Художній керівник оркестру, де я грав у студентські роки, перед кожним концертом казав нам: “Зіграти треба так, щоби всі казали “Ох, які молодці”, а не “Ой, ну хлопці старалися”. Немає нічого гіршого за оте старалися“.

“Ой, ну хлопці старалися” — ось промовиста характеристика студії Spiders. Котру з їхніх ігор не візьми — Of Orcs and Men (відеоогляд), Mars: War Logs (відеоогляд), Bound by Flame (відеоогляд) — наче і все в порядку загалом, а назвати ці твори якісними не вдасться. Старалися, так, але не змогли. The Technomancer, нове “павуче” творіння, не втік далеко від своїх попередників. Це так само коротка, але насичена ролівка з колоритним світом, жменею класних задумок, гнучкою боївкою та багатою системою крафтингу. Втім, цього разу розробникам вдалося вичавити максимум зі своїх традиційно обмежених ресурсів — сказати “Ой, ну хлопці старалися” тут не вийде. Але чи заслужила нова гра для своїх розробників фразу “Ох, які молодці”?

Електро-люди з Марсу

The Technomancer повертає нас на Червону планету, однак на відміну від Mars: War Logs, відправною точкою наших пригод стане не корпорація Аврора, а її основний суперник у боротьбі за воду — Достаток. Тутешні мешканці замість імен носять не чесноти, а свою так би мовити класово-професійну приналежність — Харцизи, Умільці, Наглядачі, Головуючі тощо. Окрему касту становлять техноманти — марсіанські послідовники імператора Палпатина, котрі здатні керувати електрикою власною тіла. Це у Аврорі до них украй прихильні, у Достатку це такі собі пси війни, хай цінний, але все ж ресурс для досягнення чиєїсь мети.

Техномант Захарій щойно пройшов посвяту і тепер… Ні-ні, жодного тобі порятунку світу, пошуків своєї рідні. Він у нас хто? Звичайний офіцер на службі. Отже нехай котиться під три чорти насаджувати закон і завдавати справедливості. Надавати під зад бандюкам, вистежити підпільників, помахати пальчиком перед кримінальним авторитетом (або стати його спільником), припильнувати за робітничим табором мутантів, корчити зі себе детектива і відшукати зниклого шахтаря — цим Захарко займався би ще довго, та доля розпорядилася по-іншому, відкривши перед юним техномантом цілий світ. Червоний і спустошений.

Розробники доклали чималих зусиль на ще більше оживлення уже баченого нами Марсу. Офір, столиця Достатку з його залізними стінами і повсюдною охороною, приховане місто купців з його по-земному східним колоритом, залишки науково-дослідних станцій, ну і звісно ж, марсіанські каньйони та печери — кількість локацій суттєво зросла порівняно з попередніми іграми, та й виконані вони на порядок краще.

Втім, це лише декорації. Spiders не забули про соціальну систему, ось що важливо. Захарій не знаходиться у вакуумі, кожен його вчинок так чи інакше впливає на взаємини з певною організацією — регулярним військом, міською владою, організованою злочинністю, мутантами тощо. Берешся вершити самосуд у нетрях — образиш Антона, котрий є одноосібним владарем цього місця. Розв’язав проблему мирним шляхом, а не сутичкою — мешканці міста подякують тобі за черговий день спокою, а от очільник буде не надто вдоволеним. Конфлікт інтересів тут панує постійно. Але от що приємно — коли тобі вже починає здаватися, що циферка у рядку “репутація” не має ніякого реального значення, гра підкине тобі завдання, де пригадає усі колишні вчинки. Не сказати, що в The Technomancer аж напльовано нелінійністю, але вистачає отаких “пляшкових шийок”, які вузлують попередні як головні, так і побічні квести. Окремі з них діють лише в межах розділу, інші тягнуться майже через усю гру.

Поговоримо про…

Найбільшою приємністю The Technomancer стала його неочікувана людяність. В сенсі того, які історії тут нам розповідають, які теми зачіпають. Звісно, не обійшлося і без всюдисущого расизму (мутанти ж) і релігійного фанатизму, але вони не тягнуть на себе ковдру. Все ж основним тлом іде війна, тут є змога поговорити про інше. Про роль організованої злочинності та взаємодії криміналітету і владних структур. Про політичний тиск і силу шантажу в руках безпринципних покидьків з необмеженими ресурсами. Про розбещення неповнолітніх і секс-рабство. Про суперечності між регулярним військом та приватною охоронною компанією. Про добряків, котрі все ж не відмовляються підтримувати вогнище війни задля фінансової вигоди.

Вистачає і сцен, де ні копійчана анімація, ні дещо дубова графіка не здатна змазати їхньої щирості. Незграбне зізнання в коханні матюкливої дівчини-механіка, власноручне вбивство матері, сумнів у лояльності свого союзника і особливо посвята в техноманти однорукого недоука. Чудовою знахідкою виявилися розмови всієї партії під час пересування на нову локацію. Ну а що, шестеро людей у всюдиході кілька годин мандрує до нового пункту призначення. Хіба вони мовчатимуть всю дорогу? Аж ніяк. От Spiders і дають змогу усій ватазі обговорити наступне завдання.

Щоправда, при малому наборі напарників було сподівання, що вони все ж виявляться цікавішими. Звісно, в кожного з них є драматична історія за плечима, якось воно мляво, без іскорки. З п’яти бойових побратимів дійсно яскраво виглядають лише вже згадана дівчина-механік та вчений, регулярні жартики котрого — своєрідний психологічний бар’єр, за яким стоїть шафа з кількома скелетами. Решта… тиражно. На їхньому  тлі навіть сам Захарій, минуле якого розкривається нам поступово, виглядає складнішою особистістю. Тим паче, що і ліпити його можна по-різному. Бути стереотипним добряком чи безпринципним падлом — надто плоско, тим паче, що Захаркові проблеми не вийде вирішувати однобоко від початку й до кінця гри.

Добрим словом, ціпком і пістолетом

Стосовно боївки та системи ремесел, то The Technomancer продовжує справу двох своїх попередників. На початку своєї подорожі Захарій — чистий аркуш, і ми вирішуємо, як він даватиме собі раду з ворогами та іншими труднощами. Мій техномант виявився гідним свого титулу — справжній електрочаклун, який для підсилення ефекту періщить ворогів патерицею. Можна було би вчинити навпаки: зробити основну ставку на поводження з ціпком, а техномантію зробити допоміжною. У третьому випадку Захарій міг би стати спритним майстром бою з клинком та пістолетом або ж взяти до рук металеву довбню, щит і бути неповоротким “танком”.

Навіть за ретельного проходження очок умінь вистачить від сили на півтори гілки, тому відразу оберіть, що вам до смаку — патериця, кинджал+пістолет чи довбня+щит. А от вкладатися по максимуму в техномантію — спірна річ. На початку гри і вороги-люди, і марсіанська живність (представлена здебільшого мегакротами, електрожуками й мантокажанами) миттю лягатимуть від ваших заклять, однак поступово у грі з’являтимуться ворожі солдати з опірністю до електрики, тож ефективність техномантії разюче знизиться. А битися з цими курвинцями доведеться часто, адже завдання нас ганятимуть туди-сюди знайомими місцями, а маршрутів з повним уникненням блокпостів гра не передбачила.

Втім, який бойовий стиль не обрали, заткнути дірки завжди можна підбором відповідних напарників. Але для більшої ефективності їх ще слід добре спорядити. The Technomancer не закидає нас різноманітним лутом (вибір зброї та одежини доволі скромний), зате з головою надолужує це крафтингом. Поліпшення не лише впливають на характеристики спорядження, а й змінюють зовнішній вигляд предмета. Приємно бачити, як твоя патериця отримує новий держак і леза на кінцях, а проста солдатська уніформа союзника перетворилася на цілий бронекостюм.

Та цього можна і не побачити, якщо піти іншим шляхом і розвивати скажімо не ремісничі уміння, а красномовство, скрадання, науку чи злам замків. Номінально набір талантів дещо куций і кожен з них має всього лише три ступені поліпшення. Зате мотлоху серед них нема — усяк талант корисний не лише в бою чи при дослідженні світу, а й неодноразово може знадобитися у квестах, зекономивши вам час або відкривши альтернативну гілку його проходження.

Постаралися

Здавалося би, все гаразд і The Technomancer сипле чудовими знахідками, як-от підкреслення терміновості певного завдання, котре є болячкою багатьох ролівок. І локації мальовничі, і музика приємна, і теми зачеплені серйозні, проте… Важливо не лише, що тобі показують чи розповідають, а і як це роблять. Ось тут і починаються клопоти. Після бадьорого старту “Техномант” розсипається на збірку історій. Наче і є в нас стрижень, який веде Захарія далі, однак він губиться за пофазними квестами. Наче і є в нас лиходій, котрий не кулачком махає, а становить реальну загрозу, але і заочна, і очна ставки з ним якісь невиразні, змазані. Наче і є в нас фінальний твіст, який має до бісової бабці поламати і світогляд персонажів, і сам уклад Марсу, але ні когнітивної катастрофи, ні найменшої напруги нема , всього лише “оу, халепа, ну і що тепер робити?”

Ось у чому найбільша проблема The Technomancer. Не анімація родом з минулого, не постійна біганина одними й тими ж шляхами з винищенням одних і тих же ворогів, не поламані хітбокси та рідкісний непослух Захарка у боях. Навіть не той факт, що втікаючи одного разу від палючого сонця, ми потім купу часу проводимо під його променями без найменшого остраху.

Так, Spiders безумовно створили найкращу свою гру. The Technomancer можна з чистою совістю радити людям і вона не викликає відчуття, що ти марнуєш за нею час (як це бувало в її попередниць). Світ, тексти, теми, багатство шляхів розвитку свого героя — все це сягнуло нового щабля в історії “павучків”. Не вийде вже сказати про розробників “ой, ну хлопчики старалися”. Ні, це вже позаду.

Але й молодцями називати їх ще рано.