Літо промайнуло повз, а звичних нам літніх кіноблокбастерів так і не було. Рятувати світ від цього нещастя взявся Крістофер Нолан з фільмом «Тенет». І майстер створення заряджених, показово глибоких та неймовірно красивих фільмів впорався зі своєю задачею на відмінно. «Тенет» відкриває кіносезон, влітаючи в прокатні графіки на реактивному літаку, і потішить чимало глядачів, хай навіть не все так веселково, як того хотілося б.

Крістофер Нолан любить загравати з концепціями, що, на перший погляд, здаються простими та невигадливими, згадати тільки кількарівневі проникнення у сни. Так вийшло й цього разу, творець вирішив побудувати історію довкола плину часу у зворотний бік. Втім, замість того, щоб закинути героїв у далеке минуле чи дати їм змогу неспішно молодшати з часом, він закрутив усе в такий клубок, що з ним длубатися й длубатися.

Завдяки сприянню майбутніх поколінь, наші сучасники отримали матеріали з реверсивними властивостями. Золоті злитки замість падати — летять назад вам у руку, кулі повертаються у ствол пістолета тощо. І найбільша проблема в тому, що нащадки навчили сучасного торговця зброєю самостійно реверсити предмети та істот у часі. Втім, одна справа трішки багатший, ніж того хотілося б, торгаш пушками, а геть інша – загроза усьому людству. Бо такі ігри з часом ведуть ні до чого іншого, як до тотального знищення. Якраз тут в гру заходить головний герой — Протагоніст. І починаються танці.

Значна частка крутості картини ховається якраз таки у вищеописаному. Хай Крістофер Нолан й любить передати куті меду з закручуванням сюжетних хитросплетінь, але його любов до продумування центральних концептів захоплює. Здавалося б, реверсивність та й реверсивність, що тут такого? Знай собі рухайся назад у часі і перегравай події минулих днів на свою користь. Але все не так просто, адже довколишній світ опирається цьому, такий хід речей невластивий для нього і будь-яка помилка може стати для героїв фатальною. Необхідність ходити в кисневих масках, щоб не задихнутися, можливість проведення операцій вперед-назад та відважні спроби оминути іншу версію себе — усе це є у картині та зроблено так, що мимоволі губиш нижню щелепу.

Команда, що займалася постановкою сцен та відпрацьовувала всі відзняті бійки — це супергерої серед нас. Саме їхня робота змушує втрачати віру у свої очі та забувати, що на колінах є відерце з попкорном. Бійка двох персонажів, один з яких рухається по часу вперед, а інший назад — настільки крута, що не було проблемою подивитися її двічі з різних точок зору. А погоні на машинах, де акторам та каскадерам доводилося вправлятися не просто з колегою по знімальному майданчику, а ще й з величезними залізяками на швидкості — це взагалі казка. І здавалося б, за дві з половиною години хронометражу десь мав настати той момент, коли концепт себе відпрацює і показуване перестане дивувати. Але не в цьому випадку, «Тенет» продовжує дивувати ще й ще, змушуючи мозок активно працювати в спробах скласти докупи пазл.

Першу третину, я не міг спекатися відчуття того, що у картини незвичний темп. І тільки потім я зрозумів, що причина ховається у майже повній відсутності епізодів підготовки. Винесення за рамки довгих обговорень плану, збирання спорядження та команди — йде «Тенету» на користь. Завдяки цьому, довготривалий фільм втрачає зайвий баласт та отримує можливість краще розкрити свої сильні сторони. Більше круто поставлених боїв, шалених концептів, несподіваних поворотів тощо. Та ці хлопці підірвали справжній літак під час знімання, щоб було ефектно й красиво. Моментами просто втискаєшся в крісло від напруги і вже за мить тішишся та тупочеш ногами від задоволення. Настільки тут все класно.

Втім, це пазл з тієї злісної серії, де рівно навпіл очевидних і легких в збиранні шматків та частин, що залиті в один колір. Якщо осягнути концепт зворотного руху в часі ледь-ледь вдається під завершення фільму, то сюжетні повороти видно, як гори на горизонті. Немов навмисно, сценарист залишає то тут, то там прозорі та недвозначні натяки на подальший розвиток історії, які легко читаються і відразу запалюють лампочку над головою. Можливо, таким чином команда намагалася уникнути надмірної складності картини чи суперечок в мережах щодо її надмірної закрученості. Так чи інак, це залишає неприємний посмак, коли відступає адреналіновий захват від перегляду.

На жаль, не рятують ситуацію й актори. І проблема не в тому, що їм бракне таланту чи вони лінуються. Переважній більшості з них нічого грати. Тутешні персонажі пусті та штамповані, їм вдається рухати цього воза вперед, загальними фразами пояснювати правила тутешньої гри та навіть прикрашати малоемоційні діалоги своєю присутністю у кадрі. Ще й відсутність імені у головного героя картини недвозначно натякає на те, що фільм не про ці мішки з кістками чи їхні емоції. Літак зробив бум, а у кадрі зараз двоє зворотно направлених у часі людей колошматять одне одного. Після цього не хочеться знову повертатися до історії нещасного кохання чи чергових занудних обговорень місії. Тому що це та картина, де головні герої губляться у декораціях. І не так уже й важливо, хто саме сидить у машині під час чергової екшн-сцени.

Що слід хвалити, так це роботу зі звуком. Звукове оформлення не просто епічне, круте чи здатне вдало підкреслювати емоційно напружені сцени. Воно також залежить від спрямування часоліній. Завдяки цьому особливо добре відчуваються моменти, коли герої рухаються назад у часі. Вам стає дискомфортно і ви немов разом з персонажем йдете наперекір природі вперед.

«Тенет» — надміру незбалансований, але вартий уваги фільм. Він стимулює глядача думати та шукати ключі до своєї розгадки. А після перегляду залишає по собі приємні відчуття та легкий адреналіновий слід, як після відвідин швидкого атракціону. Так, це не кіно на яке слід йти, якщо шукаєте глибоко прописаних персонажів чи дахозривної історії. Але це саме той літній блокбастер, якого ми заслуговуємо. В міру розумний та продуманий, ще й позбавлений гальм. І я скучив за цим, а ви?