id Software є чим пишатися, адже зробити настільки відмінний перезапуск легендарної серії вдається далеко не всім. Надати кожній наступній частині особливого ґеймплею, зберігши при цьому автентичність, – завдання, яке часто завершується фіаско. Однак після DOOM Eternal у гравців виникли певні побоювання — куди далі піднімати планку карколомності й динамічності ігроладу, щоб остаточно не перетворити DOOM на платформер? На щастя, задовго до релізу DOOM: The Dark Ages у id Software вигадали рішення. Мовляв, якщо в попередніх іграх гравці гасали й ширяли над землею, як винищувач F-35, то тепер ми — броньований, нестримний і безжалісний танк!

Хроніки Думґая

Що б там не казав колись Джон Кармак про сюжет у відеоіграх, серія DOOM завжди давала простір розгулятися уяві гравців. DOOM Eternal так узагалі несподівано сильно пірнула в міфологію цього всесвіту, чим потішила запеклих фанатів, але водночас спантеличила новачків, адже більшість подробиць було сховано в купі текстових документів і аудіощоденників.

DOOM: The Dark Ages натомість не просто переносить гравця у середньовічно-фентезійний період задовго до будь-якої з попередніх частин серії, а й усіляко старається зробити сюжетну кампанію якнайбільш послідовною й зрозумілою, що робить гру ідеальною точкою входу в серію для нових гравців.

Отож, Дум Слеєр – кошмар, яким демони лякають один одного в пеклі. У The Dark Ages він прирівняний до важкої машини для вбивства, яку скидають на голову всім дуже допитливим чортам. Буквально. Стається це якраз під час нападу демонів на Землю. У цій боротьбі люди не одні — їм допомагає відома раса мейкерів, що мають змогу керувати протагоністом з допомогою своїх технологій. Також ви дізнаєтеся, як Слеєр познайомився з королем Новіком і Нічними вартовими.

Але хтось у цій історії стає зрадником, хтось – звільняється від пут, а хтось так і залишається абсолютним злом. DOOM: The Dark Ages не намагається навіть частково підхопити сучасні тренди з відбілювання й виправдовування лиходіїв: демони – зло, і їх потрібно нищити. Крапка.

Власне, саме завдяки послідовності й бажанню розробників показувати гравцям усе найважливіше (а не ховати по допоміжних матеріалах) сюжет DOOM: The Dark Ages тішить найбільше. У катсценах достатньо як екшену, так і розмов. Кожен рівень зазвичай має свій неповторний початок і завершення, а їх тут аж 22. Загалом проходження гри займе у вас десь 12-15 годин, залежно від того, чи захочете ви зачищати всі мапи, бо фірмові секрети нікуди не поділися. Однак через особливості побудови локацій DOOM: The Dark Ages це завдання є куди простішим, ніж може здатися на перший погляд.

Зі щитом або на щиті

Ви напевне думали про щит у руках Дум Слеєра ще з першого трейлера DOOM: The Dark Ages. Навіщо він персонажу, який вистрілює варення з голів демонів? Як виявилося, треба. І не лише для того, щоб увірватися до розлогого списку екшенів, де можна відбивати ворожі атаки. Наш бензопилощит задіяний майже всюди. Хочеш перестрибнути через ущелину? Якщо поблизу є статуя, підсвічена зеленим, після кидка в неї щит дозволяє примагнітити головного героя, допомігши перебратися на інший бік. Треба розбити стіну? Фентезійний Дум Слеєр не буде бруднити руцю, а проб’є її щитом із розгону, як таран. Потрібно швидко змінити позицію в бою? Саме це знаряддя дозволяє стрибнути на якогось із віддалених ворогів у два кліки.

Щит — це головна зірка DOOM: The Dark Ages. Звісно, зброя не відходить на другий план. Просто саме вдалі відбивання атак дарують якесь неймовірне відчуття внутрішнього задоволення й балансу. А коли ти це робиш безперестанку, то відчуваєш себе ледь не центром всесвіту, навколо якого обертаються десятки демонів.

Загалом принцип відбивання доволі простий: у потрібний момент натиснув кнопку, і вітаю – ти відбив ворожий удар чи снаряд зеленого кольору. Коли починаєш проходження, то навіть трохи хвилюєшся, наче на першому побаченні. Думаєш, що це не так просто, а вже за 3-4 годин сам стрибаєш на зелені згустки, щоби відбити їх у пику здоровенному демонові та збити йому броню якомога швидше.

А ще можна буквально чавити ворогів, стрибаючи на них згори, немовби id Software намагалися зробити зі Слеєра здоровенне ядро. Навіть під час звичайних стрибків чути, як земля буквально труситься під його ногами. Звук від такого падіння більше схожий на грім чи зіткнення двох гір.

Демонів на екрані завжди буде багато, тому метання щита стане звичною справою. Принаймні, щоб зачистити дрібних демонів і щитоносців, одного з яких перед кидком треба прогріти пострілами. Не менш дієвими є засоби ближнього бою. Їх усього три, але кожен із них має власну гілку вмінь і добре доповнює оновлений ігролад. А що з видовищними добиваннями? Їх нема… Ну, майже. Бо коли навколо ворога з’являється фіолетове коло, вам після удару іноді все ж покажуть коротку видовищну анімацію.

Чи можна обійтися без ближнього бою чи щита загалом? Ймовірно, на низькому рівні складності це можливо, але така особливість у кращому разі перетворить DOOM: The Dark Ages на їзду в автомобілі з проколотими шинами. Що стосується зброї, то з нею також усе в порядку. id Software явно намагалася реорганізувати все те, що в них уже було, доповнивши новими можливостями. Наприклад, гранатомет тепер може стріляти снарядами, які стрибають по землі. Чи ось вам новинка The Dark Ages – Черепогриз: перемелює черепи на дрібні осколки. А що трапилося з BFG дізнаєтеся вже самі, але про неї також не забули.

Нову зброю чи то пак так звані модифікатори підкидають сюжетно. Тобто бігати по мапі й шукати ці поліпшення не треба. Те саме з рунами, які повністю закріплені за щитом. Хоч їх лише 4, кожна з них дає якийсь унікальний ефект після вдалого відбивання щитом. Хочеш більше крові й розірваного м’яса – бери наплічну турель. Захотілося влаштувати електричне шоу? Руна, яка паралізує ворогів зарядом після відбивання особливої атаки, перетворить ігролад на яскраву вечірку.

У переліку апґрейдів також окремо відображаються варіації певної зброї, кожна з яких має 3-4 власні вдосконалення. І що якісніше апґрейдиш свої знаряддя, то приємніше для себе відкривати їх додаткові ефекти на пізніх етапах проходження, особливо якщо вони комбінуються зі щитом.

То чи виправдовує гра розрекламоване гасло “Стій і бийся”? Не зовсім. Краще сказати: “Стій, біжи, а потім бийся”. Так, відбивати атаки ворогів можна нескінченно, але оскільки тут ти не стрибаєш, як Тарзан по гілках, то вороги цілком можуть з’явитися позаду. Втім, якщо не вдасться ривком щита вистрибнути з оточення, не варто перейматися — що б там не казали розробники про новий стиль гри, горизонтальної мобільності в нас менше не стало. Дум Слеєр бігає, наче тренований олімпієць, і регулярно вдаватися до цього нас спонукають принаймні ще декілька аспектів.

Під час бою арени встелені аптечками, щитами й набоями. Найчастіше ці клаптики землі рівні й мають не так багато вертикальності, навіть порівнюючи з DOOM (2016).  Колони чи підвищення тут потрібні лише як прості укриття. Ця приземленість загалом якісно доповнює вже згадану боївку в стилі “стій і бийся”, бо щось вище за 2 поверхи в бою ви майже не бачитимете.

Звісно, при зборі колектіблів, золота чи амулетів вас можуть загнати у якусь багатоярусну діру, але навіть це не схоже на те, що було в DOOM Eternal. Серед трьох біомів, які є у грі, враховуючи знайомі Землю й Пекло, насправді приємні враження залишає лавкрафтівське Космічне царство. Навіть не своєю стилістикою чи типами ворогів, а підземеллями. Так, їх абсолютно спокійно можна пропускати, якщо ви бажаєте виключно екшену, але загалом це досить приємні головоломки, щоб трішки більше задіяти головний мозок замість спинного. Іноді щоб дістатися до певної частини мапи, доведеться трохи полазити по стінах і стрибати, але це далеко не платформінг рівня DOOM Eternal, тому можете видихнути, якщо там подібне вам не сподобалося.

Підземелля й дракони

А ще на якійсь із презентацій DOOM: The Dark Ages ви точно бачили великого меха Атлана чи кібердракона, і у вас відпала щелепа. Все так, вони з’являються щонайменше один раз на третину проходження й урізноманітнюють ґеймплей. Здоровенний мех дає змогу побути гігантською ходячою скелею, під якою танки вибухають, а мости падають наче конструктор LEGO. Дракон же найчастіше слугує способом для пересування на окремих локаціях, де потрібно літати між аренами в повітрі, а також знешкоджувати ворожі кораблі.

Попри свою видовищність що механічний, що крилатий друзі Дум Слеєра реалізовані на базовому рівні. У них немає своїх гілок апґрейдів, а сутички з ворогами майже не змінюються до кінця історії. Велетенський робот ще й має спрощений ігролад. Наприклад, кількість часу й відстань на ухилення в нього більш поблажливі до гравця. Через це фінальний бій для механічного гіганта вийшов ледь не найлегшим у грі. Це враховуючи проміжних босів, які потім ставали звичайними ворогами.

Якщо згадувати босів, то загалом рівень їх реалізацій пристойний і насправді мало чим відрізняється від попередніх частин. Саме оригінальними й неповторними є лише фінальні сутички. Втім, дрібніші боси, яких потім можна зустріти повторно, також не розчаровують. Пізніше DOOM: The Dark Ages навіть непогано розкриває бої з додатковими умовами. Наприклад, у основного ворога на арені є додаткова шкала, яка заповнюється лише від знешкодження інших демонів. І поки ти її не заповниш убивствами, то починати сутичку з основним мінібосом немає змоги. Це родзинка ворогів, після перемоги над якими головний герой отримує апґрейд шкали здоров’я, щитів чи набоїв. О так, шукати іконки поліпшень на мапі тут також непотрібно. Кількість основних колектіблів загалом скоротилася, що дозволило якісніше продумати окремі челенджі для їх отримання. Якщо трохи приділити цьому увагу, то кожен рівень ви можете завершити на 100% з першого разу. Бо навіть золото, необхідне для певних апґрейдів, зазвичай розставлено доволі логічно й зручно на шляху до наступної арени.

Щодо рівня складності: якщо оберете збалансований режим, то навряд отримаєте хороший виклик. Тут варто розуміти, що в DOOM: The Dark Ages є достатньо повзунків, щоби виставити ту кількість шкоди, яку можуть отримувати вороги або протагоніст, і навіть обрати комфортний часовий проміжок для відбивання особливих ворожих атак чи снарядів. У цьому плані ви є творцем свого ідеального ігроладу.

У пекельному ритмі

Для тих, хто сумував за Міком Ґордоном, ця частина не стане розрадою. Так, він створив виразний саундтрек до двох попередніх ігор. Це не змінить того факту, що композитора згубила його ж лінь. Втім, варто віддати належне DOOM: The Dark Ages. Вона йде іншою стежкою, тому що непохитність головного героя потрібно підкреслювати й музичним супроводом. Ба більше, якщо ви в захваті від важкої музики, то саундтрек з DOOM: The Dark Ages буде крутитися у вашому плейлисті принаймні тиждень. Та чи може він перебити ефект двох попередніх ігор? На жаль, ні.

А ще зважайте, що музику в грі потрібно буде виставити десь на 10% гучніше за всі інші звуки, бо за криками демонів, дзвоном щита і стрибками Дум Слеєра, ви можете не почути насправді крутий метал. Проблема в тому, що якби мене хтось до проходження запитав звідки ця музика (наприклад, Metal: Hellsinger або Painkiller), то в мене би виникли сумніви.

А як там графіка? Крізь шпарини в трупах демонів іноді можна побачити якийсь колектібл удалині — ось вам найпоказовіший опис тутешньої деталізації. Щоправда, через через похмурість обраної естетики темного фентезі не завжди вдається насолодитися різноманіттям локацій, але воно тут є, варто просто зупинитися й окинути оком краєвид. Але чи всі захочуть зупинятися в DOOM? На оптимізацію гри мені нема чого жалітися, проблем з перепадами кількості кадрів не було, а кожен рівень буквально вантажиться за секунди. Це я говорю з усвідомленням того, що мінімальні системні вимоги потребують доволі потужних компонентів.

DOOM: The Dark Ages — це гра, з якої можна починати своє знайомство зі серією навіть тим, хто мало що знає про неї. Її історія розгортається задовго до будь-яких інших подій класичних ігор чи перезапусків.

Намагання зробити з Дум Слеєра танка призвело до того, що ми отримали більш концентрований навколо головного героя екшн. Гра має власний ритм, що дає змогу послідовно звикати до збільшення вертикальності й швидкості ігроладу в DOOM (2016) і DOOM Eternal. Від цього в The Dark Ages навіть проскакує дух саме тих класичних частин серії, що справляє додаткові приємні враження. А ще ж мех і дракон непогано урізноманітнюють ігролад, щоб гра не скотилася в одноманітну зачистку рівнів у стилі DOOM Eternal десь на середині проходження.

Оглядач грав на ПК (характеристики для порівняння):
Процесор: Intel Core i7-13700K
ОЗП: 64 ГБ DDR5
Відеокарта: GeForce RTX 4070 Ti
Пам’ять: SSD Samsung 970 Evo Plus