Останнім часом всесвіти Warhammer  нещадно експлуатують. Даний сетинґ зазирнув уже практично у всі популярні й не дуже жанри, від MOBA та ММО до шутерів. Сьогодні перед нами ще одна post-THQ гра по WH — не найгірший, та все ж далекий від ідеалу Warhammer 40,000: Regicide, що продовжує розширювати експансію Вахи в ігрову індустрію.

Одразу скажу, що оригінальним вахівським реґіцидом тут і не пахне, слово “Реґіцид” в назві присутнє більше для пафосності. На цьому, власне, можна й закінчувати, бо нічого оригінального в грі немає. Правила реґіциду ніде особливо й не прописані, та замість того, щоб вигадати щось оригінальне, чи спробувати щось з’ясувати в Games Workshop, вони вирішили все найпростішим способом — додали по кілька вміннь й покроковість. Для повного комплекту не вистачає лише карткової складової. Крім того, сюди вже завітали ще й всюдисущі мікротранзакції, де за кілька зеленясиків можна альтернативно розфарбувати орків/спейсмаринів, а для тих, хто хотів би це зробити безкоштовно, завезли систему, при котрій збирати внутрішньоігрову валюту треба місяцями.

Сюжет гри везе нас рейками повз пейзажі притягнутого за вуха пафосу й банальності. Орки напали на планету й браві космоморяки її відбивають. Оце був практично весь сюжет, причому дослівно. Тішить тільки те, що він цілком озвучений й навіть є кілька кат-сцен, які хоч якось урізноманітнюють кампанію. Ігроладно вона подана як три розділи, наповнені шаховими задачками, в котрих гравця всіляко спонукають не користуватися вміннями фігур. Цілковитий абсурд — винагороджувати гравця за невикористання основних оригінальних механік гри.

Ігроладно гра практично нічим не відрізняєтьлся від звичайних шахів і тої ж Battle vs Chess, котра в цьому плані виступає значно цікавішою та оригінальнішою. Чому? Бо там було більше режимів та вони банально були цікавішими. Чого варто лише те, що в деяких з них щоби побити фігуру, потрібно було перемогти її в двобої від першої особи! Що ж натомість ми маємо в Warhammer 40,000: Regicide? По кілька вмінь на фігуру й декілька загальних. При цьому все тримається на рандомності й везінні, що однозначно програє в порівнянні з більш-менш повним контролем над ситуацією в Battle vs Chess. При цьому навіть з псевдореґіцидівськими бонусами партії доволі затягнуті. Рятує лиш те, що незакінчені ігри зберігаються на сервері, тому продовжити їх можна будь-якої миті.

Також присутня прокачка кожної окремої фігури. Щоправда, прокачування не дають жодних вміннь, чи ще чогось корисного на полі бою — натомість гравець просто отримує можливіть трохи змінити вигляд фігури. Тому сміливо можу сказати, що ігроладно гра не може похвалитись якоюсь особливою оригінальністю, а часом і цікавістю загалом.

Картинка в Warhammer 40,000: Regicide виглядає доволі пристойно як для гри такого жанру. Графічно гра може тягатись з деякими шутерами, та найкраще вона проявляє себе в видовищних, сповнених кривавого пафосу, добиваннях, котрі є левовою часткою цікавого ігрового контенту. Хоча з часом навіть це набридає й з’являється бажання просто пропустити анімацію й повернутись до гри. Набагато краще це виглядало б у режимі на кшталт двобоїв з Battle vs Chess, де подібні прикраси можна було би використати з набагато більшою користю.

Warhammer 40,000: Regicide — це звичайні шахи, легко приправлені колоритом Warhammer. І все, нічого більше. Єдине, чим гра дійсно може похвалитись — це візуальний стиль. Що ж до ігроладу, то про звичайні шахи й говорити нічого, вони незмінні й монолітні, а от про недореґіцід можу сказати, що він доволі швидко набридає й відсутність хоча б спроби зробити щось оригінальне викликає лиш сум. Назва гри ж покликана лиш привабити до неї увагу, а байдужість GW до деталей ігор по їхніх всесвітах останнім часом уже перестає дивувати.