29 березня 2026 року у віці 88 років не стало Народного артиста України, режисера та актора Віллена Захаровича Новака. На щастя, режисер встиг застати момент, коли його фільм “Дика любов” (наш огляд) з запізненням в 32 роки став несподіваним “літнім блокбастером”, три місяці збиравши повні зали київського кінотеатру “Жовтень” та з’явившись в новій реставрації в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру (де ми дуже радимо його подивитись, якщо ви цього ще не зробили).
Уродженець села Глезне в Житомирській області, Новак закінчив Київський кінотехнікум в 1956 році і довгий час працював інспектором кінопрокату. Паралельно йому вдалося поступити в Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, який майбутній режисер закінчив в 1971 році. Одна з курсових робіт Новака, “Вік” (1969), була знята в кращих традиціях українського поетичного кіно, однак коли цей напрямок зазнав ніщивної критики зі сторони худрад та загалом радянського естеблішменту, в подальших роботах режисер був вимушений ілюструвати українську поетику в рамках соцреалізму.
Істотну частину життя і особливо радянський період творчості Новак залишався вірним Одеській кіностудії, на якій працював з 1971 року. Саме на ній було зроблено перший повнометражний фільм Новака, “Ринг” (1973), все одно є своєрідним і сміливим експериментом для радянського кіно, адже це такий собі боксерський нуар — піджанр який був розповсюджений в США в 1950-ті, але для СРСР був вкрай нехарактерним. Додавало певної родзинки і те, що ця атмосферна кримінально-спортивна драма була знята в Донецьку.
Хоча фільм мав певний успіх на фестивалях та в прокаті, другий повнометражний фільм Новака, “Червоні дипкур’єри” вийшов лише через чотири роки, у 1977. Після кількох переважно телевізійних фільмів Новак мав істотний успіх в радянському прокаті з політичним детективом “Дві версії одного зіткнення” (1984). Після перебудови у Новака з’явилась можливість поставити резонансний фільм “Гу-га” (1989) за твором Моріса Семашка. В часи незалежності він став одним з небагатьох українських режисерів з фільмами які мали і гарну для тих часів касу і хороші відгуки, однак це не означає що вищезгадану стрічку “Дика любов“ та “Принцесу на бобах” (1997) бачило достатньо українських глядачів. Періодично Новака можна було побачити і на екрані в ролях другого-третього плану.
Іронічно, що в двохтисячні роки Новаку знову довелось робити менш резонансні фільми та серіали на телебаченні. Але весь цей час, з 1989 року Новак хотів зробити фільм на основі реальних подій описаних в глибоко вразившому його оповіданні Євгена Митька «Тепер я турок, не козак». І він його зробив, на що пішло 32 роки. Стрічка “Чому я живий” (2021), яку наразі можна переглянути на Netflix, розповідає про радянський довоєнний Маріуполь часів сталінських репресій, а потім і нацистської окупації… Очима дитини. Вона стала останньою в кар’єрі режисера, побувавши на багатьох кінофестивалях по всьому світу.
Я завжди мріяв про жанр трагікомедії. І дуже хотів би, щоб ті, хто подивиться цей фільм, пішли або з печальним світлом, або зі світлою печаллю. Щоб світло було в душі, щоб люди не впадали у темряву, попри те, що у фільмі – і стріляють, і гинуть… Але життя триває, життя продовжується.
— сказав він про свій останній фільм у інтерв’ю львівській газеті Високий замок.