Володар перснів / The Lord of the Rings

«Володар перснів» сумлінно адаптував невблаганну віру Толкіна в надію

Автор: PlayUA @playua

Дисклеймер: Цей матеріал вперше було опубліковано на порталі Polygon. Переклад публікується з дозволу автора.

Є якась химерність історії в тому, що ми не втратили Дж. Р. Р. Толкіна під час глобальної пандемії грипу. В чумний 1918 рік автору було 26, а рецидивуюча хвороба змушувала його час від часу повертатися туди, де вірус вирував на повну, — до армійських госпіталів. Він був сиротою у шлюбі з іншою сиротою, батьком немовляти, народженого, як він потім писав у 1941, «в голодний 1917 рік […], коли кінець війни виглядав так само недосяжним, як і зараз».

Толкін не підхопив грип. Він вижив, щоб стати свідком Великої депресії та другої нищівної глобальної війни, перш ніж завершити «Володаря перснів», епос про меч і магію, в якому здобуті важкою працею перемоги обумовлювалися найдрібнішими виборами. Тисячі сторінок історії викарбовувалися в розумах читачів протягом половини століття перш ніж Філіппа Боєнс, Пітер Джексон та Френ Уолш старанно адаптували цей епос у трилогію фільмів і презентували кіноманам.

У своїй основі, «Володар перснів» — це путівник у збереженні надії перед лицем безвиході. І навіть більше — це офіційна заява: «Надія не просто допомагає нам рухатися далі у важкі часи, вона рятує нас від них». Цю сентенцію Дж. Р. Р. Толкін, найпесимістичніший серед песимістів, прожив через своє життя.

Загублене покоління

Уявіть собі випробування дікенсової сироти, додайте дрібку беззмістовної глобальної війни, пандемію та економічну депресію на додачу, і ви отримаєте приблизну біографію раннього життя Толкіна. Коли йому було 3 роки, його батько помер, коли вся сімʼя знаходилася, по суті, у кількох тисячах миль у відпустці, залишивши їх в Англії в злиднях. Сімʼя його матері відреклася від них через її звернення до католицької церкви, залишивши її саму з двома дітьми та слабким здоровʼям. Толкін звинувачував це відторгнення у її ранній смерті від недіагностованого діабету, коли йому було 12, описуючи мати як «мученицю […] яка замордувала себе роботою і турботами про те, щоб ми не втрачали віру».

На додачу до всього того, що могла дати любляча матір, Мейбл Толкін була першою вчителькою для свого сина, познайомивши його з вивченням рослин і мов, коли йому було 7. У біографії автора, Хамфрі Карпентер підкреслив її смерть як переломний момент для особистості Толкіна.

«Її смерть зробила його песимістом. Або, скоріше, вона забезпечила його бурхливими змінами емоцій. Коли він її втратив, зникла безпека, і його природній оптимізм збалансувався глибокою невизначеністю.»

Ту невизначеність неможливо було відділити від його віри в гріхопадіння — віри в те, що історія — це розповідь про занепад, а не про розвиток. «У цьому настрої він мав глибоке відчуття неминучої втрати,» — писав Карпентер. — «Ніщо не було безпечним. Ніщо не могло продовжуватися довго. Жодна битва не могла бути виграна назавжди.»

Толкін пройшов школу з наставником, але без батьків, залежним від стипендії та доброго, але суворого опікунства улюбленого священника його матері, який навіть у певний момент на три роки заборонив йому спілкуватися з майбутньою дружиною. Толкін служив під час Першої світової війни, в якій половина його найкращих друзів загинула протягом одного тижня у битві на Соммі. Він пережив пандемію 1918 року, яка забрала багато молодих та працездатних. Він виростив чотирьох дітей протягом Великої депресії і бачив, як деякі з них служили під час Другої світової війни.

Толкін належав до Загубленого покоління — когорти видатних літературних діячів, чиї роботи загалом характеризуються зневірою як у суспільстві в цілому, так і в оптимізмі, як принципі. Що не дивно, враховуючи політичні, економічні та природні лиха, які обмежували їх життя.

Тож цікаво, що робота Толкіна є одним з найбільш ілюзійних текстів свого часу. Толкін провів більшість років Великої депресії, створюючи «Гобіта», який дебютував у 1937. Коли він закінчував «Володаря перснів», який було надруковано у середині 1950-х, це був епос надії перед лицем безжалісного розорення.

В темряві народиться світло

Для адаптації трилогії «Володаря перснів» проробили воістину героїчну роботу, представивши страждання толкінівських героїв і лиходіїв масовому глядачу. Але без всезнаючого оповідача з книги, який би міг зазирнути у думки персонажів, та через втрату деяких елементів сюжету, що є звичайною справою при адаптації, глядач втрачає окремі речі, які читач не зміг би проігнорувати.

На початку «Повернення короля» одна річ є надзвичайно ясною: світ знаходиться на грані загибелі. Під час події, яку називають Безсвітній день, Саурон відправляє темні хмари з Мордору, які закривають небо над Ґондором і Роханом так щільно, що нічна темрява тримається близько тижня. Смерть видається настільки неминучою для Теодена, Еомера, Еовіни, Денетора та Фарамира, що вони відчувають, наче єдине, що їм залишається — це вибрати як саме загинути. А ще є, звичайно, Сем, Фродо та Ґолум — троє гобітів (і їм подібного), які роблять перші кроки назустріч неможливим загрозам Мордору.

Єдиною причиною, чому все Середзем’я й досі не поринуло, як сказав Ґендальф, «у другу темряву», є те, що більшість персонажів Толкіна вирішують діяти так, наче всупереч усім наявним доказам їхні дії не будуть марними. Ґендальф з Араґорном роблять велику ставку на те, що Фродо все ще живий і продовжує шлях до Ородруїну, розкриваючи особистість Араґорна як нащадка Ісільдура і блефуючи, що Перстень знаходиться у них. Вони викликають гнів Саурона на Мінас Тіріт, а потім рухаються з армією до Мордору, щоб підтримати цю ілюзію.

Жодної секунди вони не впевнені у власній перемозі. Вони скоріше відчувають, що роблять простий вибір: або раса Людей нескореною поляже перед Чорними ворітьми, або ж загине, зіщулившись у стінах Мінас Тіріту. Питання лише у часі та гідності.

І всі їхні рішення — вибір Теодена прийти на допомогу Ґондору, план Ґендальфа відволікти Око Саурона від Мордору,  обман з походом армії до Чорних воріт, — виявляться єдиним можливим шляхом до перемоги. Навіть рішення Фродо, зроблені з надією та емпатією до очевидно ненадійної істоти, стають визначальними у знищенні Персня, коли він сам вже не в змозі кинути його у вогонь, а Ґолум здирає перстень з пальця і падає.

Фільми показують це дуже добре, навіть не вимикаючи світло дві третини «Повернення короля» (і хто, насправді, може їх засуджувати?). Але їх найвідоміше розходження з оригінальним текстом — ні, я не говорю про Тома Бомбаділа — приховує іншу частину закінчення епосу. Обравши надію перед лицем безвиході можна здобути перемогу, але не цілковиту.

По завершенню «Повернення короля», Фродо зламаний мандрівкою. Він присягається більше ніколи не носити зброю, але змушений зробити це для тріумфальної церемонії на честь його подвигу — подвигу, який він повністю провалив і який звершився лише завдяки випадковості. Він прагне звільнити Шир від захоплення Саруманом, не проливаючи крові, але програє і в цьому також та виживає, щоб побачити, що навіть його ідилічна домівка зіпсована Війною персня.

Окрім наслідків для Фродо, знищення Персня також означає, що останні великі святині Середзем’я згаснуть, а Ґендальф, Ґаладріель та Елронд втратять більшу частину своїх сил. Вони покидають свої давні пости, щоб переправитися через море на Захід, і Фродо йде з ними, не в змозі насолоджуватися своєю перемогою.

Толкін вірив, що історія людства була історією занепаду з часів вигнання з раю, і легендаріум Середзем’я був віддзеркаленням цього. Зло породжує більше зло, добро породжує достатньо добра, щоб зупинити його, але обидва завжди марніють у силі. Світ незворотно змінюється на гірше.

Туди і звідти

Як книга «Володар перснів», так і фільм закінчуються однією і тією ж до кумедного простою сценою. Сем повертається до Торби-на-кручі після прощання з більшою частиною основних персонажів саги, включаючи чаклуна, що повернувся з того світу, ельфійську королеву-чародійку та його дорогого майстра Фродо, які врятували цілий світ.

… Сем дістався до Заріччя надвечір. Ще здаля він помітив на Кручі жовтий вогник і відблиски каміна. Вечеря чекала його на столі, як він і сподівався. Трояндочка завела його за руку до будинку, посадила в крісло і принесла з ліжечка маленьку Еланор. Сем взяв дочку на руки і сказав, глибоко зітхнувши:

– Ну, ось я і повернувся! (переклад А. Немірової)

На цьому книга і закінчується. Важко не пирхнути від здивування, коли читаєш це вперше, особливо якщо ти підліток, для якого найцікавішими у книзі якраз і були чарівники, ельфійські королеви-чародійки та герої-рятівники світу.

Толкінівське оспівування буденності було не ознакою людини, яка не знала, як закінчити історію (йому дуже погано давалися закінчення історій, але цей перфекціонізм для нас). І його «ось я і повернувся» не мало бути веселим мотиваційним постером на кшталт «думайте про хороше» або «радійте дрібницям». Це було закінчення, написане чоловіком, який важкою працею домігся стабільності у житті, який насолоджувався радістю моментів буденності частково через те, що він ніколи не був впевнений у довготривалості цих моментів.

«Він ніколи не був поміркованим», — писав Карпентер у його біографії. «Кохання, інтелектуальний ентузіазм, неприязнь, злість, сумніви у собі, провина, сміх — все це було у його розумі одномоментно і на повну силу, коли він це відчував. І в цей момент жодна інша емоція не мала дозволу щось змінити. Таким чином він був людиною надзвичайних контрастів. У поганому настрої він відчував, що немає надії ані для нього, ані для цілого світу […] а вже через п’ять хвилин у компанії друга він забував про свою похмурість і перебував у найкращому гуморі.»

Найважливішим, що взяли фільми від книг, були не якісь конкретні деталі сюжету, а палка віра в те, що надія може жити поруч зі зневірою, якщо ми ніколи від неї не відмовимося. Боєнс, Джексон та Уолш сприйняли емоційні теми творів абсолютно серйозно і щиро, наситивши трилогію гумором, який ніколи не висміював те, що відбувалося, яким би недоречним і награним це не виглядало.

Голлівуд багато чому навчився у трилогії «Володаря перснів», переосмисливши відтоді високобюджетні фільми. Адаптації фентезі справді могли принести величезні суми грошей. Глядачі могли висидіти пригодницький фільм тривалістю більше трьох годин. До того ж вони могли повертатися щороку за продовженням історії.

Але блокбастери не сприйняли щирості фільмів «Володаря перснів» — те, як вони піднімали глибокі та чисті емоції на рівень епосу для дорослих — в тій самій мірі. Досі є лише кілька таких прикладів, які увірвалися до культурної свідомості, в якості культових фаворитів («Тихоокеанський рубіж») або несподіваних успіхів («Шалений Макс: Дорога гніву»). Але вони скоріше винятки з правил великих студій, які тонуть у відсилках самих на себе, перекреслюванні своїх же творів, іноді навіть повністю цинічному фентезі і героїчних історіях.

В якомусь сенсі романтичний блокбастер сам по собі можна назвати закінченням magnum opus Толкіна — змарнілим він відійшов на захід. Але саме тому фільми так добре працюють у наш час. Зараз не час для історії, яка підморгне та скаже: «Вся ця драма трохи дурнувата та нереалістична, правда ж?» — не в найгнітючіші кілька років на нашій пам’яті.

Нам потрібні історії про такі часи, коли не було жодної надії на краще, і про героїзм, який проявлявся у безпідставній вірі у те, що краще все-таки буде. Історії про те, що немає нічого банального в повсякденному щасті, і що таке щастя оберігає нас навіть тоді, коли решта вже не в змозі. Що за Безсвітніми днями прийде світанок, якщо ми рухатимемось далі, й далі, й далі.

Оригінал: polygon.com
Переклад: Тимошкіна Катерина

Останні статті

Я паровозик, який не може — Стан справ у видавництва «Видавництво»

Автор: Владислав Папідоха

Маус

Які ігри допомогли вам впоратися з депресією під час війни? (думки редакції)

Автор: PlayUA

ELDEN RING

Нові видання зачекають, але будуть інші проєкти – Стан справ у видавництва Fireclaw Ukraine

Автор: Владислав Папідоха

Deadpool

Усі відсилки в промові Володимира Зеленського на церемонії відкриття 75-го Каннського кінофестивалю

Автор: Зімін Антон

zelensky cannes 01

Відсипали на решту: Стан ігрового розділу Netflix у першій половині 2022 року

Автор: Владислав Папідоха

Netflix

Відновилися на 30-40% – Стан справ у видавництва Vovkulaka

Автор: Владислав Папідоха

«Hellboy. Winter Special 2019», видавництво Vovkulaka

ВиНеЗнали #01. Бракований Most Wanted та справжній Prince of Persia 4

Автор: Володимир Вітовський

Prince of Persia: The Forgotten Sands (Wii)

Враження від бети Overwatch 2

Автор: PlayUA

Overwatch 2

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: