Щорічно у другу суботу вересня (тобто в 2023 році це 9 вересня) в Україні святкують День українського кіно. Цьогоріч попри російсько-українську війну свято не лише дуже актуальне, а ще й підкріплене певною гордістю. Одночасно в українському прокаті йде сила-силенна українських стрічок, на які ми вам радимо сходити: “Вересень” Георгія Фоміна, “Я, Ніна” Марисі Нікітюк, “Довбуш” Олеся Саніна, а також документальні “20 днів в Маріуполі” і “День незалежності“… І це лише свіжі релізи, бо в “Жовтні” зараз, наприклад, іде ретроспектива фільмів Антоніо Лукіча “Мої думки тихі” і “Люксембург, Люксембург” (наш огляд).

Однак українське кіно з чогось починалось? і таких точок відліку можна знайти багато. Звісно, що вплив російської а потім радянської окупації був відчутний, зокрема і в тому, що нас позбавили на довгий час власної історії кінематографу. Величезна за об’ємами праця Довженко-Центру наразі складається в тому числі з відновлення історичної справедливості щодо українських фільмів, які дуже мало бачили в Україні.

На ідею цієї статті мене наштовхнув пост відомого українського режисера й актора Віктора Андрієнка, який до Дня українського кіно вирішив згадати найвидатніші факти з його історії. І якось один із них став для мене абсолютно новим, хоча знань з історії українського кіно у мене спокійно вистачить на другу кандидатську (а вони були використані ще і в першій). Отож, чому ви досі не знаєте хто такий Йосип Тимченко, і чому слід це виправити?

Один із винахідників кіно

Кіно — винахід максимально колективний. Як і у випадках з іншими медіа, які змінили сприйняття життя у ХХ ст. (а саме радіо й телебачення) кіно не має одного винахідника і в його сучасному вигляді є комбінацією кількох винаходів. Французький астроном П’єр Жуль Сезар Жансен винайшов прототип камери для безперервної зйомки астрономічних явищ у 1874 році. “Кінь у русі” й інші фотографічні експерименти британця Едварда Майбриджа розкрили потенціал фільмування як мистецтва. Підвалини багатьох аспектів сучасного кіно можна знайти також у винаходах проєктора й камери іншим французом, Луї Еме Оґюстен Ле Пренсом, який зняв чотири фільми у 1888 році (детальніше про них можна прочитати в огляді фільму “Корсет”), перед тим як загадково зникнути. Хоча винахідниками кіно традиційно називають братів Огюста й Луї Люм’єрів (1895) і Томаса Едісона (1899), їхні розробки радше наблизили кіно до нинішнього, комерційного варіанту. До того ж, Едісон сильно спирався на роботу свого працівника Вільяма Діксона (1893), який вже в 1890-х намагався додати до рухливої картинки ще й звук (подекуди виходило).

Десь акурат після Жансена, Майбриджа й Ле Пренса повинно стояти ще одне ім’я. Як його писати, історики різних країн досі не певні — тут і Джозеф, і Йосиф… Однак уродженець села Окіп на Харківщині Йосип Андрійович Тимченко (зовсім не Тімченко, як його транскрибують через російські джерела) народився і переважну більшість життя прожив в Україні. Як і багатьом піонерам кінематографу, Тимченку довелося самому робити всі три компоненти кінозйомки: камеру, плівку й проєктор. Із цим винахідник успішно впорався попри те, що був самоуком.

Тимченко народився в 1856 році в кріпацькій сім’ї й окрім церковно-приходської школи, не закінчував нічого офіційно. Тим не менш, технічна обдарованість привела хлопця в майстерні Харківського університету, де за сім років він уже мав репутацію геніального механіка. Саме такий потрібен був численним експедиціям, які формувалися в той час, однак конкретно та, в яку записався Тимченко, так і не поїхала в Океанію і закінчилася на етапі формування в Одесі. Інші учасники повернулися додому, а от Тимченко з родиною вирішив в Одесі залишитися. Пізніше місто згадає про це рішення неодноразово. Зокрема, 2016 році декомунізована колишня Колгоспна вулиця стане носити його ім’я.

Однак на початку Одеса не була дуже привітною до Йосипа Андрійовича. Власним коштом довелося будувати спочатку свою майстерню, а потім ще й майстерню Новоросійського (нині Одеського національного) університету. Однією зі спеціалізацій майстра були оптичні прилади, тож згодом університет мав новаторську обсерваторію. В майстерні генія постійно народжувались нетривіальні прибори, з якими Тимченко встиг об’їздити численні виставки. Неодноразово був він і в Парижі, де отримував медалі (1889, 1900), тож вірогідність того, що хтось із згаданих французьких винахідників підгледів окремі деталі одного його конкретного винаходу, є досить високою. Особливо враховуючи, що в російській імперії винаходу навіть не видали патент.

20 століття не було для Тимченка вдалим. У 1909 році керівництво університету відібрало приміщення майстерні, і розлючений винахідник навіть повертався на якийсь час у рідне село Окіп на Харківщині.  У 1914 році майстерню повернули, але її довелось перепрофілювати під воєнне діло, адже надворі була Перша світова війна. У 1920 році Одеський університет було розформовано радянською владою. Після того ще чотири роки Тищенко прожив у бідності до своєї смерті 20 травня 1924 року.

Чи збереглися фільми Тимченка?

У винаході власного “кінескопа” Тимченко не бачив комерційного чи творчого зиску, переважно лише науковий. Тож перші фільми, відзняті на камеру, були суто демонстрацією можливості зйомки об’єкту в русі. “Вершник” і “Метальник списа” були зафільмовані на Одеському іподромі у 1893 році. Вперше продемонстровані глядачеві ці фільми також були в Одесі, в листопаді 1893 року в готелі “Франція”.

Хотілося б вірити, що дві стрічки, яким через кілька місяців виповниться 130 років, збереглися, однак гарантій цього нема ніяких. Точно відомо, що “кінескоп”, на який вони були зафільмовані, якимось чином опинився в Москві, в підсобних приміщеннях політехнічного інституту, де зберігається й донині. Росіяни намагаються присвоїти не лише винахід, а й винахідника — на багатьох ресурсах в Інтернеті “Тімчєнко” зазначений як “російський” (обов’язково з посиланням на сумнівні джерела одразу ж після цього слова) винахідник.

Хоча меморіальну дошку на честь Тимченка в Одесі відкрили ще у 2012 році, цей піонер кінематографу та його фільми надовго опинились у забутті. До 9 вересня 2023 року в них не було навіть сторінок на IMDb, однак я це виправив.

Замість висновків

Мені завжди було цікаво читати й дізнаватися про тих людей, з яких почався кінематограф. Певною мірою дитячі енциклопедії й винаходи сприяли свого часу тому, що і мій перший короткий метр було зроблено за принципами 19 ст. — “Смертельна аварія” демонструвалась на саморобному проєкторі, з плівки зробленої власноруч (з пластикової пляшки). Камери не було: фільм просто було надряпано вручну.

Це були кілька погано зроблених “винаходів” і не дуже вдалий, схематичний “фільм”. Його ледь було видно на імпровізованому екрані, а те, що повинно було тривати хвилину, зрештою тривало вісім (а здавалося, що вічність). Надворі був 2002 рік, а отже в мене були досить сучасні матеріали, тож іноді в голові не вкладається скільки часу, зусиль та думок пішло на створення будь-якого з експериментальних апаратів Тимченка, Янссена, Майбриджа чи Ле Пренса. Втім, ще цікавіше думати про те, що з кожного з цих винаходів щось призвело до можливості щоденно споглядати відео на екранах моніторів, кінотеатрів чи смартфонів. Еволюція в 130-150 років якось навіть аномальна, бо можливість передати рух породила сама по собі ціле мистецтво, яке має безлічі відгалужень, хороших і поганих творів, течій і жанрів.

День українського кіно цьогоріч — свято сумне. Усе те різномаїття українських фільмів, яке ми зараз бачимо в кінотеатрах робилося роками, а що буде коли дороблять все, що робиться? Ганебна російська присутність у нашому житті знову намагається вкрасти у нас кінематограф (та й багато іншого), проте цього разу хочеться сподіватися, що ми їй цього не дозволимо. Тож сходіть на українське кіно та/або підтримайте його на стрімінґових сервісах.