Прев’ю Gwent: The Witcher Card Game

Феноменальному росту популярності комп’ютерні колекційні карткові ігри (ККІ) завдячують хіту від Blizzard — Hearthstone: Heroes of Warcraft, а також класичній Magic: The Gathering. Саме названі забавки перевели ігри цього жанру з розряду браузерних проектів, побудованих на Adobe Flash, в лігу ААА-гігантів, що здатні залучити величезну кількість ґеймерів, згуртувати власну спільноту та стати міжнародною кіберспортивною дисципліною.

CD Projekt RED, у свою чергу, залишалася осторонь всієї цієї карткової вакханалії аж до виходу The Witcher 3: Wild Hunt, коли фанати почали серйозно задумуватись над проханням про створення окремого проекту за мотивами відомого внутрішньоігрового Ґвінту. І довгий час здавалося, що розробники не чують молитв своїх прихильників, та вже на цьогорічній Е3 ми отримали офіційне підтвердження розробки гри.

Поляки, в своєму звичному стилі, часу не гаяли. За якихось 4 з лишком місяці, 25 жовтня, почалося закрите бета-тестування гри, до якого нам також вдалося долучитися.

Перш за все, мушу попередити, що попри великий стаж у Hearthstone та йому подібні проекти, у Відьмака далі першої частини я не грав, тож моє знайомство з Gwent розпочалося з першим кліком у грі.

То що ж ми, врешті, маємо?

З освоєнням правил жодних проблем не виникло, адже вбудований туторіал дуже чітко розставив усі крапки над “ї”. Тож якщо ви до цих пір не чули навіть краєм вуха про гру, причин для побоювань немає, а всі, хто вже грав у Gwent у Відьмаку, відчують мінімум дискомфорту, пов’язаного зі змінами у правилах.

У бета-версії нам доступні чотири режими гри, серед яких: звичайна партія, товариська гра, тренування та навчання. Останні три, звісно ж, говорять самі за себе. За звичайною партією ховається стандартна для забавок такого жанру гра з випадковим суперником.

У стартовий комплект входять чотири унікальні фракції, кожна з яких має набір власних карт, лідерів та специфічні бонуси. Варто відмітити, що фракція та обраний лідер колоди грають настільки велику роль, що коли плутанина Ґулдана з Джейною в Heathstone не є великою помилкою, то в Ґвінті це може коштувати певної карти в колоді.

У колоду кожної фракції ви можете пакувати будь-які карти цієї ж фракції, перемішуючи їх зі спеціальними (тутешній аналог заклять) та нейтральними. Кожна карта має свій індикатор рідкісності: золотий, срібний та бронзовий. Від цього показника залежить поведінка карти під час гри. У той час, як бронзова карта є фактично беззахисною, проти золотої не діє переважна більшість штрафів та комбінацій.

Надбання нових карт відбувається в класичний спосіб: за вдалі партії ви отримуєте золото, яке в кінцевому результаті обмінюєте у місцевого торговця на набори випадкових карт (у даному випадку — діжки).

У кожній з таких діжок знаходиться 5 карт: 4 з них визначаються випадковим чином, а одну нам дають обрати. Можна зібрати бажану для вас карту “зі шматочків”, які теж надаються в якості винагороди. Та сказати, що це триватиме цілу вічність — не сказати нічого.

Який ще в біса Hearthstone?!

Загалом гра підкуповує своєю варіативністю, адже мені, як досвідченому фанату Hearthstone, довелося витратити не одну годину, щоби призвичаїтися до тутешніх законів, а також зрозуміти філософію Ґвінту. Гра безкомпромісна та не пробачає помилок. Кожен хід треба обдумувати як останній, прораховуючи долю кожної карти ще до того, як вона з’явиться на столі. Будь-яка зайва карта в колоді обов’язково підсуне вам свиню в найневдаліший момент. Я програв понад 20 партій підряд, перед тим як замінив всього дві карти. 

Оцінювати збалансованість поки що трохи важкувато, оскільки надзвичайно популярним фракціям Монстрів та Північних королівств помірятися силами з, наприклад, Скелліґе вдається на диво рідко. І це дуже дивно, адже маневреність місцевих ельфів (більше половини карт, яких можна викладати в довільний ряд) та безкомпромісність скелліґців достатньо заманливі для любителів легкої гри.

Грати чи не грати…

Результат закритої бети мене добряче потішив. Гра виглядає привабливою та динамічною, графіка та музичний супровід створюють хороше відчуття присутності в задимленій таверні десь у передмістях Визіми. Звісно, без сюжету, в якому нам обіцяють понад 40 годин розгалужену на кілька альтернативних ліній розповідь, гра набридає за кілька днів, адже карт поки не так багато, фракції не використовуються належним чином, а відсутність підбору суперника за рівнем змушує надто часто змагатися з відвертими аутсайдерами чи “богами” Ґвінту.

Технічно гра поки що теж далека від досконалості. Постійні вильоти на завершальних стадіях та п’ятиразове обирання колоди під час підбору суперника можуть звести з розуму найтерплячішого гравця. Все ж, закидати гнилими помідорами забавку під час закритої бети ніхто не збирається. До фінішної прямої розробники мають ще багацько часу, а велика підтримка спільноти, за належного бажання, дозволить створити справжній еталон серед колекційних карткових ігор.