Те, що коником шістнадцятибіток були яскраві 2D платформери, не є таємницею, як і те, що саме на епоху цього покоління приставок прийшовся пік цього жанру. Недарма у десятці найкасовіших ігор на Genesis/Mega Drive половина — платформери. Практично така сама пропорція і у конкурентів з Nintendo. Звичайно, на першому плані тут два титульних персонажі видавців: Маріо та Сонік, але ними одними не обмежувались якісні платформери того часу. Сторонні видавці також періодично тішили любителів пострибати шедевральними виробами. Отримали нове дихання герої диснеївських сюжетів та інколи навіть забуті персонажі та ігри сивої давнини, про один з таких прикладів ми і поговоримо зараз.

Оскільки в оригінал, як і більшість українських ґеймерів, що пропустили приставки «Атарі», я не грав, Pitfall: The Mayan Adventure, був для мене цілком незнайомою грою. Не можу сказати, що спостерігав її особливу популярність, через більш прокатну орієнтованість ґеймінгу в середині дев’яностих, лише лічені ігри на одного гравця прославились серед загалу. Такому успіху зазвичай сприяли розкручене ім’я та жанрова унікальність. У випадку Pitfall заслуги оригінальної гри були маловідомі в Україні, і з незнайомим брендом Pitfall: The Mayan Adventure не було чого ловити в прокатних залах, поступаючись у попиті їжу Соніку, левенятку Сімбі (до дорослого стану короля-лева мало хто доходив) та звичайно Аладдіну. Власне якби не схожість гри на перший погляд з Disney’s Aladdin, то і я можливо і не звернув би уваги на неї. Але на щастя сталось інакше.

НОВА ГРА, НОВІ ЛЮДИ

Оригінальна Pitfall! вперше побачила світ у 1982 році, на приставці Atari 2600, де продалась чотиримільйонним накладом, увійшовши в історію консолі другим місцем, поступившись лише Pac-Man. Ґеймплей гри був побудований на переміщенні невеликого чоловічка поміж екранами, на яких йому треба було здолати різноманітні перепони, представлені ямами, колодами, полум’ям, скорпіонами, крокодилами, зміями тощо, розшукуючи при цьому скарби. Завдання ускладнювалось необхідністю переміщуватись між поверхнею та підземеллям, а також часовим обмеженням. Гра тривала до збору всіх скарбів, вичерпання часу, або до смерті персонажа, від якої гравця відділяли лише три спроби.

Автором Pitfall! був Девід Крейн — знакова постать з часів, коли ігри нерідко робились однією людиною. В 1979 році Крейн створив технологію, на базі якої можна було відобразити фігурку персонажа, що біжить. За власними спогадами, на формулювання концепції майбутньої гри у Крейна пішло десять хвилин і ще тисяча годин на програмування. Успіх Pitfall! великим чином доклався до становлення жанру, чому допомогла Activision, яка випустила гру та її продовження на чому тільки змогла. Серія майже дотягнула до кінця дев’яностих, але після трьох частин на деякий час зникла. Сам Крейн закінчив активну кар’єру безпосередньо як розробник ігор на початку дев’яностих, і коли прийшов час оживити Pitfall, його не виявилось поруч.

Навряд чи ви чули про Джорджа Аллена чи Джона Спінале. Переважна більшість розробників гри мала невеликий досвід у розробці ігор, а дехто не мав його взагалі. Головним чином команда складалась iз дизайнерів та аніматорів, і не просто так: забігаючи наперед, відзначимо винятковий рівень анімації, графіки та деталізації зображення у грі. Дехто з художників робив ту чи іншу роботу в інших консольних платформерах, але для всіх гра стала першим серйозним здобутком у резюме. Можливо, доручити роботу новачкам було не найкращим рішенням для римейку, який мав би відродити саме оригінальну гру, але якщо казати про переосмислення старої концепції та її подачі у свіжому вигляді, то тут у хлопців все вийшло добре.

АЛАДДІН ВІДПОЧИВАЄ

За відсутності справжніх тривимірних технологій на Sega Genesis, особисто я не візьмусь виділити один з платформерів та назвати його найкращим, проте, якщо окреслити з десяток ліпших, то Pitfall: The Mayan Adventure без сумніву в нього потрапить. А по якості деталізації елементів переднього плану і тла, гру можна ставити у приклад для будь кого, хто зібрався робити мальований платформер. Практично кожна гілочка, ліана, квітка намальовані з таким піклуванням, що ви пробачите відносну короткість рівнів та повторення пейзажів на пізніших етапах гри, щоправда в нових кольорових гаммах, завдяки маніпулюванню кольорами та ефектами.

Анімація персонажа нагадує про найкращі приклади диснеївських ігор. Місцями навіть може здатись, що це перевдягнений Аладдін. Власне, саме ця схожість підкупила мене на початку, не дивлячись на дещо дивний сетинг. На ділі ж анімація Гаррі ні в чому не поступається злодюжці з Аграби. Іншою схожістю в стилі є виконане з гумором оздоблення гри, від кумедного індикатору енергії героя і до фінальної заставки.

Музичний супровід, як і багато інших аспектів гри, був замовлений у сторонньої студії. Саундтрек дещо обмежений кількісно, більшість мелодій є варіаціями головної теми гри, але враховуючи, що у забутого франчайзу не було фільмів чи інших джерел, з яких можна було б запозичити мелодії, це можна пробачити. Крім того наявна музика звучить глибоко, без восьмибітних біпів, добре асоціюється з індіанськими джунглями та додає антуражу пригодам Гаррі.

ГЛИБОКО В ДЖУНГЛЯХ МАЙЯ

Сценарно Pitfall: The Mayan Adventure не є римейком гри з восьмидесятих, це її пряме продовження. Головний персонаж Гаррі Пітфол-молодший — це син того самого квадратного чоловічка, що бігав по таким, як і він сам, плоским рівням у 1982 році. У початковій заставці, злий дух викрадає старшого Пітфола, а вам пропонується врятувати його, пройшовши гру.

На цьому реверанси у бік оригіналу не закінчуються: до гри включено версію першого Pitfall! з «Атарі 2600», яку можна відкрити на деяких з рівнів чи за допомогою чіт-коду. Проте навіть у 1994 році, коли ігри були відносно важкими, такий ковток старовини міг лише увігнати гравця у фрустрацію.

Шукати батька персонажеві доведеться серед джунглів Юкатану, періодично заглядаючи в руїни храмів та закинуті копальні. Заважати прогресу будуть місцева флора та фауна, а також всілякі духи з минулого у вигляді древніх воїнів, скелетів тощо. Перемігши дух Закелуа, герой зможе звільнити свого батька, яким виявиться той самий чудернацький квадратний чоловічок з першої Pitfall! Щоправда на титрах обоє персонажів виглядають нормально. Щодо зовнішнього вигляду Гаррі-молодшого, то тут важко не побачити паралелей з головним героєм пригодницького жанру – доктором Джонсом, навіть зброя та сама – батіг, хоч і не такий довгий, як у Індіани.

Завдяки правильному та дбайливому оформленню з дотриманням обраної стилістики, розробникам вдалось створити атмосферний сетинг на практично порожньому місці, що вже було досягненням саме по собі.

ШКІДЛИВІСТЬ ОПЦІЙ

Pitfall: The Mayan Adventure назавжди запам’яталася мені як гра, що навчила мене грати на «дефолтному» (за замовчуванням) керуванні. Зрештою, стандартне керування у грі не є незвичним: ви переміщуєтесь хрестиком, кнопка «А» використовує поточну метальну зброю, «В» це стрибок, а «С» – удар батогом. Якщо ви маєте шестикнопковий джойстик, то на «Х», «У» та «Z» виведені окремо кожна метальна зброя: це камінець, бумеранг та камінь-вибухівка. Якщо трикнопковий, то клацаючи старт, можна міняти поточну метальну зброю. Окрім бойових здібностей, бігу та стрибків, Гаррі може присідати та повзати. Керування не є легким, так як персонаж має певний запас інерції, а платформи на рівнях не завжди мають очевидні краї, що працює в обидва боки. Проте опанувати його зовсім не складно, практично за два перших рівня ви навчитесь вправно керувати персонажем. На жаль, я обрав власний шлях, змінивши на початку гри схему розташування кнопок, та переніс стрибок на звичну «С», як у «Аладдіні». Згодом я вже робив це на автоматі, кожний раз перед початком гри, оскільки системи паролів чи сейвів у Pitfall: The Mayan Adventure не було, кожний раз треба було починати з самого початку.

Опанувавши гру до певного рівня, я незабаром дістався рівня з вагонетками, де по задуму Гаррі заскакував на дрезину та котився по рейках, обираючи правильний шлях. І що ж, на початку рівня, герой в автоматичному режимі підбігав до дрезини і… починав махати батогом. У відчаї я знову декілька разів проходив до цього місця, щоб стикнутись з тим самим глюком, Гаррі вперто не хотів вставати на дрезину. За відсутності Інтернету, я перепитував про це людей на прокаті, серед друзів, але схоже, що крім мене, з усіх кого я знав, гра більше нікого не зацікавила. Як знущання, в демо-режимі, гра показувала шматок рівня, як Гаррі вправно котиться на дрезині, перестрибуючи між гілками рейок, так що явно я мав справу не з китайською підробкою гри, чи чимось на кшталт неповної чи кривої версії. Згодом я знайшов чіти на гру і відразу запускав проклятий рівень. На одній зі спроб Гаррі на моє здивування стрибнув на дрезину та поїхав. Спочатку я не мав пояснення тому що сталось. На радощах я вирішив грати з перезавантаженого рівня, налаштував все і знову Гаррі відмовився від поїздки. Ось тут мене як блискавкою вдарило усвідомлення: герой не стрибає, а махає батогом біля дрезини, тому що гра в автоматичному режимі натискає за нього «стрибок», але цього не відбувається, бо я змінив розкладку кнопок. Ось так я зарікся змінювати керування в іграх.

За винятком цього прикрого епізода, нарікань на контроль персонажа в мене більше не було. В загальному до рухів Гаррі потрібно додати взаємодію з різноманітними ліанами та іншими об’єктами, завдяки яким він може лазити вертикально та горизонтально, з’їжджати донизу, підстрибувати на незвичну висоту тощо. Головний акцент ґеймплею Pitfall: The Mayan Adventure зроблений саме на подолання перешкод на рівнях, а не екшен чи битви з босами, яких тут мінімум. Правильно та вчасно стрибнути – це головне завдання гравця у цій грі. Постійна зібраність – невід’ємний атрибут, якщо плануєте пройти до фінальних титрів. На початку може здатись, що гра складна вже з першого рівня, насправді така вимогливість до гравця тримається впродовж всієї пригоди, на відміну від поступового підвищення складності, як, наприклад, у тому ж «Аладдіні».

Справжня складність звичайно криється в тому, що гру треба проходити за один захід, зате зберігається все, то що ви збиратимете впродовж сеансу – скарби, зброя, життя. Цей момент суттєво полегшує життя гравця, а також розбавляє процес простого проходження елементом дослідження ігрового світу. Для тих же, кому цікаво провести якомога більше часу за грою, передбачені секрети, у вигляді каменів з літерами назви гри, по одному на рівень (щоправда, не на кожний). Вони відображатимуться на фінальних титрах. У поєднанні з графічним багатством гри, це змусило мене пройти гру принаймні декілька разів.

СКАРБИ ТА СЕКРЕТИ

Якщо ви вирішили пройти Pitfall: The Mayan Adventure, будьте одразу готові до певного роздратування, вороги знаходитимуться на різних рівнях відносно Гаррі, тому буде потрібно кидатись та битись у різних напрямах з різних положень, та ще й при цьому намагаючись уникнути пасток чи просто не впасти. Але вникнувши в головні принципи, ви дуже швидко почнете отримати задоволення від одного з найкласичніших платформерів епохи.

Важливо одразу вникнути у нюанси. У грі є рахунок в очках, а є рахунок зібраних скарбів. Одна монетка це одне очко скарбів, срібло – 2 очки, золото – п’ять, кільце – десять. За п’ятдесят таких очок ви отримаєте можливість відновити гру після повної поразки. Для того, щоб цієї поразки не допустити – використовуйте поповнення здоров’я у вигляді серця, та життя – золота фігурка. На рівнях є чекпойнти — це сови, що вказують, в яку сторону продовжувати рух. З паверапів також присутній перчик, що дає надстрибучість: корисна річ, щоб дістатись до деяких секретних місць. Не поспішайте вперед, оглядайте місцевість використовуючи вид вгору та вниз в пошуках секретних місць. До всіх них можна дістатись, головне не проґавити момент, коли повернутись назад вже не вийде, але загалом екран пускає Гаррі в усі чотири сторони.

Використання метальної зброї є важливою частиною вдалого проходження гри. Загальна порада тут проста: використовуйте камінці проти дрібніших ворогів, бумеранги, якщо це доречно і збирайте та бережіть магічні каменюки виключно на босів. Для всього іншого є батіг.

Не дивлячись на відносно рівну складність, перший рівень не становив би особливих проблем, якби не бос – ягуар. Досить дивне рішення, враховуючи, що босів тут і так небагато. Оскільки магічних камінців на цей час у вас навряд чи назбиралось достатньо, доведеться кидатись звичайними, та стрибати через боса.

На водоспадах уникайте падінь та слизняків. На цьому та наступному рівні – шахтах, немає боса. У шахтах є перший секрет, камінь з літерою, тому якщо плануєте зібрати все слово – починайте шукати. В кінці рівня потрібно буде уникати вагонеток, що постійно їхатимуть на вас.

Перший рівень в руїнах – загублено місто Копан. Тут є секретний портал до вже згаданої класичної гри з Atari 2600. В кінці буде подвійний бос – ягуари, найкраще всього зістрибувати у яму для битви, взявши зі собою «перчик», тоді можна дострибнути до платформи справа і там вистояти до кінця бою, кидаючись чарівними камінцями вниз. Без них звичайно буде десь як на першому босі, але вдвічі складніше.

Трошки похмуріший, але схожий рівень відбувається в Копанському храмі. В кінці почекайте поки гігантське печиво докотиться до вас, перестрибуйте та швидше біжіть до виходу.

Ліс Лакамул не здивує особливо нічим з того, що вже бачили раніше, а от в Лагуні доведеться звикати стрибати по крокодилячим головам, головне, щоб паща була закрита. Не падайте у воду.

На дрезині ви можете обирати одну з трьох колій, а також прискорюватись чи сповільнюватись. Потрібно слідкувати за семафорами, щоб не врізатись у вагонетку, але це не єдина проблема — періодично ззаду вилізатимуть привиди, тоді потрібно перейти на іншу колію та пропустити привида вперед. В кого вистачить часу та реакції, той зможе підібрати трохи скарбів.

В руїнах Тікаля приховується складний бос – воїн, що перетворюється на ягуара. Бажано приберегти на нього десятки два чарівних камінців. Не забудьте, що також приблизно сорок потрібні на останнього боса, тому використовуйте супер-зброю з розумом, якщо буде лишатись здоров’я, можете трошки зекономити та покидатись звичайним камінням. Тактика рухів десь така сама, як і зі звичайним ягуаром.

Після Тікальського храму, гравець зустрінеться з останнім босом – войовничим духом, і якщо ви не запасались супер-зброєю, то скоріш за все гра закінчиться поразкою, адже єдина тактика якою мені вдавалось перемогти – це стрибати та втікати від його атак, та постійно кидати «гранати».

ВИСНОВКИ

Не дивлячись на досить широке визнання очевидних сильних сторін у грі, а в першу чергу мова йде про графіку та ґеймплей, Pitfall: The Mayan Adventure не здобув дуже великої популярності серед ґеймерських мас. Однією з причин цього звичайно став реліз у останні роки популярності шістнадцятибіток. Додатковий реліз для гібридів 32x та Sega CD, через їх малу поширеність, також не зміг переломити цю ситуацію. Тим не менш, для багатьох ґеймерів знайомство з грою стало приємно витраченим часом. Pitfall: The Mayan Adventure пропонував топову графіку, свіжий сетинг, динамічний але не хаотичний ґеймплей, можливості для дослідження та реграбельність.

Особисто щодо себе скажу, що в якийсь момент пригоди Гаррі зрівнялись для мене з «Аладдіном», колись безумовним платформером номер один. Але через лише три види місцевості та одноманітних босів, я би утримався від того, щоб віддати перевагу Pitfall: The Mayan Adventure, чи відстоювати її у порівнянні з іншими іграми. Все залежить від того, чи прийдеться вона до душі особисто вам, а потенціал стати вашим улюбленим платформером у Pitfall без сумніву є.

+ ПЛЮСИ:
+ Надзвичайно гарна графіка
+ Наявність секретів та стимул для перепроходження
+ Цікаві відсилки до оригіналу з далекого минулого

– МІНУСИ:
– Повторення місцевості на рівнях
– Одноманітні боси

This review (excluding images and otherwise registered trademarks or other intellectual property that has been used here for non-profitable purposes of making this review) is copyrighted to Andy Nagorny © 2017. All rights reserved.

Pitfall! And Pitfall – The Mayan Adventure are official registered trademarks of Activision Publishing, Inc., Ltd. Game and its images are officially registered properties of its respective owners. All rights reserved.