Лафкрафтіанські мотиви, запозичення і великодки часто трапляються серед ігор. Та що там, сам Говард Лавкрафт нещодавно став персонажем виживастика RimWorld. Здавалося би, на цій хвилі мав би початися дощ зі забавок про зіткнення з надприроднім жахом, але ж ні — після Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth і Darkness Within прихильників Лавкрафта мучив ігровий голод.

Українська студія Frogwares могла би втамувати його вже наступного року, однак у лавах видавництва Focus Home Interactive щось пішло не так, і новий титульний проект Call of Cthulhu віддали розробникам Cyanide. Frogwares не опустили руки і взялися за створення переломної для своєї творчості гри — The Sinking City, детективної пригоди у відкритому світі, натхненному творчістю Г.Ф. Лавкрафта.

На осінньому WeGame продюсер The Sinking City Юрій Шевага та сценарист Сергій Тен розповіли чимало свіжини про свою нову роботу і остаточно переконали, що The Sinking City має всі шанси стати помітною ігровою подією 2018 року.

Місто, де почався потоп

Події The Sinking City відбуватимуться в Америці 20-их років минулого століття. Містечко Оукмонт у штаті Масачусетс стало жертвою локального катаклізму — тут почався потоп, який повільно розростається і захоплює все поселення. Більшість мешканців міста не стали вдавати телепнів і дали драпака за першої ж нагоди. Втім, певна частка залишилася — адміністрація міста, корінні мешканці, просто сентиментальні жителі та крезануті на всю голову особини, які в крамницю по хліб заходять не з першого разу; що й тут казати про втечу з міста.

Але тут сталось де що інше — до Оукмонта почали прибувати люди. Химерні чужинці швидко обживались на затоплених вулицях, влаштовували гуртки та загалом підбирали під себе певні ділянки міста. І все це неспроста: на думку прибульців, потоп — провісник надзвичайних подій і пришесть, яких ці люди пропускати не повинні. Втім, серед нових облич Оукмонта трапився і наш герой — приватний детектив, якого в місто привело не лише класичне для жанру прохання клієнта, а й власні, спершу невідомі нам мотиви.

Frogwares, на щастя, не належать до тих розробників, котрі змушують гравців давитися розмірами своїх мап. Наповнення ігрового світу є важливіжим за обсяги мапи — ось яке гасло сповідує The Sinking City. Площа ігрового Оукмонта за сучасними мірками невелика — 1 км² — проте тут не бракуватиме побічних пригод, випадкових ситуацій, прихованих цікавинок і загалом пам’ятних місць для відвідин. Технічно усе місто стає доступне гравцеві відразу по закінченні туторіалу, однак гра ставитиме перед нами ситуативні обмеження. Скажімо, у затоплені райони міста не вийде потрапити без човна, для дослідження підводних сегментів слід буде змайструвати/придбати/знайти тутешню подобу акваланга, у штаб культистів не вийде потрапити без гасла, одягу… або достатнього вміння зламувати замки.

Гра не водитиме вас за руку, але щоби порятувати особливих телепнів від зайвої біганини вулицями, The Sinking City матиме систему швидкого пересування. Працюватиме вона подібно до третього “Відьмака“: переміщення відбуватиметься не довільно, а винятково між певними стаціонарними точками, котрі вам спершу слід буде знайти/відкрити. Однак зловживати подібним способом не рекомендується, бо все найцікавіше (і найпотрібніше для вашого розслідування) лежить не на второваних шляхах, а у темних закутках.

Сам собі детектив

The Sinking City — це передусім детектив, а отже всі здобутки нашого героя слід буде використовувати у розслідуваннях, як головному, так і менших, котрі виникають при ближчому знайомстві з Оукмонтом і його “місячними” мешканцями. Гра як не вестиме вас за руку у блуканнях містом, так і під час розслідування спустить повідок. Скажімо, ви опинилися на місці події (не завжди це буде злочин), усе ретельно обстежили і знайшли слід якогось створіння, пляму крові та розбите вікно. Ігровий блокнот поповнять лише знайдені докази, а не підказки, що з цим усі робити. Це вже гравець самостійно має зрозуміти натяк, що сліди варто сфотографувати і показати якомусь знавцеві, пляму крові (а це точно кров?) обстежити у лабораторії, а розбите вікно саме по собі нічого не дасть, проте ви можете звітати до сусіднього будинку і понишпорити там. Гравцеві не обов’язково робити усі вказані речі, вистачить і потягнути за одну нитку. Важливо інше: гра не вказує, а натякає — виявлення і вибір подальших дій (а їх завжди буде 2+ на кожну детективну ситуацію) належить винятково самому гравцеві. Що приємно, подібна “павутинчастість” дарує одну чудову ігроладну особливість — завдання і ходи розслідувань можна провалити! Сказали щось не те, не встигли щось зробити, дійшли неправильного висновку — і все, привіт, глуха стіна, шукайте інші шляхи подолання проблеми.

Для виконання слідчих обов’язків у нагоді стане як технічний арсенал нашого героя (фотоапарат, звукозаписувальний пристрій, відмички), так і його фізичні та розумові здібності. Їх традиційно можна буде поліпшувати у ході гри, хоча система розвитку наразі невідома. Можливо, все зійдеться на звичних очках персонажа, що їх гравець отримуватиме за просування справ. Хоча для The Sinking City куди доречнішою була би система практичного поліпшення а-ля  The Elder Scrolls: що частіше ми застосовуємо, скажімо, зламування замків, крафтинг, знання інших мов, закляття чи дипломатичні навички (переконання чи залякування) тощо, то ефективнішими стають ці здібності. До речі, про розмови з персонажа: якщо вашому персонажеві не вдалося бути зразковим золотословом, то оновлена система діалогів дозволить використовувати у ході бесіди знайдені докази. Але пильнуйте: одне хибне слово, і все полетить до бісової бабці!

Втім, коли добрим словом досягти нічого не вдалося, завжди можна пустити у хід кулаки чи пістолет. Як-не-як, наш детектив ще й ветеран Першої Світової, а отже дати собі раду в бою зможе. Вогнева міць, змайстровані пастки та власна кмітливість — ось запорука перемоги як над суперниками-людьми, так і над значно страшнішим поріддям.

У моєму черепку співають соловейки. Мертві

Погляньте ще раз на попередній абзац. Раз головний герой The Sinking City пережив жахіття війни, то це безумовно залишило на ньому глибокий слід. І до фрази “ветеран ПСВ” ми автоматично додаємо “пост-травматичний синдром”. В Оукмонті залишилися божевільні, такі ж особини туди почали прибувати, і наш герой — не виняток. Не можна просто так взяти і перебувати в оточені безумців, самому не втрачаючи глузд. Саме тому в The Sinking City існує система “здорового глузду”. Щоразу, як наш герой стикатиметься з чимось незвіданим, жахливим чи просто побачить писочок древньої почвари, його дах посунеться на кілька на сантиметрів. Ясна річ, довготривале перебування під такими стрес-факторами матиме вагомі наслідки. Якщо вам зараз згадалася Amnesia: The Dark Descent, забудьте негайно. Там наростання божевілля героя не мало ніякого суттєвого впливу. Ну, камера пливе, персонаж дихає так, що в темряві ви можете накласти з десяток цеглин… але щойно ви розумієте, що більше нічого суттєвого не буде, подібні припадки втрачали своє ігрове значення.

The Sinking City піде іншим шляхом. Опишу ситуацію: у черепку нашого вже співають соловейки, давно і голосно. Під час бесіди з якимось персонажем обличчя співрозмовника починає плавно перетворюватись на рило монстряка, зогниває, з очниці виповзає багатоніжка і зникає в лівій ніздрі. В подібних випадках серед діалогових опцій з’явиться “Пристрелити” — а що, детектив травмований і психований, не стерпів. Штука в тому, що інколи це будуть просто глюки, а часом і справді співрозмовник матиме такий вигляд. І ніколи не знаєш, що слід робити.

До всього, The Sinking City заграватиме не лише з персонажем, а й зі самим гравцем. Не розкриватиму наперед всі карти, але дам підказку. Пригадуєте в Batman: Arkham Asylum сцену, де гра “зависала”? Що ви відчували в цю мить? Так-от, готуйтеся, що The Sinking City знущатиметься над вами ще вигадливіше.

Втім, будуть і переваги. Знаєте, кажуть, аби почати надзвичайне, треба самому бути трохи божевільним? Це стосується і The Sinking City. Якщо божевілля головного героя зростає до певного рівня (а отже буде якась його шкала), то він зможе бачити потаємні знаки, інші тексти на рукописах і краще володіти закляттями, дарованими потойбічними силами. Непогана платня за тонну глюків, непослуху і миттєвих зупинок ґеймерських сердець.

Розповідь про The Sinking City не перетворилась на парад обіцянок. Окрім купи переліченого, Шевага і Тен розповіли чого не буде в грі. Не буде щораз унікальних завдань, як в останніх “Шерлоках” — натомість буде ротація основних механік з постійними додатковими умовами (як приклад, варто навести того ж Batman: Arkham, де постійно жонглюють бійками, стелсом і загадками). Не буде завдань із часовим обмеженням, не буде глобальних змін зовнішності мапи і динамічного затоплення міста, не буде можливості понизити рівень здорового глузду до нуля і самовбитися, не вийде зламати гру, повбивавши важливих персонажів. Ну а ще тут не буде роботичних динозаврів, котрі пуляють лазерами з очей. Ото вже журба.

Наостанок хлопці з Frogwares показали альфа-трейлер The Sinking City, і він лише довершив складене уявлення про гру. Дійсно хочеться, аби розробники якнайшвидше знайшли достойного видавця для цього проекту, щоби заповнили нестачу кадрів і в 2018-му ми отримали чудову гру, котра потішить і фанів Лавкрафта, і прихильників Шерлока, і сподівальців на нову велику українську гру.