Приємне ультранасилля! Враження від української гри RUSLICSTAN INVADES

Ріки крові, абсурдна дурість ворогів та багато гумору. Ні це не ретро огляд однієї з частин Postal, все це чудово поєднано e новій українській грі. Прихована небезпека садових стільців, гнилість російської культури та масові крадіжки унітазів — це лише частина того, про що піде розповідь в огляді.

RUSLICSTAN INVADES — це шутер від першої особи, де ми візьмемом на себе роль пані поважного віку і завдання знищити орду русликів (сатиричний образ російського окупанта) у мальовничому парку в центрі Києва.

Гра наповнена чорнющим гумором, що ніяк її не псує, бо увесь він направлений на висміювання збірного образу руслика — дурного, жадібного, хворого виродка, збочений розум якого стікає слиною від думки, що десь можна вкрасти унітаз. Так же активно йде висміювання фанатичної тяги русликів до радянщини, що проявляється навіть у їхньому вигляді. Гадаю, автор навмисно «одягнув» їх у радянську форму, а як зброю дав гвинтівки Мосіна. Втім, більшість з них нападатиме в рукопашну. Ймовірно тому, що у їхній болотяній країні настільки все добре зі зброєю, що вона й не потрібна.

Балакаючи за спраглих до самознищення ворогів, варто згадати про нашу зброю, хоч її й не багато. Старий «добрий» обріз, не менш надійний наган, а з цікавого якась ніби з майбутнього гвинтівка, що стріляє керованими мінами. Сам же розробник каже, що насправді зброя відіграє допоміжну функцію в грі, бо вбивати натовпи русликів можна дешевше й креативніше — штурхаючи та кидаючи в них різні предмети. Інколи можна знайти балон з газом, який треба підпалити та жбурнути в саму гущу ворогів, отримавши потім феєрверк з їхніх частин. 

Кажучи про шикарне шоу з відірваних кінцівок — я не перебільшую. Автор гри ніби черпав натхнення у фільмі «Техаська різня бензопилою» та серії ігор Postal. У RUSLICSTAN INVADES неймовірно багато крові, а вороги буквально відмовляються помирати, доки мають кінцівки. На одному з рівнів, ворогів було знищено стільки, що використовуючи міни для вбивства нових, я те й діло підкидував вже мертвих і відчував себе ніби в блендері з вінегретом із розірваних на шмаття русликів. Не думаю, що хтось піддаватиме розробника критиці за такий підхід, бо такого ворога нікому не шкода.

У такого агресивного рішення є технічний задум: скалічуючи ворогів, ви відновлюєте здоров’я. Що на більше шматочків окупанти розлітатимусь, то більше здоров’я ви отримаєте. Не жалійте їх, стріляйте по кінцівках і не забувайте добивати. Бо інакше вони будуть підійматися чи повзти, плигати до вас, щоб все одно спробувати вбити. 

Зважаючи на те, що гра значною мірою сатирична, автор міг би зробити її легкою, аби кожен зміг дійти до кінця і весело провести час, знищуючи популяцію русликів. Він же зробив цікавіше, гравець сам обирає скільки шкоди наносять йому і скільки здоров’я він відновлює. Це рішення сприяє реіграбельності, наприклад я не одразу зміг далеко зайти, бо те й діло бігав у пошуках патронів уникаючи ворогів. Знизив трохи складність і одразу помітив, що тутешні предмети можна брати та жбурляти.

Зі жбурлянням пов’язана ще одна позитивна риса цієї гри, а точніше з його технічною реалізацією. Зазвичай, такі ігри швидко роблять, трохи оновлюють і закидають, бо вона ж вартує менше долара та зроблена заради веселого вивільнення агресії. Проте автор активно її оновлює і робить зрозумілішою у місцях, де гравці натрапляють на труднощі. Помітивши за відгуками, що люди не розуміють переваг механік жбурляння, автор додав навчальних матеріалів з черговим оновленням. Це здається нормальним, але на жаль не всі розробники, а тим паче некомерційних проєктів так тримають комунікацію зі своєю аудиторією. 

Окремо мене вразила локація «Галерея». У ній гра заходить на територію горорів, демонструючи жахливі фото наслідків війни і показуючи русликові коментарі до них. Це єдиний момент гри, де мені не було зовсім весело, але гадаю автор так це й задумав, щоб ми не забували, яке реально зло стоїть за ігровим. Прикро, що в реальному житті наших ворогів не можна нищити, зажбурнувши в них купою стільців, а зверху кинути газовий балон, щоб розлетілось на більше шматочків. 

Гра може здаватись сюрреалістичною, трешовою чи дуркуватою. Це все справді в ній є, бо звісно щось автор гіперболізує, але от більшість це реальні фрази, справжня поведінка. Окрім цього в грі шалена фізика, бо вас може кидати, як повітряну кульку, але це весело, а також корисно, бо інколи дозволяє вислизнути з глухого кута. Аудіо складова в грі слушна, а візуальна кострубата, та не варто сприймати її окремо від всього іншого, бо це буде як їсти паличку від морозива без морозива. 

Це була весела, хоч і коротка пригода, яку явно зроблено з любов’ю до гравця та ненавистю до ворога, що вже є достатнім, щоб піти пограти й написати гарний відгук. Пограйте й ви.