Мальований хлопчина у біло-зеленій футболці розбиває голову об кам’яного ідола, смажиться на відкритому вогні, розчиняється у токсичних відходах, падає промежиною на перила або ж котиться по сходах. Сил у нього тільки й вистачає на фінальне “Ой”, “Ай” чи “Курва”. Скейтбординг — безжалісний спорт, де єдина помилка миттю перекреслює ваші здобутки. І OlliOlli2  впевнено це доводить.

Літати і падати

OlliOlli 2: Welcome to Olliwood хоча формально і є аркадою, насправді доволі тонко передає суть скейтбордингу: шлях до успіху лежить через сотні спроб, помилок та відбитих кінцівок. Попри начебто прості основи, гравець, як і справжній скейтбордист, дуже швидко зустрічається з першими перешкодами. Криворуким слабакам тут не місце — гра невпинно перевірятиме ваші нерви на міцність, але так само винагороджуватиме наполегливість.

На перший погляд, усе просто: їдь уперед, перестрибуй перешкоди, ковзай по перилах і виконуй всілякі трюки. Проте зовсім скоро стає очевидно, що найголовніше в OlliOlli 2 — не стрибки і ковзання, а приземлення. Саме те, як ти приземлишся, суттєво впливатиме на твоє пересування та фінальний результат. Натиснувши відповідну кнопку якнайближче до землі, ми завершимо комбо та отримаємо певне прискорення. І навпаки, невдале приземлення миттю спалить очки, набрані за останні викрутаси, а наш скейтбордист втратить рівновагу та швидкість — і це гарантовано означає перезапуск рівня.

Справа у тому, що термін “імпульс” в OlliOlli 2 має неабияку вагу. На перших рівнях цього непомітно, але щоразу далі вам доведеться стежити, де ви набираєте швидкість (рух згори вниз) і де втрачаєте (рух знизу вгору або поземний). А якщо скейт зупиниться, скажімо, під час ковзання, то… Яєчка, знайомтеся, це перила!

Втім, опанувавши основи та просто діставшись кінця перших рівнів, стає зрозуміло: OlliOlli2  — це пекельна суміш, якій личить стояти поруч із Super Meat Boy і Devil May Cry. Без жартів!

Skater May Cry

З першим порівнянням усе просто: OlliOlli2 теж зав’язана на швидкості й точності. Помилився — рестарт, і плювати, що тобі до кінця рівня залишилося бісових два метри! На щастя, перезапуск рівня відбувається миттєво, що суттєво мінімізує рутину переграшу (особливо, коли кількість рестартів сягає півсотні).

А от з DMC гру споріднює несамовитий наголос на видовищності та прогресованій складності. Мало просто завчити рівень і пройти його; слід це зробити якомога красивіше. Не забувайте про різноманітність — варто кілька разів повторити один і той же трюк, як комбо-лічильник зростатиме значно повільніше. І навпаки, постійне тасування стрибків і ковзань — запорука високого місця в таблиці рекордів.

Вчи матчастину: побачити перелік усіх можливих (і вже виконаних) трюків та ковзань можна у розділі “Трюквар” (Tricktionary). А вишенькою на торті можливих викрутасів є реверси та особливі стійки, які суттєво урізноманітнюють арсенал базових прийомів.

І отут на сцену виходить найбільше нововведення OlliOlli 2 — так званий “ручник” (Manual). Працює це просто: після стрибка ви приземляєтеся тільки на передні або задні колеса, а не на всі 4. На відміну від звичайного приземлення, яке завершує ланцюжок трюків, ручник його продовжує. Інакше кажучи, за належної прямоти рук можна пройти увесь рівень у єдиному довжелезному комбо.

До всього, кожен рівень має 5 особливих вимог. Здебільшого це тиражні завдання на кшталт “набрати певну кількість очок”, “не приземлятися, наче рохля”, “пройти весь рівень у безперервному комбо” тощо. Хоча трапляються і оригінальні випробування: проїхатися по голові робота, врятувати від пожежі плюшевих ведмедиків або торкнутися хмаринки. Винагородою за виконання завдання стане доступ до Про-рівнів, помітно важчих за базові. А хто настільки вправний, що виконав і кожне Про-випробування (тобто загалом аж 250), то розблокує ОХРІНЕЗНИЙ (RAD) режим — надскладні мапи, підвладні тільки справжнім віртуозам.

Оберіть свою зброю: стосовно керування, розробники гри хоч і радять використовувати ґеймпад, проте кропіткою працею відполірували керування з клавіатури. Однозначного фаворита виявити важко: одні фрагменти краще проходити на ґеймпаді, інші — на клавіатурі. Втім, миттєве розпізнавання дозволило авторові цих рядків лівою рукою орудувати стіком, а правою тицькати на стрілочки — звучить, як збочення, та насправді це досить зручно.

Та самобичування у кар’єрному режимі — не єдине, що пропонує вам OlliOlli 2. У розділі меню “Скейт-парк”, куди розробники з належною їм британською порядністю тягнуть вас відразу після першого запуску гри, вам пояснять тонкощі ігроладу та дозволять відпрацювати різні прийоми. Daily Grind  втішить прихильників суворих умов — тут щодня дають новий рівень, на проходження якого вам видають одну-єдину спробу (хоча є двократна можливість випробувати трасу). До того ж у сиквелі таки з’явився мультиплеєр, хоч і локальний — разом із трьома друзями можна змагатися, хто набере більше очок на тій чи іншій трасі.

Швидше, вище, сильніше!

Перша OlliOlli здобула премію BAFTA як найкращої спортивної гри минулого року. Welcome to Olliwood  не лише перейняла все найкраще від попередниці, а й суттєво поліпшила її художню частину. Неоковирний піксель-арт замінив стильний малюнок — яскравий, приємний для ока і неймовірно деталізований, коли справа доходить до анімації трюків. Ну а замість нудних урбаністичних місцин нас доправили до кіностудій Оллівуду. Ідея зі знімальними павільйонами дозволила вмістити в одній грі пустелі Дикового Заходу з його першими залізницями, храми ацтеків, парк розваг під час зомбі-апокаліпсису та фабрику зі створення велетенських роботів. Різний стиль, різне оформлення, різні перешкоди — але як це не дивно, все тримається купи.

Не пасе задніх і музичне наповнення: якщо саундтрек першої частини можна було назвати пристойною добіркою електроніки, то мелодії OlliOlli2 помітно яскравіші та різноманітніші. Брейк-біт чи трип-хоп, швидка чи розмірена — кожна композиція виділяється на тлі інших, але так само додає шаленого драйву. Наслухавшись їх після численного подолання тутешніх трас, так і хочеться слухати навіть за межами гри (особливо Sapphire).

OlliOlli 2 — одна з тих ігор, де новий контент не принесуть вам на тарілочці. Нові локації, мапи, пісні, трюки у власному виконанні — все це гравець повинен здобувати самотужки. Як і личить пристойній skill-based грі, OlliOlli 2 невпинно кидає гравцям виклик, і ні десята, ні двадцята, ні навіть сота спроба не применшує азарту і задоволення від стильного заїзду. Може, причиною цьому є тутешня естетика. Може, це дух скейтерства. А можливо, вся справа у чистій та виточеній механіці, яка дозволяє гравцеві самому створити свій неповторний шлях, від першого розгону аж до фінального приземлення.

Хай там як, а зупинитися складно. Та й не хочеться.