Фільм Gran Turismo мав показати нам що “симрейсери можуть стати реальними гонщиками”, але натомість став чимось середнім між класичною спортивною драмою та поганим рекламним роликом із захмарним бюджетом.

Перевикористана реклама

Фільм є вільною інтерпретацією участі підлітка-симрейсера Яна Марденборо в GT Academy після якої він став реальним гонщиком. Проте на відміну від реальности, що надихала інших ґеймерів покращувати свої здібності та спробувати себе у “справжніх перегонах”, фільм став таким собі традиційним майданчиком для продакт-плейсменту з історією на фоні. Так, Ніл Бломкамп вміє красиво та динамічно знімати. Так, це чи не єдиний блокбастер за останнє десятиліття що настільки оспівує машини та перегони в усьому: картинка, звук, монтаж. Проте якщо ми трошечки відокремимось від “обкладинки” і почнемо роздивлятись “начиння” цього високооктанового пиріжка, то виявиться що окрім Орландо Блума, кліше та реклами “в лоб” тут майже нічого і немає.

Класичний до болю сюжет

Gran Turismo є абсолютно банальною драмою сходженням героя. Спочатку в Яна ніхто не вірить, потім він проходить кваліфікацію в GT Academy. Там наш герой страждає, але таки виборює перше місце і підписує контракт з командою Nissan. Звісно ж, в першій гонці у нас все “майже виходить”, але ніт. Протягом всього “сезону” юнак все ж впевнено покращує свої результати та показує всім що він заслужив місце на треку. Але ось вона, фатальна аварія після якої герой не хоче більше сідати за кермо, але тренер таки вмовляє його розповіддю про свою невдалу кар’єру яка теж перервалась через аварію. В кінці ми маємо епічне повернення за допомогою перемоги в найкрутішій гонці (24 години Ле-Мана) та щасливих батьків які кажуть щось в стилі “ми весь час в тебе вірили, просто дуже переживали що ти здохнеш під парканом”. І все ніби класно, але якоїсь от прямо ДРАМИ ніде немає і кожен сюжетний хід можна передбачити за два, а часом і три кілометри.

Їжте, не обляпайтесь

Знімати екранізації ігор не вигідно, а робити щось “віддалено за мотивами” — вже приїлось, тож давайте покажемо реальну історію зі справжніми геймерами та їх приставочками! Ні, серйозно. Gran Turismo — це черговий фільм, де реальні геймери навіть не стояли поряд з продюсером, хоч один з них і був за кермом. Реальний Ян Марденборо виконував роль “дублера-каскадера” головного героя і це надзвичайно круто, але є кілька але.
Симрейсерська частина фільму показана настільки ліниво, наскільки це тільки можливо. Наш герой у перші секунди хвалиться тим що “купив новий руль і тепер стане вдесятеро швидше”. Руль класний, це Fanatec ClubSport 320 Alcantara що коштує приблизно 500 доларів, на які хлопець чесно заробив підробіткою продавцем-консультантом у відділі жіночої білизни. Але у мене є питання до сюжету: якщо на кадрі з розпаковкою руля і “першими враженнями” у героя стоїть перед телевізором кокпіт з базою Fanatec CSL DD без руля, то ЯК ВІН ЇЗДИВ ДО ЦЬОГО? Якщо ж інший руль у нього був, то яким хріном звичайна кругла баранка зробить нашого героя вдесятеро швидше? Якщо він грав у місцевому “клубі симрейсерів”, де сетапи приблизно такі ж як і згодом будуть в самій Академії, які об’єктивно гірше за його “домашній”, то нахіба було туди ходити? Чому наш “симрейсер що пройшов всі Gran Turismo з 2 по 7 частину” та має “десятки тисяч годин в симуляторі” їздить в шкарпетках, а не у взутті?
Так, я докопуюсь, хоча мав би радіти що у фільмі використані “класичні” звуки інтерфейсу ігрової серії та машинки красиво роблять вжух. Але я геймер і я, бляха, втомився від того що мені знову намагаються продати щось за допомогою лінивої дотичності до моїх інтересів.
У вас був принаймні один реальний симрейсер, якому ви могли показати ваш сценарій. У вас був доступ до студії Polyphony Digital та до самого Казунорі Ямаучі. Ви абсолютно точно мали час та гроші щоб найняти когось консультантом і зробити все правильно. Але вам все одно, бо раз на машинках намальований логотип Gran Turismo і час від часу звучать знайомі звуки, то “все ок, цього достатньо, і так схавають”.

Знехтуваний потенціал чи закономірне ігнорування курсу?

Як я і сказав на початку, для мене цей фільм став черговим представником “неприємно, втім не дивно”. Багато чого можна було б зробити прикольно, але все зроблене через одне місце і присипане блискітками наче все ок. Та ж GT Academy була доволі класною ініціативою, хоч вона і припинила своє існування у 2016 році. Її роль у фільмі показана якось занадто функціонально і “одноразово”, як для сюжетнобудівної інституції. Якби творці принаймні згадали б той факт що Академія проіснувала ще 5 років та перетворила ще порядка 10 геймерів у реальних гонщиків, хоч і з різною успішністю — це вже стало б більшим стимулом для всіх нас більше старатись.
Але ця історія про успіх конкретного гонщика, а не про GT Academy чи симрейсинг як такий. Тож байдуже що у нас фільм названий в честь гри, а на початку ми прославляємо Казунорі Ямаучі та його творіння. Nissan разом із Fanatec та Thrustmaster занесли нам грошей, а ми їх показали на екрані, що там далі — та і хрін з ним, гроші вже на нашому рахунку.