Прев’ю Hand of Fate

В епоху тотальних римейків і перезапусків краще не сподіватися на щось нове. Але поясни це безнадійним романтикам, які не знімаючи рожевих окулярів завзято кують щось незвичне, вигадливе, вічне. Втім Hand of Fate — це не зовсім нове, радше зовсім небачене поєднання давно забутого старого.

«Загорніть дві — мені і моєму діду, фанату D&D»

Незалежним творцям із Defiant Development таки вдався незвичний експеримент із поєднання багатьох механік. Але найдивовижніше те, що у цій покроковій настільній картковій грі бої відбуваються у реальному часі. Все, далі можна не розповідати, загорніть дві — мені і моєму діду, фанату D&D.

Справді, від цієї можливості виникає відчуття якогось подвійного чи потрійного заглиблення у віртуальний світ і без будь-яких ок’юлус-ріфтів. В основі Hand of Fate лежить уже згадана механіка настільних карткових ігор: ти тягнеш з колоди карту, ворог тягне, у кого сильніша, той переміг. До цього додається класична механіка текстових RPG, із отим зверненням у другій особі множини:

Ви вирізали тут півсела в ім’я добра і справедливості, але залишилося ще двоє напівживих смердів, що робитимете?

A) Прикінчити й обшукати.
B) Відпустити й забути.

А загальне просування під час ігрової сесії схоже на древній і традиційно популярний у вузьких колах жанр rogue-like — це коли ти пробираєшся крізь підземелля і лабіринти у пошуках скарбів.

«Вагу мають переважно тільки ваші спритність і реакція»

Основна мета кожної ігрової сесії — вбити боса. Зараз їх у грі 12, але до релізу ще є купа часу. Доволі часто мене вбивали до того, як я встиг знайти головного ворога. Але постійно нова послідовність локацій і непередбачуваний збіг обставин роблять цю втрату несуттєвою. Зовсім не тяжко, а навпаки по-новому цікаво щоразу починати нову ігрову сесію, яка, до речі, триває 15-30 хвилин.

Ваше спорядження і ресурси залежать в більшості від талану, але на бойовій арені в оточенні ворогів вагу мають переважно тільки ваші спритність і реакція. Досвід показав, що навіть із паскудною зброєю і зовсім без броні можна винищити невеличкий загін із 6 людей, якщо достатньо швидко ввихатися і не підставлятися під удар. Очевидно, що цю складову робили не на відчепися, а продумували та гармонійно вплітали у гру.

«Словом, не знудишся»

Карткова механіка протягом гри розвивається за рахунок розблокування нових карт місцевості і спорядження. Від цього перепадає і боївці. Адже нова зброя майже завжди додає якусь нову ігроладну можливість. Наприклад срібний меч може робити потужний удар, що відбирає у ворога ледь не половину здоров’я, і для цього є спеціальна кнопка. Золота зірка дозволяє відновити здоров’я до початкового рівня; для цього теж передбачена кнопочка. А ще є підкочування за допомогою щита, перекати для втечі від замашного руба, прокляття і благословіння. Словом, не знудишся.

«Хочете видовищ — валіть у Крузіс, а тут гра про інше»

Сюжету наразі нема. І навряд чи буде. Дивно, правда? У синґлплеєрній грі і нема сюжету. Є лише таємничий ілюзіоніст, із яким ти граєш у цю настільну гру і персонажі, яких ти змушений прикінчити. Балакає лише ілюзіоніст, додаючи атмосферності усьому, що діється, доки не почнеться бій.

Про графіку важко говорити. Навіщо вона настільній картковій грі? Проте дизайн карток, анімація тасування колоди і відкривання кожної нової картки викликає захват. Але пластикові вороги у боях, дешеві ефекти, бла-бла-бла… Хочете видовищ — валіть у Крузіс, а тут гра про інше. Хоча, ще є час допиляти крутіший графон, але на серйозні зміни сподіватися не слід.

Hand of Fate навіть зараз, у дочасному доступі, — це знахідка для фанатів карток, паперових RPG, скарбів, таємниць і навіть запеклих побоїщ із булавою у руці та вогником в очах. Купувати можна вже, не чекаючи на реліз. І знайте, що за одну ціну ви отримуєте одразу дві гри: розмірену карткову пригоду і динамічну рубанку в реальному часі.