Цей список складається з ігор, про які я просто хочу розповісти. Важливим є не їх порядок, а саме хронологія проходження.

The Legend of Zelda: Twilight Princess

The Legend of Zelda Wind Waker та Twilight Princess стали для мене першими іграми, які я зіграв після повномасштабного вторгнення. Це також моє перше повноцінне знайомство зі серією, тому, очевидно, згадати їх повинен. Однак розповісти хочу не про Wind Waker, порт якої на Switch і так чекають хтозна скільки років, а Twilight Princess. Для мене ця гра була незвіданою. Я знав про її існування, бачив як проходить Максим Калашник, але виглядала вона дивною. Достатньо лише глянути на істоту-телепорт Укку, щоби зрозуміти про що мова. Також дивна і гнітюча музика, яка трохи нагадала неприємний ембієнт із першого “Термінатора”. Однак, коли я все ж запустив гру, Twilight Princess виявилась зовсім іншою, відразу захопивши своєю казковістю, добротою і затишком. Хоча стартовий епізод тривав не дуже довго, але його піднесений настрій не покидав аж до кінця гри. Навіть попри те, що потім Twilight Princess стає похмурою та дещо гидкою.

Можливо це прозвучить дивно, але мені найбільше сподобалося, що гра — це ідеальний проєкт шостого покоління консолей. З обмеженнями, анімаціями й ігроладними рішеннями своєї епохи, але без кривизни й незручностей. У ній збережений дух та емоції того часу. Сучасні ігри трохи інші. Я не маю на увазі, що колись було краще, просто іноді приємно зазирнути в минуле та отримати подібні враження.

Взагалі про Twilight Princess можна ще багато писати. І про різноманітні гігантські підземелля з незабутніми Засніженими руїнами, і про відкритий світ та вдало розставлені секрети, і про хитру та дещо цинічну Мідну, яка не просто так вважається найкращим компаньйоном Лінка. Про це якось іншим разом, можливо, коли Nintendo нарешті її потртують на Switch.

Cloudpunk

Із науково-фантастичною Cloudpunk все доволі просто. Від неї я чекав саме відповідної атмосфери, а вона тут така, що аж волосся дибки, а очі просто хочуть поїдати кожен кадр. Настільки все круто виглядає. Найцікавіше, що велику частку цього захоплення гра подарувала не під час релізу, а пізніше, коли додали режим від першої особи. Схоже, розробники самі здивувались, наскільки добре виглядає світ, якщо змінити перспективу.

Втім, Cloudpunk — це не лише гра про атмосферу. У ній є багато дрібних кіберпанкових історій: від кумедних до трагічних. Ви дізнаєтесь, на що спроможні люди, щоби побачити небо; зустрінете андроїда, який говорить лише римою, бо інакше самознищиться; ви часто робитимете вибір, який мінятиме чуже життя. Щоправда, все це умовність. Будь-який вибір майже не впливає на проходження і створений, щоби змусити вас замислитися. Втім, такий підхід працює. Якщо ви обожнюєте кіберпанк, цю гру вам обов’язково потрібно зіграти.

Stray

Я гадав, що Stray для мене буде просто приємною грою-перепочинком між більшими проєктами. Але не очікував, що вона зможе подарувати мені настільки багато емоцій… і справа не лише в коті. Уся гра складається зі суміші приємнощів і трагедії, відлуння якого не покидає аж до самого кінця. Це відчуття є як у музиці, так і андроїдах, які зображають залишки людської діяльності. Така комбінація настільки мене захопила, що я радо прийняв виклик, щоби пройти її вдруге.

Ще однією причиною, чому Stray приємно перепроходити, є керування. Розробникам вдалося передати природну легкість котів під час пересування. Чотирилапий невимушено бігає і завжди вдало стрибає, тому у грі просто неможливо померти під час платформінгу. Однак, при першому проходженні ви можете цього не помітити, бо будете неспішно досліджувати світ. А ось вдруге, якщо приймете виклик у вигляді спідранерського досягнення, будете в постійному русі. Цим і потішить гра, подаруючи нові враження.

Marvel’s Guardians of the Galaxy

Спершу замість цієї гри я хотів вказати Marvel’s Spider-Man, додавши, що вона краща за кіно. Втім, Marvel’s Guardians of the Galaxy змогла захопити мене ще дужче. Для того, щоби бути кращою аніж однойменна стрічка, цій грі достатньо лише одного Дракса. Як з’ясувалося, цьому персонажу не обов’язково тупо сміятись і жартувати, щоби виглядати харизматичним, прямолінійним та безкомплексним. Інші герої мені також сподобались більше. Звісно, частково це завдяки тому, що ігри необмежені у часі. На проходження творіння Eidos-Montréal мені знадобилося майже 20 годин, 80% з яких персонажі багато спілкувалися і навіть влучно жартували. А ще Marvel’s Guardians of the Galaxy робить багато гарних кроків, щоби показати розвиток команди, як єдиного цілого. Наприклад, закінчення кожного розділу на кораблі Мілано чи колектібли, які розказують про минуле кожного члена команди. Багато всіляких дрібних дій та навіть центральна історія плавно підводять до думки, що команда, яка на початку грузне в суперечках, наприкінці готова померти, щоби допомогти Пітеру Квілу.

Щодо ґеймплею у Marvel’s Guardians of the Galaxy, то він виявився значно веселішим, ніж могло здатися у трейлерах. Комбінування наказів команди виглядає ефектно й загалом приємно. Особливо коли вам вдається зловили гіганта й нанести йому тону шкоди або за секунду знищували групу ворогів. А якщо ви активуєте командний буст, то бій стає ще захопливішим, бо в цей момент гратиме крута ліцензійна музика. На жаль, найімовірніше, ця музика стане причиною того, що через декілька років гра просто зникне з продажу. Знаючи компанію Square Enix і враховуючи не дуже вдалі прибутки, вона не буде поновлювати ліцензії. Тому рекомендую придбати гру за наступні 3 роки. Якщо “Вартові Галактики” не викликають у вас відразу, ви точно будете задоволені.

Shenzhen I/O

Shenzhen I/O для мене стала несподіванкою року, у якій я провів найбільшу кількість годин. Зізнаюся, ніколи би в неї не грав, якби її не додали в Game Pass. У Shenzhen I/O мене затягнув Андрій Нагорний, а зробити це було нелегко… тут якась дивна мова програмування, різноманітні мікросхеми, все виглядає складно і незрозуміло. Насправді у гри не настільки високий поріг входження, але водночас вона не є примітивною. То що таке Shenzhen I/O? Її можна називати по-різному: симулятором інженера-електроніка чи пародією, враховуючи гумористичний стиль. Втім, за своєю основою це головоломка, у якій ви будете вигадувати різні структури для певних продуктів. Давайте просто наведу один приклад. У завданні Sandwich Assembler потрібно вигадати таку структуру, яка буде будувати бутерброд. Вам надходитимуть сигнали з номером сендвіча, а ви у відповідному порядку повинні передати імпульси на хліб, м’ясо, сир тощо. Звучить не складно, чи не так? І такими є майже всі завдання.

Програмування у Shenzhen I/O теж не треба боятися. Хоча воно схоже на асемблер, але ця пародія максимально спрощена для тих, хто ніколи подібним не займався. Гра також не навантажує мозок математичними задачами, вона це робить дещо інакше, а саме обмеженнями. Наприклад, у тому ж Sandwich Assembler на виході Shenzhen I/O очікуватиме 5 різних сигналів, які якраз відповідають за хліб, м’ясо, сир, однак одна мікросхема може передати лише два. А ще робоча зона, як і кількість стрічок коду для однієї мікросхеми, обмежена. Саме це є найскладнішою частиною гри. Та коли ви завершите базову структуру, враження будуть неймовірні. Хоча потім вона здаватиметься вам чимось звичним і ви почнете все оптимізовувати.

Назвати Shenzhen I/O головоломкою для всіх я все ж не можу, але якщо у вас є Game Pass, надзвичайно рекомендую пройти хоча би перше завдання. А ще тут є своя варіація солітеру, яка, до речі, прикольніша й чесніша, ніж оригінальна :)