Другу половину чемпіонату відкривала каліфорнійська Лагуна Сека – непроста, цікава й водночас коротка траса, від перегонів на якій були обережні (та навіть трохи тривожні) очікування. Цього разу було добре відомо, що погода на віртуальному кільці в Монтерреї буде стабільною – стабільно сухою та сонячною, тож про лотерею погодного «рандому» можна було забувати. Що ж стосується очікувань, то на такій короткій трасі – 3602 м – були побоювання щодо першого кола, особливо шпильки Андретті та славнозвісної зв’язки Штопор, а також стосовно того, що вона точно буде закороткою для тієї кількості машин, які змагатимуться на ній.

Перший сегмент кваліфікації, в принципі, підтвердив такі побоювання, бо трафік дійсно був шаленим і далеко не всім водіям за 25 хвилин вдалося знайти своє вікно та поєднати його з найшвидшою спробою. Разом із тим цікаво було спостерігати як за боротьбою за топ-10, яка була перепусткою до супер поулу, так і за місця в другому десятку, що відкривали непогані перспективи на двогодинну гонку. Від початку кваліфікації квартет водіїв – Звуздецький, Романенко, Хорошавін і Дзигар продемонстрували, що саме вони задаватимуть темп і точно опиняться в другому сегменті, а також змагатимуться за найвищі стартові позиції. В цьому квартеті почергово змінювався лідер, при, тому що ніхто своє по-справжньому ідеальне коло в трафіку проїхати не міг.

Тим часом Олег Пітцик, Олександр Княжицин, Руслан Безуглов, Олексій Панченко, Андрій Ворона, Віктор Абрамов, Євген Артеменко та Павло Денисенко вели боротьбу за місця в першій десятці – четверо з них зрештою опинилися за її межами, здобувши стартові позиції на 6-7 рядах. Через коротку довжину кола для потрапляння до супер поулу бути в секунді позаду лідера виявилося недостатнім. Цього разу поріг проходження до другого кваліфікаційного сегмента склав сім десятих секунди, а якщо вже зовсім точно, то 0,690 секунди – саме таким виявилося відставання Панченка від Звуздецького, який і виграв Q1. Справжньою сенсацією (або щонайменше несподіванкою) став не вихід до другого сегменту переможця попереднього етапу в Спа Юрія Кота – представник Bitlook не зміг знайти спільної мови з трасою та повільними машинами, тож в підсумку лише 17-й результат. Змагання в другій частині продовжили: Звуздецький, Романенко, Хорошавін, Дзигар, Половчук, Хорольський, Княжицин, Пітцик, Безуглов і Панченко.

Під час супер поулу погодні умови порівняно з попереднім сегментом не змінилися, проте психологічний тиск проїхати лише одне швидке коло без помилок дався взнаки. По-перше, всі водії проїхали свої спроби повільніше, ніж у першій частині в трафіку – і це при тому, що в супер поулі трафіка немає, а по-друге, Княжицин з Пітциком помилилися під час своїх спроб і автоматично отримали місця на п’ятому ряді стартової решітки.

Головну ж боротьбу за поул та перший ряд повели все ті ж Єгор, Костянтин, Домінік і Гліб. Зрештою перевага Лабморґіні на цій трасі таки далася взнаки – перший ряд забрали собі «Окуні», швидшим з яких у кваліфікації став Єгор Звуздецький. Отримавши за поул 2 очки, вінничанин одразу вийшов на перше місце особистого заліку, випередивши Романенка на 1 пункт. Переможці перших двох етапів чемпіонату – Романенко та Дзигар – кваліфікувалися на другому ряді, Артем Хорольський з Павлом Половчуком – на третьому, а Руслан Безуглов з Олексієм Панченком – на четвертому.

У своїх коментарях після завершення кваліфікації трійка найшвидших в цілому залишилася задоволеною результатом – всі зберігали оптимізм і віру в перемогу наступного дня. Водночас трафік на трасі та перше коло гонки все ще створювали напруження та перестороги.

Думаю, ви погодитеся, що коли чекаєш на щось особливо сильно, хоча в нашому випадку радше остерігаєшся, то нерідко реальність розходиться з очікуваннями. Так сталося і цього разу – скільки не було побоювань стосовно завалів на першому колі в 2-му (шпилька Андретті) та 8-му (Штопор) поворотах, реальність виявилася геть іншою – ніякого «м’яса» не сталося. Ні, це не значить, що всі 39 водіїв, які вийшли на старт цієї гонки впоралися з викликом траси на початку ендуранса, та в цілому все відбулося доволі спокійно та без надмірної драми.

«Окуні» як не старалися, та зберегти для себе подвійне лідерство не змогли – якщо Звуздецький без проблем залишився лідером, то на виході з 2-го повороту Хорошавіна таки зумів пройти Романенко. Щоправда, ні наздоганяти Єгора, ні втекти від Домініка він не міг, але і така ситуація до пори до часу його цілком влаштовувала. Відмінно розпочалася гонка і для Артема Хорольського – один з лідерів заліку незалежних водіїв на старті відіграв дві позиції та замикав квартет лідерів.

Якщо на першому колі всі (ну майже всі) водії були взірцем розсудливості, майстерності та гоночної чемності, то щойно пелотон почав потрохи розтягуватися почалися дуелі в боротьбі за позиції. Причому ці дуелі далеко не завжди були такими ж розсудливими та чемними як на першому колі. Так, Руслан Безуглов захищаючи шосту позицію в боротьбі з Павлом Половчуком отримав удар ззаду, вилетів за межі траси, врізався в захисний бар’єр та з пошкодженнями на Макларені повернувся на трасу лише 17-м. Колом пізніше естафету невимушених помилок за кермом у Половчука перейняв Павло Денисенко – помилка на поребрику, втрата контролю над машиною, контакт зі стінкою і вже на підрихтованій Ауді Павло повернувся на асфальт, де повз нього якраз встиг проїхати Руслан. Не пройшло і двох хвилин як свою ґаву зловив Ворона, Феррарі якого також випробувала стіну автодрому на міцність, а також нерви свого водія.

Після перших 10 хвилин ситуація не сказати, що була зрозумілою, звісно що ні, адже це 120-хвилинна гонка, та деякі закономірності почали вимальовуватися. По-перше, тріо лідерів потроху від’їжджало від решти. По-друге, Звуздецький дуже спокійно лідирував, а от Романенко постійно знаходився під тиском Хорошавіна, який послаблювати його не збирався ні на мить. І, по-третє, не менш цікавим було і друге тріо – Хорольський, Дзигар, Половчук, які знаходилися на 4-6 позиціях і так само активно тиснули на водія попереду. Артем, як і Костянтин попереду, попри тиск їхав дуже впевнено та спокійно. Зрештою, Гліб з Павлом теж не поспішали «виграти гонку» тут і зараз, чудово розуміючи скільки ще попереду і як дорого можуть обійтися непотрібні помилки. На жаль, претендувати на щось більше чемпіону України з симрейсингу 2020 року завадили проблеми зі зв’язком і наприкінці перших 30 хвилин перегони для Хорольського завершилися.

Віртуальна курява продовжувала час від часу виникати то на одній, то на іншій частині кільця – водії продовжували випробовувати свої машини, нерви, віртуальні поребрики та стіни траси. Піщані хмарки з’являлися з завидною регулярністю, хоча здавалося, що під час підготовки до етапу, кваліфікації, ще однієї практики та перших 10-20-30-60 хвилин про підступність поребриків-сосисок знали вже всі включно з коментатором. Проте, принципово це ситуацію не міняло, а парад помилок на Лагуні Сека продовжувався. Причому їх регулярність була такою, що просто не позаздриш пілотам.

Цю невдячну естафету підхопили Романенко (помилка Костянтина обійшлася йому досить дешево – просто втратою часу і однієї позиції – «Окуні» знову стали лідирувати двома автомобілями, але Макларен №48 залишилася цілою), Панченко, Дзигар (розворот вартував Глібу втрати п’яти позицій), Корогодський (Даніель видав 360º, явно перелякав Хорошавіна з Романенком, які в цей час обганяли його на коло), Літучий (боротьба в Штопорі – це справжнє мистецтво та наука водночас, яку опановував Анатолій), Шот (Юрі помилився там де й Панченко з Корогодським до цього), Безуглов (цього разу Руслан на гальмуванні в останньому повороті жорстко виніс в стіну Алекса Кіреєва, який був коловим і просто опинився в епіцентрі боротьби Безуглова з Істоміним).

Цікавою, хоча й недовгою вийшла боротьба Дзигаря з Артеменком – спочатку Гліб зумів обігнати Євгена, а потім захистити здобуте протягом кількох наступних кіл поки «Хуткар» мав темп і наснагу до боротьби, та згодом Макларен дніпрянина від’їхав вперед і для Артеменка ця дуель завершилася. Щоправда, його наздогнали Істомін з Безугловим, тож сумувати Євгену точно не довелося. Принаймні, не наприкінці першої чверті гонки. Ще одна цікава дуель – Шота з Сакуном – завершилася на користь Юрі та його Феррарі.

В пелотоні так багато відбувалося подій, що далеко не завжди був час дивитися на тріо лідерів, які за перші пів години встигли від’їхати від четвертого місця (тобто Артема Хорольського) на 5 секунд. Ніби й небагато, але передумов, що вони поїдуть повільніше, а Хорольський швидше, на той момент не спостерігалося. А от що точно впадало в очі — це факт того, Хорошавін став наближатися до напарника, і триматися на відстані в 1,5-2 секунди попереду Романенка. На каліфорнійській трасі Ламборґіні однозначно мали перевагу, тож зусилля, які докладав Костянтин, аби триматися недалеко від «Окунів» викликали справжнє захоплення.

В нижній частині першої десятки гіперактивну гонку проводив Дзигар, от тільки Глібові знову бракувало стабільності. Ще одна помилка і переможець етапу в Сільверстоуні з 8-го місця «падає» на 13-те, але дніпрянин швидко наздогнав харківський дует Істомін – Ворона та почав пресингувати слобожанців. Зрештою тоді, коли Ворона обігнав Істоміна, Дзигар пішов в атаку на Тимофія, помилився на гальмуванні, відправивши Макларен харків’янина у розворот. Справедливості заради мушу сказати, що надмірну агресію на трасі проявляли й інші водії з колективу Bitlook – Даніель Корогодський в останньому повороті розвернув машину Віктора Кальмуса абсолютно аналогічним чином.

Не можу не відзначити й те, що нарешті комбінація траси, погоди й машини посприяла тому, щоб Team Ballas Ukraine – команда-переможець літнього спринтового чемпіонату КМАМКу нарешті опинилася на пристойних позиціях в гонці. Павло Половчук, опинившись четвертим після дисконекту Хорольського, більшу частину гонки їхав на самоті, а Олег Пітцик багато та довго вів напрочуд цікаву боротьбу з Олександром Княжициним за п’яту позицію, яку без бою вінничанин віддавати звісно не збирався. От тільки в якийсь момент Олег полегшив задачу Олександру, опинившись на узбіччі чим і продовжив парад помилок цієї гонки.

Тим часом трійка лідерів змагалася у своїй власній гонці в якій чимале значення мало швидке й акуратне проходження колових, на чому можна було як програти забагато, так і виграти у своїх конкурентів. Так, Романенко знову опинився на задньому крилі Хорошавіна, який почав дещо відставати від Звуздецького. Разом із тим на той момент – кінець першої години гонки – не покидало відчуття, що в цілому «Окуні» контролюють ситуацію, хоча старання Костянтина по-справжньому були видатними. Щоправда, гойдалки з інтервалами між першими трьома водіями продовжувалися до перших піт-стопів.

Наприкінці першої години пожвавилася боротьба за позиції в топ-10. Ворона та Дзигар обігнали Безуглова з Артеменком, продовжуючи тиснути на Віктора Абрамова – лідера заліку незалежних водіїв, та один одного. Проте, це тривало недовго, бо Андрій з Євгеном першими у цій групі поїхали на піт-стоп, залишивши Віктора з Глібом наодинці. Тим часом серед тріо лідерів першим на піт-стоп поїхав Романенко, колом пізніше – Хорошавін, Звуздецький проїхав ще одне і так само зупинився в боксах. Перша хвиля піт-стопів не вплинула на позиції трьох лідерів, проте інтервали змінилися не на користь Єгора. Тепер вінничанин вигравав у Домініка близько 1,5 секунди при тому що і Романенко був у 1,2 секундах позаду машини №30. Звісно це не могло не тішити, бо ж інтрига загострювалася.

На новий рівень протистояння вийшло на 46-му колі – це Хорошавін таки обігнав Звуздецького й очолив гонку! При цьому Єгор «успадкував» необхідність захищатися під тиском збоку Романенка, який ніяк не бажав «відклеюватися» від дуету «Окунів». Паралельно з цими подіями не менш цікаво розвивався сюжет і в групі наприкінці першої десятки – початку другої. Тут знову зібрався неймовірний квартет: Абрамов, Безуглов, Артеменко та Ворона. Вони то розбивалися на дві пари, то знову перетворювалися на єдину групу, але навіть коли їхали по двоє, то все одно тримали в напруженні пару, що їхала попереду. Зрештою, після вкрай цікавої та напруженої боротьби, яка знову не обійшлася без помилок, Руслан таки пройшов Віктора, а Євген не встояв під тиском Андрія.

Лідери ж вчергове опинилися в щільному трафіку з колових і тут своє тактичне чуття знову змогли на найвищому рівні проявити «Окуні». Спочатку на другу обов’язкову зупинку поїхав Звуздецький, залишивши напарника з Романенком розбиратися з коловими. Та Домініку така перспектива відверто не подобалася і він колом пізніше повторює крок Єгора та їде в бокси, залишаючи Костянтина самостійно прорубувати собі шлях крізь трафік. Хоч як би дивно це не виглядало, та Романенко виклик прийняв. Зрештою, киянин розумів, що попереду залишається 40 хвилин і «Окуням» свій трафік ще неодмінно трапиться, тож шанси відігратися та зачепитися за перемогу обов’язково будуть. Після других піт-стопів Домінік залишився попереду Єгора і на той момент для них це були 3-тя та 4-та позиції відповідно. Невдовзі вони піднялися на одну позицію, бо Павло Половчук і сам поїхав в бокси вдруге.

Коли ж на таймері залишалося трохи менш як 34 хвилин сталося те, чого, мабуть, усіма засобами намагався уникати Домінік Хорошавін. Намагався, але не зміг – йому на шляху знову (так само як два тижні тому в Спа!) трапилася машина колового пілота, яка завмерла посеред траси на виході зі швидкісного шостого повороту. Домінік намагався об’їхати Ауді Антона Лисенка, але не вгадав із тим з якого боку це варто було робити… Як наслідок ще одна аварія, пошкоджена машина та прощання з перемогою в гонці й дуже туманні перспективи на тріумф в чемпіонаті. Зрештою, такого удару долі Хорошавін не витримав і, зупинившись в боксах ще раз, зійшов. Для боротьби за титул в чемпіонаті не знайшов я кращого опису, крім як звернутися до британської класики в українському перекладі:

Троє індійчат у звіринці стрілись;
Пригорнув ведмідь одне – двоє залишилось.

Так, безперечно математичні шанси після 4 етапів зберігають більше водіїв, ніж Звуздецький з Романенком, та ми все чудово розуміємо. Відтак залишалося дізнатися хто ж зуміє краще впоратися з викликом цієї норовливої каліфорнійської траси. Час спливав, а Костянтин з Єгором тримали всіх – та й один одного – в стані невизначеності. Відрив тріумфатора Монци знаходився на рівні коли за ідеального піт-стопу він міг повернутися на трасу лідером, але для цього треба було добряче попрацювати. Тим часом на трасі вряди-годи то там, то тут з’являлися жовті прапори, як свідчення того, що помилок протягом завершальних 20 хвилин менше не стало.

Розв’язка відбулася під стать самої гонки – неочікувано та драматично – за 10 хвилин до фінішу Романенко поїхав на піт-стоп, але перевищив швидкість на піт-лейн, через що отримав 30-секундний стоп-енд-гоу від симулятора, а разом із ним прощання з шансами на перемогу… Навіть не певен чи могла ця гонка завершитися інакше, ніж саме таким чином. Задля більшого драматичного ефекту додам, що з боксів Костянтин виїхав у 4 секундах попереду Єгора, тож якби не штраф все могло завершитися інакше. Звуздецькому ж залишалося просто дуже акуратно доїхати ті 9,5-10 хвилин, що відділяли вінничанина від першої перемоги в чемпіонаті та зміцненню лідерства в особистому заліку. Стосовно ж Романенка було зрозуміло, що навіть другим він не фінішує, але відкритим залишалося питання чи зможе він зачепитися за подіум. Відбувши своє покарання киянин повернувся в боротьбу Княжицина з Панченком, опинившись між ними та на 4-й позиції. Останні 7 хвилин обіцяли видовищну боротьбу трьох водіїв за останнє місце на віртуальній «тумбочці».

Ось і прийшов той момент, коли варто пояснити чому саме таким виявився заголовок. Як людині, яка з автоспортом знайома насамперед завдяки Формулі 1, афоризм колишнього керівника команди Макларен: «Для того, щоб фінішувати першим, насамперед треба фінішувати», видається як ніколи актуальним в контексті цієї двогодинної гонки. Єгор Звуздецький уникнув усіх можливих неприємностей наприкінці гонки та переміг. Якщо хтось скаже, що незаслужено, то це буде величезна помилка та несправедливість. Хто б там що не вважав, але такі перегони вимагають повної зосередженості, уникнення помилок і трохи фортуни. Вінничанин успішно здолав усі випробування Лагуна Секи, а найбільшою його помилкою був виїзд за межі траси в 6-му повороті, коли він втратив лідерство у боротьбі з напарником. Водночас, на тлі помилки Костянтина на піт-лейн та просто дикого нефарту Домініка з коловими, гонка у виконанні Звуздецького вийшла просто зразковою. Додам тільки, що він став новим переможцем і тепер їх четверо після чотирьох етапів, а також – це перший тріумф віртуальної Ламборґіні в цьому чемпіонаті.

Павло Половчук, як і переможець, практично не помилявся, а тому і фінішував другим – це перший подіум для тернополянина в чемпіонаті. Третім під картатим прапором став таки Романенко, який разом із Панченком зумів здолати спротив Княжицина. В другій частині топ-10 фінішували: Олег Пітцик (схоже, що «містер Стабільність» повернувся), Гліб Дзигар, Андрій Ворона, Руслан Безуглов (усі троє могли би бути вище, якби не розвороти, зіткнення та подорожі узбіччям) і Віктор Абрамов (він став найкращим серед незалежних водіїв і вийшов у лідери цього заліку). Віртуальний подіум саме в незалежному заліку доповнили Руслан Слащов (13-й в «абсолюті») та Денис Халявка (19-й на фініші).

Замість висновків: Лагуна Сека – надзвичайно цікава траса, проте місцями підступна та примхлива. А ще – закоротка для чотирьох десятків машин на цьому каліфорнійському кільці, яке стало свідком неймовірної боротьби на всіх його ділянках і параду помилок, який цю боротьбу супроводжував.

У завершальній частині, де я відзначаю прорив гонки, цього разу буде одразу троє героїв – Артем Макаров, Даніель Корогодський і Олександр Василюк. Артем пропускав кваліфікацію, тож стартував 37-м, а картатий прапор побачив 17-м, відіграв 20 місць і це був великий прогрес відносно стартової позиції, але не найбільший Даніель вимушено розпочинав гонку останнім, 39-м, але коштом досвіду та майстерності здійснив прорив на 21 позицію, фінішувавши 18-м позаду Артема. Тож прогрес Корогодського у 21 місце відносно старту і став найбільшим. Олександр замінив Дениса Становича на цьому етапі та як замінив – кваліфікувавшись 25-м, спокійно та упевнено привіз свою Ламборґіні на 14-те місце на фініші. Не так багато, як відіграли Корогодський з Макаровим, але ж це була перша гонка Олександра в чемпіонаті! Ще одним дебютантом чемпіонату став Василь Мачковський, результати якого виявилися скромнішими – хмельничанин кваліфікувався 28-м, а фінішував 29-м, але все одно вітаю з почином.

Наступний етап, він же передостанній, відбудеться знову за мінливої та радше дощової погоди на японській трасі Сузука протягом 5-6 грудня. Звісно, погодними умовами керуватиме «рандом», та ми вже знаємо на які витівки він здатен. Відтак буде дуже гаряче і дуже цікаво!

© В’ячеслав Кобржицький

Наостанок залишаємо вам запис етапу, аби ви на власні очі могли побачити та оцінити всі події, що сталися на четвертому етапі КМАМК GT3 Endurance Championship.