На диво, цей огляд хочеться почати не зі згадки про Sony або Predator: Hunting Grounds, а Microsoft. Гадаєте, передумов для цього просто не існує? Після того як Microsoft почала пхати свої релізи в Game Pass, з неї спало щонайменше одне ярмо. Не треба виправдовуватися перед фанатами за “сирі” ігри, на кшталт Bleeding Edge. Можна просто відмахнутися і сказати, що, мовляв, цей проект не основний та чудово підійде для підписки. А от у Sony підсадити своїх користувачів на голки PlayStation Plus та Now, вочевидь, вдається лише за рахунок додавання туди ексклюзивів з запізненням. Що ж, японцям треба було взяти приклад з Microsoft і випустити Predator: Hunting Grounds одразу в якійсь із підписок, бо такий проект наче створений для них, там його би наминали за обидві щоки. Втім, маємо що маємо.

Welcome to the jungle!

Асиметричний мультиплеєр — ну просто ідеальний формат для гри про Хижака. Непривітне середовище, могутнє створіння, який використовує всі його переваги, та зграйка ворогів, які свою бойову ефективність компенсують кількістю. Подібний формат гри на папері здається безпрограшним, але на практиці ми чомусь отримували Friday the 13th: The Game (до речі, від тих же розробників) та аж дві спроби Evolve. От не може чомусь ця концепція вивезти на собі повноцінну гру, та й усе.

Тому розрозники не стали заморочуватись та пішли тим же шляхом, що і в попередньому своєму проекті — зробили ставку на антураж. Вони настільки сильно намагалися скопіювати атмосферу класичного фільму 80-х, що спочатку навіть з’являється приємне відчуття ностальгії. Четверо найманців висаджуються у джунглях і намагаються виконати якесь секретне завдання, а за їхніми черепами полює ще один гравець, який бере на себе роль Хижака. Густі хащі, розгубленість і постійне цокотання прибульця перші декілька годин створюють неабияку напругу. А потім ти розумієш, що це єдиний трюк, який має в запасі гра, і весь ефект просто розвіюється. Щоби краще зрозуміти, уявіть якби вас змусили дивитися останні 30 хвилин пригод Шварценеґґера і Ко, скажімо, двадцять разів підряд. Звучить не дуже захопливо, еге ж?

І мова не лише про ігролад, а самі локації, на яких відбувається дійство. Розробники чомусь обмежили себе тільки джунглями, хоча, як ми знаємо з фільмів, Хижак не губиться й у інших декораціях. Всі доступні мапи є фактично ідентичними: всюди болото, одні й ті ж дерева, кущі… Якби ще поселення один від одного не відрізнялися, тоді взагалі було би сумно.

Гуртом і батька легше бити

Кінець Хижаку настає тоді, коли всі гравці в лобі розуміють, що для безпечного проходження місії потрібно просто триматися разом. І якщо прибулець захоче на когось накинутися, то його просто розстріляють інші члени команди. І ніякі лазери, сітки або прямі атаки йому не допоможуть. Граючи за інопланетного гостя, можна лише сподіватися, що у когось з ворогів понизиться показник IQ і він відділиться від своєї команди. Та навіть у такому випадку це не гарантує успіху, бо ще живі гравці можуть просто дістатися відповідної точки і прикликати своїх полеглих побратимів. Коротше кажучи, граючи за крабопике створіння складно виколупати трофеї з тіл найманців, якщо хоча б хтось з них не напартачить.

Граючи за Хижака, завжди можна спробувати накинутися на ворога, і якщо нічого не вдалося, а тебе одразу ж поставили на коліна, є змога обрати один з двох варіантів розвитку подій: спробувати втекти та відновити показник здоров’я або використати бомбу для самознищення (як це було в фільмі). Іноді перший варіант виправдовував себе, іноді — другий. Треба тільки пам’ятати, що навіть іншопланетну бомбу можна знешкодити.

Щодо ігроладу за найманців, то варто сказати, що він просто просякнутий іграми серії Tom Clancy’s, щонайменше форматами місій. Загону треба потрапити на вказані локації, перебити ворогів/щось знищити/щось відшукати, натиснути на одну (декілька) кнопок і добігти до зони висадки. Ото й усе. До речі, штучний інтелект у грі — тугий, як пасок на штанах у Сергія Сивохо. Боти відіграють роль надокучливої мухи, яка просто літає у тебе перед очима і хай не становить ніякої перешкоди, несамовито дратує. Основною загрозою завжди буде Хижак, незалежно від ситуації.

Зброя в кожен дім

Попри структуру виконання місій стрільба у Predator: Hunting Grounds найбільше нагадує World War Z. Вона проста настільки, наскільки слово “проста” може описати простоту. Або це розробники не хотіли заморочуватись, або вони намагалися зробити так, щоб не заморочувалися гравці, але про якийсь реалістичний розкид куль при стрільбі, віддачу абощо мови навіть нема. Варто лише сказати, що деякі види зброї тут здаються зайвими. Наприклад, в другорядний слот найкраще вставляти дробовик, бо він, щонайменше, завдає більше шкоди, ніж будь-який пістолет.

Продовжуючи тему, варто обмовитися про розблокування нової зброї, додаткових засобів тощо. Загалом, прогресія доволі стандартна. За 15 годин гри можна з легкістю дістатися 30 рівня, що дасть змогу остаточно визначитися з потрібним стартовим набором для боротьби з Хижаком (зброя, аптечки, гранати тощо). А от ситуація з прибульцем доволі неоднозначна. Цікаві вміння у нього відкриваються і на пізніх стадіях прокачки профілю. На щастя, загальний рівень актуальний як для кастомізації найманця, так і Хижака, тому набивати його окремо не треба.

Хороші (погані) лутбокси

Так, у грі є лутбокси, але лише для візуальної кастомізації. Їх не можна купити за реальні гроші, хіба що ґрайндити внутрішньоігрову валюту та підіймати рівень. Цей процес на практиці виявився не дуже болісним. Питання в тому чи воно тут потрібне? Велика частка візуальних апґрейдів для зброї нагадують низькопробні скіни з Call of Duty. У Predator: Hunting Grounds дуже складно знайти щось оригінальне в цьому плані. Як би ти не розмальовував пику свого солдата, єдине, що зможе вирізнити його на тлі інших гравців, — ковбойський капелюх. Кастомізація Хижака також не веселкова. Втім, бойові маски хочеться все ж виділити — деякі з них виглядають круто! Та от справа в тім, що на них ніхто не зверне увагу під час гри. Predator: Hunting Grounds — це екшн, де зазвичай часу подивитися на обличчя супротивника просто не буде. Хіба що в кінцевих катсценах, де іншопланетний мисливець ричить на камеру.

Він (Хижак) чекає на неї (свою жертву)

Версія для PS4 Slim намащена милом, іноді траплялися суттєві просіданням кадрів. Тому якщо хочете кращого ігрового досвіду, тоді ласкаво просимо до Epic Games Store. На жаль, порівняти Predator: Hunting Grounds з релізною версією для ПК змоги не було.

До речі, охочих пограти за Хижака настільки багато, що одного разу я скасував пошук на 20 хвилині. Та й взагалі перспектива витратити навіть 10 хвилин на підбір, а потім завершити полювання за 5, неабияк гнітить. За найманців гру знаходить в межах хвилини, тому щоб підсмажити інопланетну сраку, довго чекати не треба.

Іноді складалося враження, що гру робили поспіхом, адже навіть нормального режиму навчання немає. При першому вході тобі покажуть як Хижак може бігати по деревах, використовувати базові вміння та вбивати ворогів. Якщо ви захочете потренуватися грати за найманця, то такий режим взагалі відсутній — бери зброю в руки і йди стріляй у все, що рухається!

Фінальне слово (але не одне)

Predator: Hunting Grounds — це гра, яка здатна породжувати унікальні ситуації. Наприклад, коли ти зустрічаєш рандомного Хижака-п’ятикласника, який увесь час заграє зі своїми жертвами, говорячи, що зараз буде різати всіх на шматки, а деякі члени команди відповідають йому взаємністю, то за цим неабияк приємно спостерігати. І мова не про веселі посиденьки з друзями, а ціле ком’юніті, яке своїми силами може створити круту атмосферу. Шкода, що подібні сесії траплялися лише раз на десяток ігор.

Повторюючи думку сказану на початку, ще раз наголошу на тому, що Predator: Hunting Grounds могла би стати ідеальною грою для того, щоби просувати її в маси через якусь із підписок. Натомість, у наших руках опинився доволі посередній шутер-виживастик з однотипними локаціями. Зважаючи на те, що онлайн у Friday the 13th зараз невеликий, буде неприємно, якщо Predator: Hunting Grounds спіткає та ж доля.