Багато з того, що зараз відбувається на телебаченні, відбувається завдяки «Твін Пікс».

Бо одного туманного ранку загорнуте в поліетилен тіло молодої дівчини було знайдено на березі ріки – і це, можливо, одна з найбільш виразних зав’язок в історії кіно.

Сталося це в Твін Пікс – маленькому містечку на північному заході штату Вашингтон. І ось, того самого дня, 24 лютого 1989 року, об 11.30 молодий агент Дейл Купер приїжджає на місце події, щоби розслідувати вбивство. З тої самої миті починається низка подій, в яких замішане ледь не все місто, і все навколо невпинно ускладнюється і заплутується, як і має бути в хорошому детективному серіалі, за подіями якого стежили всі кіномани та безліч пересічних глядачів у далекому 1990-му році.

Хоча «Твін Пікс» — це в першу чергу детектив, по суті, він є сумішшю жанрів, нещадно вивернутих і висміяних тому, що тут все має підтекст, подвійне дно. Недаремно дивне словосполучення «Твін Пікс» буквально означає «Двоїсті вершини». Детектив, сімейна драма, мильна опера, комедія – тут все перемішалося в дивний коктейль, в час, коли мейнстрімом були «Династія», «Даллас»  та «Санта-Барбара».

Авторами «Твін Пікс» виступили сценарист Марк Фрост та відомий тоді у вузьких кругах режисер Девід Лінч (про його дебютний фільм «Голова-Гумка» Стенлі Кубрик сказав, що це єдиний фільм, який він би сам щиро хотів зняти). Сценарій пілоту прийняв телеканал «Ей-Бі-Сі» і так почався телепроект, який виявився приреченим на успіх.

Причому успіх настільки приголомшливий, що за серіалом закріпилися ключові кодові фрази, за якими його впізнають навіть ті, хто ніколи не бачив жодної серії. Починаючи з легендарної: “Хто вбив Лору Палмер?” і далі: “Сови є не тим, чим здаються”, “Твоя улюблена жуйка скоро знову ввійде у моду”, а також такі персонажі, як “дама з поліном”, “однорукий чоловік” тощо. Дивним чином ці фрази вже самі по собі здаються дуже привабливим та загадковими. І все це вимовляється та розгортається під приголомшливу музику Анджело Бадаламенті та пісню Джулі Круз «Falling». Схоже, варто її почути тим, хто вже бачив серіал, як в голові негайно виникнуть кадри зі вступної заставки серіалу.

Отже, і так непросте розслідування з часом доповнюється елементами містики, коли наприкінці третьої серії агент Купер потрапляє уві сні в “червону кімнату” — місцеве потойбіччя, де танцює карлик, а Лора Палмер повідомляє, що іноді в неї вигинаються руки, а також шепоче Куперові на вухо ім’я свого вбивці, яке на ранок він все ж забуває.

Тим часом містечко живе своїм життям – друзі Лори намагаються самотужки розкрити вбивство їхньої подруги; її батьки не знаходять собі місця від горя; власник заправки Великий Ед за спиною власної божевільної дружини крутить роман зі своєю колишньою любов’ю Норою, яка заправляє місцевим кафе, куди постійно заходять інші герої серіалу: агент Купер обожнює місцеву збіса хорошу каву; колишній хлопець Лори Боббі Бріґс навідується до офіціантки Шеллі Джонсон, яка приховує їхні з Боббі стосунки від свого агресивного чоловіка-далекобійника Лео; Бенджамін Хорн, який є власником готелю «Грейт Нортон», заодно заправляє борделем на кордоні з Канадою, та ввійшовши у змову із сестрою покійного власника лісопилки допомагає їй добиватися страховки, в той час, як його дочка Одрі намагається спокусити привабливого ідеального агента Купера. Всі і все тут тісно сплетено різноманітними зв’язками, і при ближчому огляді виявляється, що тихе сонне американське містечко повне таємниць, злочинів та скелетів у шафах його мешканців. Розібратися зі всім цим агенту Куперу допомагає місцева поліція на чолі зі шерифом Гаррі С. Труменом.

Всі ті хитросплетіння, безумовно, тримають увагу глядача, але справжня сила серіалу у іншому – головною тут є атмосфера. Та сама неповторна чарівна атмосфера глибокої провінції, такої милої та затишної, що в неї хочеться повертатися знову і знову (що якраз і є основною запорукою успіху будь-якого серіалу). Повертатися до мереживних ситцевих шторок на вікнах, за якими цілий день витає запах сосен, а на горизонті видніються туманні засніжені вершини, повертатися до пончиків та ароматної кави (кажуть, вона тут одна з найкращих в країні).

Проте паралельно з цією спокійною атмосферою в серіалі присутня і зовсім інша. Атмосфера зла, яке зачаїлося. Своєрідна американська готика, яку далеко не кожен може вловити. В  літературі це успішно робили Лавкрафт і Едгар По, сьогодні це робить Стівен Кінг; в кіно, хоча в інший спосіб, — Джим Джармуш (недарма в них з Девідом Лінчом один і той самий оператор, Фредерік Елмс) – всі вони так чи інакше розказують про містичну темну сторону одноповерхової Америки, що ховається за усміхненими лицями і милими доглянутими газончиками.

І ця ідея, ідея дуалізму і «подвійного дна» є домінуючою в серіалі, причому, як вже згадувалось, починаючи від назви. Тут іде боротьба Добра зі Злом – де поліцейські та агенти ФБР уособлюють сили Добра, а ефемерні мешканці червоної кімнати є Злом, яке оселилося в паралельній реальності Твін Пікс. Та кімната називається Чорним Вігвамом, і на противагу їй існує Білий Вігвам. Злий дух Боб полює на жителів містечка, а Дейл Купер намагається їх врятувати. І не просто так першою локацією, яку ми побачимо буде лісопилка. Не просто так в Шеллі двоє чоловіків, в Еда – двоє жінок, в Норми – двоє чоловіків і т д. Та й самі герої вечорами дивляться мильну оперу, з промовистою назвою: «Запрошення до любові».

Окремої уваги заслуговує Чорний Вігвам. Навіть зараз, через 27 років після виходу серіалу, він залишає по собі незабутнє враження: там на фоні важких червоних штор на підлозі з зигзагоподібним візерунком під дивну музику танцює карлик, а всі його мешканці дивно говорять. Такого ефекту Лінч добився, зумсивши акторів говорити слова навпаки, а потім те, що записав пустив знову навпаки і таким чином виходить, що герої говорять нібито звичайні слова, але чомусь звучать вони моторошно. Такого самого ефекту він добивається в сценах з Бобом – коли людина дивиться у дзеркало, але бачать в ньому не себе, а Боба. Мабуть немає нічого страшнішого, ніж побачити в дзеркалі іншу людину. Хоча прийом дуже старий і примітивний, якимось чином в Лінча він спрацьовує завжди.

А ще тут присутні фірмові лінчівські довгі плани – вентилятора, водоспаду, чого завгодно, неймовірна галюцинація з білим конем посеред вітальні Палмерів, затягнуті сцени безумств Чорного Вігваму – все це лиш форма, за якою ховається якась загадкова суть, зрозуміти яку, означає зрозуміти блакитну троянду… Бувають такі види мистецтв, в яких форма і стиль і є суттю.

Серіал підніс на вершину успіху не тільки самого Лінча, який після його прем’єри прокинувся режисером з всесвітнім іменем, а і виконавця головної ролі Кайла МакЛахлена, хоча перевершити свій тодішній успіх він так і не зумів. Його персонаж агент Купер – це абсолютно чиста людина, зі своїми звичками, в чомусь наївна, людина, яка вірить в тибетську мудрість і використовує її у своїх розслідуваннях. Тим не менше і в ньому є те саме подвійне дно – любов до жінки, якої вже немає на світі, але яку він і досі любить, і ця тема також отримує своєрідний розвиток.

А ще в серіалі немало прекрасних дівчат, які хвилювали серця підлітків початку 90-х – плавно танцююча Одрі (Шерилін Фенн), красуня офіціантка Шеллі, ніжна Донна, навіть невидима Даяна, і, врешті, загадкова Лора Палмер, чия неоднозначна особистість розкривається протягом всього розслідування, поки порядна дівчина, що стала нещасною жертвою невідомого маніяка, перетворюється в складний сплав набоківської Лоліти та керролівської Аліси.

Проте, як не дивно, найбільшими зірками з усього акторського складу стали Девід Духовний та Хезер Грем.  Їхні ролі в «Твін Піксі» були епізодичними, хоча,  мабуть, Духовний в образі ФБРівського агента-трансвестита не міг пройти непоміченим. В серіал він потрапив завдяки своїй тодішній дівчині Кіммі Робертсон – її секретарка поліцейського відділку Люсі Моран була душею всього серіалу, і на пару з Гаррі Гоазом в ролі Енді вони зі своєю святою блаженністю відповідали за левову частку комізму, а тут його, насправді, несподівано багато – чергове подвійне дно – коли смішне сусідить із моторошним. За останнє у великій мірі відповідав Боб, злий дух, посланець Чорного Вігваму. Цікаво, що його взагалі не було в початковому сценарії, поки Девід Лінч не побачив декоратора на знімальному майданчику, якого звали Френк Сілва, і не запропонував тому тоді ще ненаписану роль.

Після захмарних рейтингів першого восьмисерійного сезону Лінч з Фростом тут же взялися за другий сезон і через півроку він вийшов на екрани. Продюсери наполягли, щоб ім’я вбивці Лори Палмер було названо (Лінч був категорично проти, він взагалі не хотів давати відповідь на сакральне питання: “Хто вбив Лору Палмер?”), але врешті це було зроблено в середині сезону і закономірно, що після цього рейтинги серіалу різко впали. Лінч пішов знімати «Диких серцем», повертаючись в «Твін Пікс» тільки в своїй епізодичні ролі глухуватого агента ФБР Гордона Коула. В режисерське крісло він знову сів для того, щоби зняти шокуючу фінальну серію, яка загнала в ступор всіх, хто лишився з «Твін Піксом» до кінця. Але серіал був закритий, хоча згодом він отримав почесний статус культового і загадкове словосполучення «Твін Пікс» чули навіть ті, хто народився набагато пізніше 1990-го року.

В 1993 Лінч зняв повнометражний фільм-приквел «Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною», який отримав здебільшого негативну реакцію як від критиків, так і від глядачів. Це відвертий частково еротичний трилер, на відміну від серіалу, в якому все обмежувалося натяками, але за формую він був цілком пристойним, бо такими були тогочасні закони на телебаченні. Фільм, до слова, розповідає історію останніх семи днів, що передували смерті Лори Палмер.

В 2014 виходить фільм «Твін Пікс: Вирізані сцени» (мова тут про сцени з повнометражного фільму).

3 жовтня 2014 року Девід Лінч та Марк Фрост одночасно постять наступний твіт: “That gum you like is going to come back in style!” (Ваша улюблена жуйка скоро знову ввійде у моду!)

А 19 травня 2017 року стартував показ нового третього сезону «Твін Пікс», бо Лора Палмер, знаходячись в Чорному Вігвамі, пообіцяла Дейлу Куперу, що вони зустрінуться через 25 років, на що ніхто тоді не звернув уваги. (Цікаво, чи звернув тоді на це увагу Девід Лінч?)