Вже півтора роки шанувальники рольових ігор із нетерпінням чекають на реліз The Witcher 3 Wild Hunt. До заповітної дати 24 лютого залишається ще чимало часу. Тож ми вирішили згадати, з чого це все починалося, і розповісти вам про початок ігрового життя біловолосого відьмака.

Гра “Відьмак“ вийшла у 2007 році і відкрила новий розділ у житті Ґеральта з Рівії, персонажа з романів польського письменника Анджея Сапковського. На ранніх етапах розробки, яка тривала чотири роки, головним героєм гри мав стати не Ґеральт, а невідомий мисливець на чудовиськ. Та згодом поляки зрозуміли, що у світі “Відьмака” головним героєм мусить бути саме Білий Вовк. Сам автор саги приймав мінімальну участь у створенні гри, і вважає її вільною інтерпретацією можливих подій. На думку Сапковського, у грі неможливо втілити багатство сюжету, а тому історія повинна оповідатися виключно через книги. Все ж, поляки відповідально підійшли до ігроізації першоджерела – на цю думку з моменту запуску гри наштовхує чудовий вступний ролик, який стисло переказує події першого оповідання про Ґеральта. Дуже радимо переглянути його на нашому каналі дублювань PlayUA.

Закінчення останнього з романів залишає відкритим питання – чи вижив Ґеральт? І гра вміло дає на нього відповідь. Понад п’ять років Білого Вовка вважали загиблим. І ось він, напівживий, мало не рачки дістається до Кер Морен – однієї з таємничих фортець, де тренували відьмаків. І тут гра, здавалося б, використовує класичний хід, яким розробники частенько йдуть на поступки споживачам, які ніколи не бачили оригінал – Ґеральт втратив пам’ять. Але, забігаючи наперед, можна впевнено стверджувати, що у цій ігровій трилогії амнезію, як сюжетний засіб, було використано вельми і вельми вдало. Протягом гри, а згодом і у другій частині, Ґеральт поступово згадуватиме не лише події з книги, але й усе те, що відбувалося між закінченням романів та початком ігрової трилогії. Частенько траплятимуться діалоги, у яких гравцеві дозволять самому відповісти на запитання “чи пам’ятає Ґеральт події з минулого?”. Тут вже на фанатів Сапковського чекатиме приємний сюрприз. Багацько ніпів, яких можна зустріти у грі, – це друзі чи знайомі Відьмака з книг: бард Яскер, краснолюд Золтан Чівай, медсестра Шані, чарівниця Тріс Меріґольд, відьмаки Весемір, Ескель та Ламберт. Частенько Ґеральтові розповідатимуть про його минуле. Так ми довідаємося (або згадаємо) про вампіра Реґіса, принцесу Ціріллу, а також про бійню в Блавікені та побоїсько у Рівії. Гра нерозлучно пов’язана з книгою, і така відданість першоджерелу викликає повагу й захоплення. Як і книга, гра неодноразово змусить вас щиро посміхнутися. Особливо запам’ятався момент, коли друзяки героя запросили його до корчми й почали розпитувати про особисте життя. Ми цей діалог вирішили вам показати цілком.

https://www.youtube.com/watch?v=uS_o-WiUpts

Сюжет гри рівнем якості не поступається творам пера пана Сапковського. Сюжетна лінія неодноразово розділятиметься на різні гілки, і частенько проходження однієї з них залежатиме від дій героя в інших. Таємнича група під назвою “Саламандра”, на яку полюватиме Ґеральт, з часом виявиться не головним ворогом відьмаків, а лише знаряддям в руках більш впливових осіб, які у свою чергу, є тільки частиною задуму головного антагоніста. Історія ніколи не вестиме героя прямими рейками: відьмаку доведеться шукати різних підходів до викриття планів своїх ворогів, і неодноразово він сам ставатиме пішаком на шахівниці сюжету.

За жанром “Відьмак” – це рольова гра, але через суворо визначений клас героя вона не дозволяє гравцеві спеціалізувати персонажа. Тут вам не випаде нагоди пограти лучником чи злодієм. Натомість розробники дають своє визначення поняттю RPG, адже ключове слово у цій абревіатурі – роль. І обрану роль гра дозволяє відігравати у повній мірі. При цьому вона залишається непохитно вірною першоджерелу, і усі можливі рішення героя на сто відсотків відповідають тому, як міг би вчинити Ґеральт із книг. До того ж, на відміну від більшості сучасних ролівок, наслідки прийнятих героєм рішень майже завжди розтягнуті у часі. Тут не спрацює варіант, коли гравець зберігається перед виконанням якоїсь дії, щоб подивитися, чи її наслідки його влаштовують, і завантажує гру, якщо бачить кращий шлях. Наслідки рішень, які гравець прийме у першому розділі гри, наздоженуть його і нагадуватимуть про себе протягом усього проходження. Про те, що саме привело до конкретної події, гравця повідомлять за допомогою відеороликів.

Хоч у грі й нема вибору класу, та розгалуженості рольової системи позаздрить переважна більшість ролівок. Прокачувати можна як стандартні для жанру силу, витривалість, інтелект і спритність, так особливі: відьмачу магію та різні стилі бою. У бою Ґеральт користується срібним та сталевим мечем. Для кожного з них розробники створили по три бойові стилі: сильний, швидкий та груповий. Кожен бойовий стиль має свої унікальні анімації, і вкладаючи очки навичок у ту чи іншу гілку, можемо споглядати, як герой щоразу видовищніше виконує послідовності ударів. У кожного монстра є свої сильні та слабкі сторони. Про них відьмак може довідатися з десятків книг, які можна придбати у крамарів. Як тільки Ґеральт прочитає книгу, відповідна інформація додається до ігрової енциклопедії. З неї, до речі, можна почерпнути чимало цікавого про ігровий світ, персонажів та локації.

Бойова система “Відьмака” доволі проста. Гравець повинен вчасно клацати по супротивниках для того, щоб Ґеральт виконував послідовності ударів. На легких рівнях складності курсор миші підсвічується тоді, коли слід клацнути, але так гра втрачає майже увесь челендж. Зате на високій складності гравець сам повинен пильнувати удари, вчасно клацати по ворогах і намагатися не отримувати ударів у спину.

Створенням бойових стилів Ґеральта займалися професіонали з Польської академії каскадерів. Суміщаючи середньовічне фехтування, айкідо, та інші бойові мистецтва, вони випрацювали такий стиль бою, який чудово поєднується з образом мутантів-відьмаків.

Важливою складовою успіху у бою є відьмачі еліксири. Їх дія дещо відрізняється від того, що ми звикли бачити у рольових іграх. Кожне зілля тут готується на базі алкоголю і має свій рівень токсичності. Перепивши еліксирів, Ґеральт отримає цілу низку негативних побічних наслідків, тому до бою слід готуватися з розумом. Виготовити еліксири можна за допомогою продуманої системи алхімії. Кожний складник, що його відьмак навчився розпізнавати, можна поєднати з іншими для виготовлення еліксиру. Окрім основних елементів, деякі реагенти містять ще один, додатковий. За допомогою поєднання додаткових елементів можна отримати покращений варіант еліксиру, що стає у нагоді на високих рівнях складності. До речі, про складність. Переконливо радимо пограти у “Відьмака” з модом Full Combat Rebalance, який робить гру більш складною і спонукає гравця шукати тактичного підходу до кожного бою.

Сюжетно гра розбита на розділи. Кожний з них має свої унікальні локації та атмосферу. Ґеральту доведеться винищувати чудовиськ у міській каналізації і спілкуватися з вельможами на прийомі у багатого купця, вершити суд над очманілими кметами і розв’язувати конфлікт між людьми та водяними. Хочеться звернути особливу увагу на велику кількість та високу якість діалогів у грі. Розробники не полінувалися розбавити мало не кожен діалог додатковими репліками просто для того, щоб додати правдоподібності розмовам героя з НІПами. Українським розробникам є чому повчитися у їх польських колег – кожен персонаж у “Відьмаку” балакає з правильними інтонацією та емоційністю, що дозволяє вірити у реальність діалогів, незважаючи на слабку міміку ніпів. Радимо грати гру з оригінальним польським озвученням – воно набагато краще за російську та англійську локалізації разом узяті, а мова наших західних сусідів багато в чому схожа на українську. Протягом проходження гра, як і книга, частенько порушуватиме теми, актуальні у сучасному суспільстві: наркоманія, політичні махінації, проституція, тероризм, педофілія, расова ненависть тощо. Як і в житті, у грі немає чорного зла і білого добра. Є тільки люди з їхніми страхами, бажаннями, принципами та совістю. Саме це робить “Відьмака” дуже дорослою рольовою грою, яких у наш час майже не випускають.

Графіка у “Відьмаку” хоч і не дотягувала до рівня блокбастерів 2007 року, та все ж була цілком непоганою. Особливо гарно було реалізовано освітлення: якщо пройтися однією і тією ж місциною у різний час дня, помічаєш, як природно змінюються кольори й тіні. Графічні ефекти від магічних знаків та відьмачих еліксирів виглядають вражаюче, а персонажі можуть похизуватися непоганою деталізацією. Щоправда, самих модельок ніпів грі украй бракувало: так у Визімі і за її межами мало не на кожному кроці траплялися пузаті Лойвардени, а усі черниці у храмі були сестрами-близнючками. Ситуацію трохи виправило розширене видання гри, та навіть після його виходу однакових ніпів у “Відьмаку” залишилося багацько.

Окрім вищезгаданого клонування NPC, у грі є низка недоліків, та жоден з них не можна назвати серйозним. Кілька недоробок інтерфейсу та камери, трішки недопрацьоване керування, непереконливі кат-сцени – усе це переважно пов’язане із рушієм гри. Aurora – це перепрацьований рушій Infinity, на якому ще у 2002 році “бігала” Neverwinter Nights. Враховуючи вік рушія, знімаємо капелюха перед CD Projekt RED, адже їм вдалося навіть на застарілій технології зробити чудову гру.

Підводячи підсумок, можемо сказати, що “Відьмак” – це одна з небагатьох дійсно дорослих ігор, у яких цицьки та лайка використовуються не для приваблення малолітньої аудиторії, а для підкреслення справжності усього, що відбувається на екрані. Це чудова гра з глибоким сюжетом, продуманими персонажами та видовищними боями. “Відьмак” —це беззаперечний шедевр ігроіндустрії, завдяки якому поляків із CD Project RED ще довго називатимуть слов’янською BioWare. Ми щиро бажаємо їм успіху у реалізації усього того, що вони для нас приготували у третій частині.