до релізу гри, студія показувала моторошні трейлери, які тільки роздрочували нас якнайшвидше пограти в The Evil Within. Гравці, здавалося, вже чітко уявили про що ця гра, що їм доведеться пережити, у яких місцях побувати, з ким вступити у бійку за життя. Ці очікування не виявилися марними.

Страх і кров

Дощ… безлюдні вулиці… поліцейське авто мчить крізь невідомість. Детектив Себаст’єн Кастелланос поспішає за терміновим наказом штабу. Півдесятка патрульних автівок так і не вийшли на зв’язок по прибуттю до лікарні. Там сталося щось жахливе. Лікар звар’ював і пошматував усіх пацієнтів, або вони просто зникли – достеменно невідомо, але зараз дійсно щось дивне коїться. І з’ясовувати обставини майже відразу заважають незрозумілі вороги. Словом, перший рівень дуже атмосферний і страшний.

Сюжет хоч трохи прояснюється ближче до середини гри. Він побудований на флеш-беках, чужих спогадах і почуттях. Усе це дивним чином переплітається і створює єдину картину, яку навіть після проходження треба добряче обмізкувати за цистерною чаю.

У колі рідних мармиз

Персонажі у The Evil Within незбагненні – то зникають, то з’являються – дивні люди. Такі ж тупі, як і в останніх резидентах. Зате в сюжеті розкриваються, як дуже навіть цікаві особистості.

Джозеф – напарник Себастьєна вже кілька років. Вони розуміють і підтримують один одного, словом можна його назвати другом нашого героя.

Кідман  – новенька у відділі, життя ще не бачила і вважає себе експертом у своїй справі, хоча інші так не вважають, а Джозеф навіть щось там відчуває до неї.

Відпочатку гри будемо рятувати одного пацієнта – Леслі. Він постійно чогось боїться і втікає, а нам доводиться його шукати і захищати. Леслі хоч і дивний, але привабливий персонаж, при проходженні я відчував до нього більше симпатії, аніж до напарників.

… де дідько каже: “надобраніч”

Діється невідомо де і коли. Місто розкололося на частинки, а ми подорожуємо між якимись альтернативними світами. І десь у міжсвітті розташувалася наша база. Саме тут можна зберегти спогади, прокачати навички, отримати додаткові припаси.

Хоч це наш неприступний бастіон, а проте в ньому відбуватимуться дивні речі, звісно, пов’язані з сюжетом і теж доволі моторошні. Ніби, це наш притулок, де можна почуватися в безпеці, а тут –  БАЦ! – потрапляємо до якоїсь іншої локації, і за нами женеться велика невідома істота.

Подорожуємо до свого замку через спеціальні портали, які містяться в дзеркалах. Знаходите якесь дзеркало, від якого віє світлом і теплом, дивитеся у нього… дивитеся… і ви – у своєму офісі. Коли зробили усі свої справи, відімкнули кілька сейфів, прокачали властивості героя, підходите знову до одного з дзеркал і також починаєте пиляти його поглядом.

Повелитель бігунців

База цікаво унаочнює ігролад. Наприклад ресурси дістаємо із камери схову, яку можна відімкнути, маючи при собі спеціальні ключики, розкидані протягом рівнів у вигляді статуеток діви Марії.

Навички ж прокачуються у спеціальному кріслі, настільки моторошному, що я б навіть за гроші у нього не сів (хіба лиш за великі – прим. ред.). Але наш герой настільки навіжений, що не відчуває у цьому сідалі жодного дискомфорту. Тим не менше тут піднімається кількість хітпоїнтів, збільшується тривалість бігу, сила удару. У зброї прокачується не лише боєзапас і шкода, а й критичне влучання, швидкість перезарядки, влучність.

Прокачування арбалета взагалі винесено в окрему вкладку. Є різні типи стріл: звичайні, вибухові, заморожувальні, засліпні і ще декілька, які ви потім знайдете. Прокачавши їх, отримаєте більший відсоток пошкоджень і довгу тривалість дії ефекту стріли, а ще, покращивши до максимуму вид стріли, отримаєте бонус, наприклад, звичайна стріла буде підпалювати ворога.

Промовисте загравання

Хто ж наші вороги? Та звичайні зомбі. Лиш їх ніхто не кусав, і вони вас не кусатимуть, тільки битимуть, розмахуючи руками. Пізніше вони навчаться кидати динамітні шашки та стріляти з вогнепальної зброї. А з’ясування походження цих істот стане цікавою несподіванкою.

У перших розділах найцікавіше гратися крадькома, але це, звісно, за бажанням, ніхто не забороняє гарцювати й бикувати.

На початку вам дуже сильно не вистачатиме набоїв, а за відсутності прокачаних навичок, витрачатимете на одного зомбі 3-5 куль, і це якщо влучати  на те, що стрілятимеш вголову.  Звісно, це круто, але я спершу збентежився, бо було дуже складно, і вороги непередбачувані – начебто вивчив їхню поведінку на локації, а вони все одно помічають, як ти повзеш під парканом.

Інколи доводилось ховатися у шафах та навіть під ліжком, аби уникнути небажаної зустрічі з виродками. З часом звикаєш до цього, вправно граєш у схованки і як Сем Фішер вирубуєш ворогів по одному. А коли ти вже вправно цим займаєшся, гра змінюється зі стелсу на шутер від третьої особи – набоїв дають вдосталь, але не стільки, щоб можна було розстріляти кожну пляшку від пива.

Чесно скажу: до шостого розділу я ходив, наче в тумані, але потім збагнув, що The Evil Within – це Resident Evil 4 нашого часу.  Ігролад обох забавок перегукується, місцеві мешканці, не сильно відрізняються від мертвяків Рези, розташування камери, монотонний відстріл ворогів. Але якщо рівняти за контентом, то нова гра значно більша, а от основні елементи ну дуже схожі.

Боленосні несподіванки

Сірники – дуже корисна штука будь-де і будь-коли, особливо в кишені Себаст’єна. Адже ворогів можна підпалювати. Чи просто лежить хтось під ногами, чи в момент бійки/перестрілки – чирк сірником, і полум’я заощаджує тобі час і набої. А якщо ви поруч збили з ніг кількох зомбі, то кинувши сірничка, підпалите їх усіх разом.

Дуже класним елементом гри стали пастки. Хто їх ставить – невідомо, а навіщо – відомо. Щоб знешкодити таку неприємну річ, треба навприсядки підповзти до неї та, утримуючи відповідну клавішу, розібрати на частини. І байдуже чи ви розібрали капкан, міну, ба навіть кислотний механізм, все одно отримаєте гвинтики і коліщатка. Але не слід засмучуватися, адже так поповнюється боєзапас і  детальки знадобляться для виготовлення, наприклад, стріл.

Інколи пастки трапляються дуже недоречно і доводиться детальніше все продумувати або приймати пошкодження на себе і чимдуж накивати п’ятами.

Інструменти детектива

Зброя – найголовніше, що треба для виживання у цьому незрозумілому світі. Арсенальчик дають невеликий, але більшого і не треба. Пістолет, дробовик, арбалет, рушниця та граната часів другої світової. Під кінець гри можна знайти револьвер, який відправлятиме до пекла усіх з однієї кулі, а після проходження взагалі подарують гранатомет. А завдяки прокачуванню можемо зробити Себаст’єна термінатором з автоматичною базукою.

Характери і боси чи характери босів, чи босів характер, чи характерні боси…

Боси тут дуже різноманітні і їх не обов’язково вбивати, треба просто вчасно втекти, або все ж знайти спосіб і вбити його заради ачівмента.

Мені дуже запам’ятався Кіпер – це таке опудало з сейфом на голові. Просто цього виродка неможливо вбити, принаймні я не знайшов спосіб. Навіть після цілої зливи куль він підіймається знову, курвий син.

Дуже моторошною виявилася Лаура – тітка-павучок, яка, наздогнавши вас, втоптує у підлогу. Словом, босів треба самому побачити і відчути цей дупобіль, коли вони за вами ганятимуться.

І про приємне

The Evil Within розроблена на рушії id Tech 5, на якому вийшли тільки дві популярні гри з чудовою картинкою – Rage і Wolfenstein: The New Order (я погарячкував, у Rage немає чудової картинки).

Коли я почав нову гру, моїм очам одразу усе сподобалось, якби не був таким крутим, то пустив би сльози радості від захвату. Справді, немов дивишся фільм, як і обіцяв пан Мікамі – усе гарно промальоване, сипле натуральний дощ,  вода при контакті з героєм не падає через його текстуру, а обтікає його, а дизайн локацій – просто казка, не маю слів. Але є кілька мінусів, без зайвих слів просто гляньте знятки нижче.

The Evil Within – це високоякісний, цікавий і атмосферний горор, у якому Шінджі Мікамі зміг втілити таку бентежну історію, насичену жахом атмосферу, цікаву систему прокачування, що виникає щире бажання прожити ще кілька хвилин у цьому лячному світі. The Evil Within змогла виправдати очікування поціновувачів жанру.