Дуже приємно, що Don’t Nod зрідка розвіюють нав’язливу думку про те, що вони займаються лише ігровим кіном. Хоча щось альтернативне розробники зазвичай роблять один раз на п’ять років, їхні намагання все одно варті похвали. Так, Vampyr чи Remember Me жодним чином не перевертали уявлення про індустрію, але мали свої цікаві ідеї, яких було достатньо для того, щоби утримати увагу гравця. Banishers: Ghosts of New Eden дозволяє зрозуміти, що якби в Don’t Nod був насправді солідний бюджет, то проєкт цілком міг стати на одну сходинку з ледь не будь-яким ексклюзивом Sony. Та на шляху до цієї мети Don’t Nod не вдалося все добре збалансувати.

Увійти в річку двічі

Banishers: Ghosts of New Eden змусить будь-якого фаната темного фентезі та детективів тремтіти від насолоди. Я із задоволенням запросив би сценаристів побалакати і розповісти, чим вони надихалися. Ляльки-колектібли – це натяк на роман Абрахама Мерріта? Звідки взялася ідея поселити в тіло одного з другорядних персонажів одразу три душі? Але гаразд, не будемо спішити, почнемо зі самісінького початку… Banishers: Ghosts of New Eden — це передусім історія кохання Антеї та Реда. Бородатий ірландець та темношкіра британка прибувають у похмуре містечко Новий Едем, яке на Рай абсолютно не схоже. Та й чи може бути чудовим поселення, яке буквально увібрало в себе найгірші аспекти колоніальної Америки XVII століття? Місце, де французька шпигунка уживається з єдиною представницею винищеного корінного племені.

Пара, яка проганяє непокірні душі до потойбіччя, одного дня сама стає жертвою своїх переконань. Зав’язка, де Антея помирає, дає змогу перетворити трагедію на доволі круту механіку зі зміною фіничного та астрального тіл. Гаразд-гаразд, вона крута хіба на папері, але до ґеймплею ще треба дістатися.

Після смерті Антеї у наших потойбічних детективів не залишається вибору: потрібно розкрити таємницю Нового Едему, а заодно зробити найважливіший вибір у грі – спробувати повернути кохану Реда до життя або прогнати її, як і всіх інших непокірних духів. Щоби наблизити воскресіння, потрібно під час розслідувань забирати життєву енергію в людей. Також можна відпустити чи прогнати духа, залежно від того, яка думка про нього у вас сформувалася. Вирішили забрати життєві сили у людини? Вітаю, це вбивство. Але чим частіше ви це робитимете, тим вищий шанс побачити повернення Антеї до світу живих. Для цього ще й на початку треба буде дати клятву коханій, а потім її підтвердити. Якщо захоче оживити померлу, то є хороша і погана новини. Погана новина: майже завжди доведеться висмоктувати життєві сили у жителів міста. Хороша: як і в будь-якому темному фентезі, люди Нового Едему — найчастіше вилупки, егоїсти тощо. Коротше кажучи, гниль. Ото й не дивно, що їхнє місто огорнули темні сили. Так, серед усіх справ є винятки, коли морально не хочеться вбивати людину. Тому яку клятву ви би не дали Антеї, від неї можна відхилитися десь на 3-4 рішення. Простір для роздумів розробники все ж залишили, але тільки якщо виконувати всі побічні розслідування. Важливо: при розкритті справ ви фактично не побачите праведників.

Рішення в Banishers: Ghosts of New Eden потрібно приймати часто. Щонайменше декілька десятків справ дадуть вам змогу насолодитися різноманітними та неочікуваними розслідуваннями. Шкода, що детективна складова тут доволі прямолінійна. На всі докази вам зазвичай вкажуть, особливо якщо ви перемкнетеся на Антею. Вона бачить як потойбічні, так і фізичні знахідки. Отож, коли ви прийдете на певну локацію, проклікаєте всі позначені предмети, викличете надокучливого духа, подивитеся відгомін минулого тощо, то докази автоматично складуться у висновки. Вже тоді можна зробити фатальний чи не дуже вибір. Чесно кажучи, чимось навіть нагадує надзвичайно скриптовану Murdered: Soul Suspect. Втім, як було сказано, історії Banishers: Ghosts of New Eden якісно витягують таку доволі сиру структуру ґеймплею на високий рівень.

Кожному персонажу можна ставити додаткові запитання, які стосуються або не стосуються справ (приємна особливість багатьох усіх ігор Don’t Nod). Під час розслідувань це дозволяє зрозуміти, наскільки хто і кого ненавидів абощо. Поза місіями вони не мають настільки суттєвого значення… Але особисто я на старті бігав за кожним жителем Нового Едему, щоби дізнатися, які кошмари їм сняться через містичні події у місті. І це насправді непоганий атракціон емоцій.

Спочатку гра намагається дозувати кількість справ. Ви приходите в нове поселення, вам пропонують виконати основне розслідування, а десь між цим 1-2 побічки. Та щойно виконуєш сюжетку, тобі скидають на голову ще 5 справ. Така дивна процедура повторюється десь тричі. І наче нічого критичного в цьому нема. Втім, щоби побачити саме ту кінцівку, яку ви забажаєте, бажано розгадати все. “Окей, історії чудові, то чого хвилюватися?” — скажете ви. Незадовго після того, як ви здійснили правосуддя над 4-5 людьми підряд, на місці їхніх справ з’являються додаткові місії. Щось типу завершальних цвяхів у справах: упокоїти душу несправедливо засудженого, знайти заховані гроші й віддати власнику тощо. Якщо ви виконували побічні розслідування підряд, то потім на місці 4-5 синіх точок одразу з’явиться така ж кількість коричневих. До кожної треба підійти, поговорити з кимось, виконати певний ритуал тощо. Не вистачає якоїсь збалансованої пропорційності в подачі цього всього. Ці додаткові місії до кожної справи я би із задоволенням завершив після проходження гри.

На жаль, Banishers: Ghosts of New Eden побудована інакше. І якщо ти не набрав достатньо життєвої сили, щоби воскресити Антею до фінальної місії, доведеться банально перезавантажувати збереження. Втім, не турбуйтеся, гра робить автоматичний сейв ледь не кожного разу, коли ви кліпаєте очима, тому повернутися назад й виконати незавершені справи доволі просто.

Варто відзначити, що майже всі розслідування дають змогу побачити, як ваші рішення впливають на навколишній світ після самосуду. Позбавили життєвих сил хліборобицю? Доведеться після цього шукати запаси, щоби прогодувати поселення. Вирішили умертвити коваля-самозванця? Наступного разу обробляти залізо в кузні й просити про послугу буде його дружина.

Бог війни чи одноманіття?

Жарт банальний, але Banishers: Ghosts of New Eden — це наче мем “у нас є перезапуск God of War вдома”. Найбільша схожість між цими іграми проявляється в побудові локацій і насиченні контентом. Кожного разу, коли я проходив вузьким проходом для додаткових завантажень локацій, мимоволі уявляв Кратоса. Коридорні локації складно назвати чимось поганим, зважаючи на чудову візуальну деталізацію навколишнього світу. Навпаки Don’t Nod явно намагалися досягти чогось більшого, ніж від них очікували. Хоча відчуття, наче розробників били лінійкою по пальцях за нестачу іконок на мапі, все ж є. Ледь не на кожному закутку на вас чекає скриня, додатковий челендж, колектібл тощо. А ловці душ — буквально ворони з пригод Кратоса. Все це непогано розтягує проходження, зокрема якщо зважати на те, що побудова світу опирається на принципи типової метроїдванії. Звісно ж, всі необхідні вміння та засоби для знешкодження перешкод дають поступово.

На цьому паралелі з метроїдванією у Banishers: Ghosts of New Eden вичерпуються. Бойова система за Реда та Антею візуально різниться, але в кожному з випадків зводиться до заклікування ворогів. На середньому рівні складності ви не відчуватимете нормального супротиву, принаймні якщо постійно апґредитимете свої знаряддя. Так триває приблизно третина проходження, аж поки не з’являються окремі бойові челенджі. Десь треба міні-боса побити, десь – орди нечисті. Основною особливістю таких місць для зачистки є те, що вони мають незвичні умови бою. Наприклад, ви завдаєте вагому шкоду лише після відбивання чи кожне наступне влучання по ворогу збільшує силу удару відвічі. Це насправді хороший підхід до того, щоби позбутися репетативності. На жаль, його недостатньо. У будь-якому випадку потрібно буде заклікувати ворогів. Боси в цих челенджах буквально повторюються по 4-5 разів. Звичайних противників спіткала така ж доля. З часом їхня варіативність начебто збільшується, але всі вони найчастіше є однаковими грушами для биття. Лише якщо це вороги астрального типу, то найкраще перемкнутися на Антею, супротивники з плоті – пора махати лезом Реду.

Коли ти використовуєш Антею, то почуваєш себе в безпеці, адже щойно її сили вичерпаються, гравця автоматично перемкне на Реда. Але якщо помре ірландець, то доведеться починати останню битву знову. Здобуваючи очки пасивних умінь, можна дещо видозмінювати боївку, але принцип заклікування від цього не зникає. Варто відзначити, що при вивченні цих здібностей кожна з гілок пропонує два варіанти апґрейдів для відповідного персонажа. І якщо ви виберете один із них, то потім у будь-який момент біля точки збереження можете його переобрати. Під кінець проходження Антея банально стає машиною, даючи змогу не виходити з форми духа фактично весь бій. Вона навіть зможе використовувати додаткову шкалу сили Реда для власних здібностей. Це ще один фактор, який, на жаль, підсилює одноманіття.

Варто сказати, що зупинитися і почати ворушити мізками, розгадуючи головоломки в проклятих локаціях, було хорошим рішенням. Їх не так багато, всі вони базуються на механіці знежкодження потойбічного бур’яну. Але для того, щоби вирішити такі загадки, потрібно добряче вивчити кожен закуток відповідної частини мапи. На це можна витратити пів години або й більше… Після чого зрозумієш, що все насправді вирішується за декілька хвилин. Винагорода за їх виконання найчастіше символічна, морально вони підійдуть не всім, але конкретно в мене вони залишили позитивні враження.

Колекціонер душ і грибів

Більшість додаткових активностей ви зможете випробувати, виконуючи побічні розслідування. Дуже часто вони органічно водять вас по закутках мапи, де гріх не відійти на десяток метрів і відкрити скриню. У певний момент я зрозумів, що доволі просто відкрив ледь не всі безпечні зони, де можна зробити швидке переміщення. Звісно, також не варто забувати про трави, метали, гриби тощо. Саме збиральництво необхідне для апґрейдів знаряддя, проведення ритуалів і торгівлі. Останній аспект доволі сумнівний, але якщо ви, як і я, не можете пробігти повз камінець, який миготить у куточку, то в певний момент у вашому інвентарі буде гора всього, чого забажаєте. Вочевидь, через те, що робити з припасами можна обмежену кількість дій, то краще продавати принаймні половину всього надлишкового.

Щодо ритуалів, то наші детективи можуть робити аж 5 з них. Два призначені тільки для певних дій: челенджів з переміщенням у Порожнечу та розвіювання чарів ляльок. А от інші 3 інтегровані як в основну історію, так і побічні завдання. Зазвичай, якщо вам треба буде побачити ехо з минулого чи прикликати духа, то самі персонажі про це скажуть уголос, наштовхуючи на думку про те, який ритуал обрати. Якщо ж ви виберете не ту дію, то використаєте трохи запасів, але не настільки багато, щоби про це шкодувати. Не меншою за різні трави на локаціях є хіба кількість додаткових записок, книг тощо. Дуже часто вони розкривають додатковий контекст подіям навколо. Таке точно сподобається людям, які люблять читати романи по 700 сторінок дрібненьким шрифтом.

Чим більше ви виконуєте челенджів, розгадуєте загадок тощо, тим більше банальної біганини коридорами стає до кінця проходження. Особливо, якщо ви хочете зібрати все. Таке було в перезапусках God of War, це є і тут. Звісно, іноді спавняться випадкові вороги, але коли ти прямуєш до якоїсь віддаленої точки, то додаткова перспектива зупинитися на 15 секунд, щоби винищити ворогів, не викликає захоплення. Фінальний бос після виконання побічних розслідувань і з хорошими предметами в інвентарі став розчаруванням. Таке враження, що вміння Антеї та система заклікування не дають нормально відчути послідовність бою. Якби не те, що дала мені історія вкінці, а вона дала багато і я насправді задоволений фіналом, то все могло виглядати куди гірше.

Скільки “А“ заслуговує гра?

Banishers: Ghosts of New Eden не є грою, в яку вклали сотні мільйонів доларів, і це відчуваєш. Найчастіше в анімаціях ворогів, персонажів, а головне – босів. Під час босфайтів ловиш себе на думці, що рухи монстра кострубаті. Те саме з анімаціями облич персонажів. До речі, персонажі озвучені відмінно… Але їхня міміка найчастіше не дотягує до того ж рівня, тут Don’t Nod є вірною сама собі. Це не заважає розвитку історій чи враженням від них, просто вам потрібно розуміти, чого очікувати, якщо ви захочете придбати гру.

Своє основне завдання Banishers: Ghosts of New Eden виконує на відмінно – розповісти захопливу історію. Все це огорнуто іншими елементами темного фентезі у форматі детективу. Якщо вас не лякає заклікування ворогів, наближене до перезапуску God of War, де цікавими є окремі челенджі з додатковими обмеженнями, тоді вітаю – ви знайшли собі гру, яка подарує вам якісні 30+ годин ґеймплею. Це найкращий екшн-проєкт від французьких розробників, хоча приємні спогади навіює й Remember Me. Шкода лише, що Banishers: Ghosts of New Eden може повторити ту ж долю.