В Україні була захищена перша в країні ступінь доктора аудіовізуального мистецтва і виробництва. Захистивши мистецький проєкт (аналог докторської дисертації) на тему “Принцип «перетворення» в системі режисерських методів під час роботи над екранним видовищем” наукове звання отримала українська режисерка Ірина Правило.
Українському глядачеві Ірина Правило наразі найбільш відома об’єднаною в один повнометражний альманах трилогією короткометрівок “Моє дитинство“, яка була в обмеженому прокаті у 2018 р. Засновані відповідно на оповіданнях Нодара Думбадзе, Степана Васильченко та Ніно Палумбо новели “Кров” (2010), “Мужицький ангел. Різдвяна історія” (2013) та “Мій університет” (2014) розкривають і порівнюють різницю та схожість дитинства у різних країнах та історичних періодах.
Це цікаве порівняння є не тільки мистецьким дослідженням дитинства як формативного періоду, а ще й зрізом трьох культур, схожість яких неочевидна: грузинської, італійської і української. Я дістався подивитсь цей проєкт лише у 2019 році, що стало одним з найбільш цікавих кіновражень наповненого цікавими фільмами року.
До повномасштабного вторгнення РФ в Україну режисерка працювала над пре-продакшном повнометражного фільму за програмним твором Івана Нечуя-Левицького “Джеря“. Крім того в активі мисткині координування масштабного проєкту “Світи. Народи. Історія кримських татар. Аудіокнига”. Це аудіоверсія 4-х томної книги історика Валерія Возгріна, яка доступна в форматі подкасту на YouTube, Mixcloud, Spotify та інших сервісах.
Перетин мистецтва та академічної спільноти в Україні має цікаву специфіку. У істотній кількості випадків наукові ступені на кшталт кандидата наук та доктора наук замінюють почесні звання: заслужений та/або народний художник/артист/діяч мистецтв України, наприклад гарантує його отримувачу можливість викладати на тому ж рівні, що і у випадку захищеного наукового ступіню.