6 липня 2025 року о 14:00 в Києві відбулось прощались з Заслуженої артисткою України Тетяною Шелігою. Акторки не стало 3 липня 2025 р., у віці 77 років, після двох місяців важкої хвороби, про що офіційно повідомила на офіційній сторінци у соцмережі Facebook її дочка, керівниця літературно-драматичної частини театру “Колесо” Анастасія Савицька-Шеліга.
Тетяна Леонардівна Шеліга народилась у Києві 10 грудня 1948 року. Їй не вдалось одразу опанувати омріяню професію — майбутній зірці кіно, телебачення та театру відмовили у вступі в театральний виш. Натомість рік Тетяна Леонардівна працювала помічницею режисера дитячої реадкції українського телебачення, хоча наступного року її все ж взяли в Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
Вона також закінчила школу-студію при МХАТ в 1972 році, та дебютувала в кіно на Мосфільмі, в стрічці “Неоічкуваний гість“. Попри такі факти біографії з початком повномасштабного вторгнення акторка у 73 роки перейшла на українську мову.
Російською я не розмовлятиму! Для мене не існує її більше. Хоча народилася в російськомовній родині, навчалася у школі, де викладали всі предмети російською, українська мова там була лише з п’ятого класу. Вступати поїхала до Москви, навчалася у школі-студії імені Немировича-Данченка при МХАТі. Служила у двох російських театрах – 23 роки у Севастополі, а потім — 15 років у Театрі імені Лесі Українки в Києві. Виходить, все життя працювала на російську культуру. До 73 років розмовляла їхньою мовою. Тепер — нізащо!
— сказала акторка в одному інтерв’ю.
Втім, про внесок Тетяни Шеліги в українську культуру теж можна говорити довго. Крім величезної кількості театральних робіт вона знялась в істотній кількості українських фільмів та серіалів. Та успіх на екрані прийшов до неї далеко не одразу — після другої появи в кіно у фільмі Одеської кіностудії “Про Машу, Вітю та морську піхоту” (1973), Шеліга надовго зникла з екранів і повернулась туди лише наприкінці 1980-х. Після кількох телевізійних фільмів-спектаклів вона отримала невелику роль лікаря швдикої допомоги в фільмі “Чоловік собаки Баскервілів“, зафільмованому на студії Ялта-Фільм в 1990 році. У 1990-ті вона зіграла головну роль у стрічці “Ніч питань…” (1993) та помітну епізодичну — в першому українському фільмі номінованому на “Оскар”, “Приятель небіжчика“ (1997; докладніше про цей фільм можна прочитати тут під номером 8).
Відомою широкому загалові акторка стала через ролі у серіалі “Леді Бомж” (2001), а також новорічних мюзиклах “За двома зайцями” (2003) та “Пригоди Вєрки Сердючки” (2005), однак справжня слава і впізнаваність прийшли із стосерійною мильною оперою “П’ять хвилин до метро” (2006). Іншим неймовірним успіхом стала роль пенсіонерки Надії Матвііївної Бакуліної у серіалі каналу СТБ “Коли ми вдома” (2014-2016) та його продовженні “Коли ми вдома. Нова історія” (2017-2018).
Хоча в останні роки життя акторка хворіла і перенесла дві операції у 2022 році, працювати в кіно та серіалах не переставала. Останньою роллю акторки стала Таїсія Григорівна на прівзвисько “Баба Ґуґля” в детективному серіалі “Переслідуючи вогонь“, однак загалом останньою появою на телебаченні стало ток-шоу “Один за всіх” у березні 2025 року.
У грудні 2024 року Тетяна Леонадрівна дала досить велике двосерійне інтерв’ю колезі, Заслуженій артистці України Олені Хижній на YouTube-каналі останньої , під назвою “Коли ми вдома“. Серед іншого акторка розповіла, що лише в досить похилому віці почала подорожувати, хоча мріяла про це все життя. А також висловила сподівання, що інтерв’ю побачать кастинг-директори і позвуть на ще якусь роль…