Складно уникнути розчарування від давно очікуваної зустрічі. Понад 15 років моє оточення ділилося спогадами про численні години, проведені в Зоні. Про сотні модифікацій і випробувань, якими вони розширювали свій ігровий досвід. Про всі ті надії, мрії й сподівання від можливого продовження франшизи S.T.A.L.K.E.R., яке ось уже 7 років ніби й майоріло на горизонті, але водночас було так далеко від нас. Безперечно, 15 років по тому ми вже не ті. Та S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля зберіг у собі все те, що ми так любили, і справді може ненадовго повернути у ті безтурботні часи за пузатим монітором у пошуках Виконувача бажань.

Кожному по лиху

Події S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля розгортаються після оригінальної трилогії S.T.A.L.K.E.R., про що вам у різних форматах нагадуватимуть герої, місця та історії, що наповнюють сучасну Зону. Цього разу ми візьмемо на себе роль Скіфа — сталкера за волею випадку, який втратив домівку внаслідок вибуху артефакта й прибув на цю землю в спробі заробити грошей на відновлення свого неквапливого життя.

Скіф рішучий, але поміркований. Попри те, що нам дадуть можливість вибору у низці ключових для сюжету моментів, ми все ж не відіграватимемо власного героя, а лиш спостерігатимемо, як Зона поглинає й безповоротно змінює вже сформовану особистість. За підсумками наших дій, ми отримаємо одну з чотирьох тутешніх кінцівок. І гра відкрито проговорює нам, що побачити весь сюжетний контент за одне проходження не вийде: якихось завдань ви уникнете, обравши альтернативний шлях, а якісь і не помітите, бо перед тим вбʼєте одного з тутешніх паханів.

«Я, звісно, зливав людей, але вас не встиг», Припій

Історія S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля пряма, і попри низку власних тузів у рукаві, не грається надміру в хованки із гравцем. Зона жорстока до тих, хто посмів кинути їй виклик. І ця жорстокість залишає слід на тих, хто її населяє. Та попри це, знайомлячись із тутешніми персонажами, їхніми покаліченими долями й важкими історіями, щоразу дивуєшся тому, як їм вдається знаходити сили рухатися вперед й отримувати задоволення від життя. За цим приємно спостерігати і частиною цих історій хочеться бути.

Шукай відмінності під мікроскопом

Нема чого кривити душею: ігроладно S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля — це добре знайомий нам S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Припʼяті зі суттєво більшим світом і відтворена з допомогою новітніх технологій. І це прекрасно.

За період знайомства з грою, я пройшов шлях від нерозуміння, як розробникам вдалося проґавити 15 років історії ігротворення, до щирого захвату від того, що в них вийшло зробити її саме такою. Фактично GSC Game World нарешті вдалося зробити S.T.A.L.K.E.R. своєї мрії, ідею якого вони пронесли крізь два з гаком десятиліття. До всього, те, що на перший погляд видається дещо архаїчним, в сучасних ігрових реаліях сприймається неабияк свіжо. S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля — це нетипова гра у відкритому світі, в яку дуже легко зануритися й важко вилізти.

Забудьте про двогодинні прологи з туторіалами по інструкції, через які вестимуть за ручку, щоби ви потім обовʼязково знали, що означає кожне з двадцяти позначень у вашому інвентарі. Тутешній пролог займає півгодини і опісля, хоч вас обмежують одним регіоном ще на годинку-другу, ніхто вас за ручку не водитиме. S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl, попри свої неймовірні розміри, приємно дивує компактністю можливостей гравця і нагадує, що більше — не завжди краще.

Уже потрапивши в перший регіон, Залісся, ви швидко зрозумієте що, де й навіщо та пошуруєте у випадковому напрямку на пошуки пригод і хабарчику. Уже пізніше почнете звертати уваги на характеристики вашого спорядження, типи набоїв, будуватимете стратегію розподілу власних ресурсів тощо. Але всі ці знання й навички здобуватимуться вами природно й за потреби.

Край, мій рідний край

Дизайн локацій S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля по-хорошому олдскульний. Свого часу, вперше знайомлячись із франшизою Half-Life, я залишився в приємному захваті від того, як вона обережно вела мене здавалося б максимально неочевидними для пересування маршрутами. Рідко сучасні ААА ігри дозволяють собі цю неочевидність, але Зона — це вам не курорт. Хочете он тамтой рюкзак із невідомим вмістом? Вигадуйте самі, як туди дістатися, не напоровшись на аномалію. Надумали обережненько обійти контролера, бо залишилися з мізером набоїв? Ха, щасти.

Зона небезпечна. Навіть на середній складності помиратимете ви регулярно, і міцності ваших нервів аж ніяк не сприятимуть досить рідкісні точки автозбереження. Та попри це гра вкрай міцно затягує у свої тенета. Тутешні пусті, непривітні й часто жаскі локації хочеться досліджувати. Навіть маючи вже 30 аптечок, усе рівно так і чухається піти попорпатися у віддаленій комірчині, коло якої явно хтось причаївся.

Теоретично, цьому заглибленню мала б сприяти тутешня система генерації випадкових подій A-Life 2.0. Але чи то була справа в дорелізному стані гри, чи в консольній версії, за відчуттями все не надто пішло вперед з часу того ж таки «Поклику Прип’яті».  У хаб-локаціях усі інтерактивні персонажі (квестодавці, торговці) статичні і завжди, крім сюжетних змін, там, де ми їх очікуємо. За межами цих локацій групки людей з різних угруповань подекуди трапляються, але їх обмаль і загалом у мене склалося враження що вони випадково спавняться десь неподалік щоразу, як я завантажуюся. Щоб уникнути проблеми з тим, що ці генератори випадковостей можуть вбити квестових персонажів, ті досить швидко респавняться після сутички. Часом так швидко, що ще встигають провчити своїх кривдників.

До речі, під час гри неодноразово виникала думка, що ідеальним доповненням цього світу стала б рангова система, подібна до Немезису. На жаль, жадібність Warner Bros. не дасть цьому статися.

Назад у майбутнє

Інтерфейси S.T.A.L.K.E.R. 2 також перекочували з «Поклику Припʼяті» практично без змін. І це насправді проблема… якщо ви консольний гравець. Справа в тім, що коли ігротворцям з GSC Game World вдалося змусити працювати на сучасних консолях оригінальну трилогію, адаптувавши тамтешній інтерфейс, це було справжнім подвигом. Та представляти все той же сяк-так пристосований до ґеймпада інтерфейс у новій грі — це суттєве недопрацювання. Звикнути до маніпуляцій з тутешнім інвентарем важко, постійно тицяєш не ті кнопки, передаєш не ту кількість предметів тощо. Безперечно, граючи на клавомишці ви цього, мабуть, й не помітите (до речі, консольна версія має підтримку клавіатури), але якщо ви звикли грати з ґеймпадом, незалежно від своєї платформи, майте це на увазі.

Суттєвою перешкодою стала й відсутність у грі засобів швидкого пересування. Тутешня Зона розділена на 15 чималих регіонів. Тупцяти ніжками доведеться багато, і попри чарівність місцевих краєвидів, це марнуватиме чималу кількість часу тих гравців, які хочуть передусім насолодитися сюжетним вмістом. Можливість скорочувати шлях реалізована тут тільки через поводирів у великих локаціях, як це було у «Поклику Припʼяті». Зі збільшенням світу приємно було б отримати й розширення варіантів пересування ним. Уявіть собі сталкера на велосипеді «Україна»! Щоправда, невідомо, як напастися купонами на його ремонт.

Наступного разу приходь з хабарчиком

S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl може похвалитися доволі вдалою економічною системою. Тутешня валюта, купони, здобувається важко. Багато хабару на своїх двох не винесеш. Та й іти далеко, лихварів мало й вони викупляють набуте за якісь копійки. І навіть квестодавці зазвичай грішми не дуже тішать. А витрачатися є на що. Здебільшого ви вкладатиметеся в покращення й ремонт спорядження. Його в грі багато і воно поволі зʼявляється у вашій доступності, тож не сподівайтеся, що облюбований вами бронежилет з усіма покращеннями залишиться з вами до самого завершення.

Ремонтувати спорядження доведеться часто, а це дуже дорого. Скажімо, щоб трішки підлатати комбінезон подекуди доводиться віддати половину його повної вартості і потім залишитися з нічим. Натомість купувати витратники зазвичай не доводиться. Рідко вам бракуватиме патронів чи аптечок настільки, щоб піти за ними до крамниці, хоча з противників їх випадає досить мало. І загалом виходить так, що ви йдете на завдання, приносите звідти всяких цікавинок і міняєте їх на можливість піти на наступне завдання з автоматом, який не клинитиме у відповідальний момент.

Природній шал

S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля — шалено красива гра, навіть якщо винести за дужки те, що змальовує до болю знайомі нам краєвиди й архітектурні ансамблі. Тутешня система динамічної природи — це щось. Спостерігати за бурею, викидом чи навіть неспішно прогулюватися за погожої днини — саме задоволення.

Неймовірно круто виглядають й аномалії! Від повсюдно розкиданих дрібних шпичаків під нігтями до тих, що приховують за собою артефакти й потребують щораз шукати спосіб підступитися. Нерідко стоїш з відкритим ротом і щиро захоплюєшся побаченим.

А як приємно бачити повсюдно надписи українською і чути українську озвучку! Безперечно, частина плакатів, унаслідок історичного походження, зберегли російськомовні надписи. Та переважну більшість часу ви огорнуті елементами рідної культури. У тому числі музикою.

По грі розкидані радіоприймачі, які, щойно їх увімкнути, заповнюють локацїі надзвичайно крутими піснями українських виконавців. І їх, здається, безліч. Попри те, що я квапився пройти якомога більшу частину гри до релізу, не раз я зупинявся, щоби просто насолодитися моментом під приємну мелодію. (послухати радіо S.T.A.L.K.E.R. 2) Попри свою небезпечність і непривітність, Зона зустрічає, немов рідна домівка. Не згадаю, де б ще я почувався настільки затишно. От би ще кровососи не заважали.

Якщо у цій грі щось може забагувати, воно забагує

Звісно, усі знайомі з історією франшизи гравці знають, що реліз S.T.A.L.K.E.R. не може пройти без проблем. Граючи у дорелізну версію, щоби вчасно підготувати цей матеріал, я добряче наковтався з гіркої криниці… і насправді це було по-своєму весело. Мене давно не турбують типові релізні недопрацювання ігор із великими світами, де якісь анімації відпрацьовують некоректно чи NPC провалюються крізь землю. Але S.T.A.L.K.E.R. 2 вдалося мене здивувати.

«Ми тут всі зламаємось колись», Ріхтер

Розробники прямо зараз докладають чимало зусиль, щоб прибрати з гри усі неприємнощі, і пізній передрелізний патч, який змусив фактично перекачати гру, суттєво посприяв стабільності на консолях. Дивні ситуації все ще трапляються, але загалом грається доре. Пересмикує лиш дивно зведений звук, з яким повʼязана низка неприємних баґів.

Сюжетний контент, за моїми спостереженнями, стабільний і лиш в одному випадку мені довелося перезапускати збереження, бо кудись подівся квестовий персонаж. Тож, гадаю, цілком безпечно починати знайомство із грою в період релізного вікна. Але будьте готові до сюрпризів. Вони напевне стануться й напевне перетворяться в десятки веселих історій чи кліпів у соціальних мережах. Не соромтеся тегати й нас під своїми знахідками у твіттері чи інших мережах.

Розповідаючи про творіння українців, важко уникнути надмірного захоплення тим, що це зробили твої співвітчизники. Нерідко це замилює зір, змушує робити поблажки чи навіть приховувати очевидні недоліки. Та у випадку зі S.T.A.L.K.E.R. 2 усього цього робити не потрібно. Безперечно, згадувані мною моменти тепла, що розливається тілом при виді рідних написів, звучанні рідної музики чи відтворені рідної природи, додають радості від перебування в грі… але не визначають мого ігрового досвіду. Тому я з певністю можу порекомендувати вам S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля щиро й без жодних обмовок.

Команда GSC Game World пройшла неабиякий шлях, щоб створити S.T.A.L.K.E.R. довершеної форми. І, гадаю, «Серце Чорнобиля» близьке до цього як ніколи. Це гра, що впевнено займає місце у вашому серці й нагадуватиме про себе щораз, як у вашому плейлисті (послухати радіо S.T.A.L.K.E.R. 2) траплятиметься почута на просторах Зони пісня. І хай там що хто вибиратиме, я вже визначився зі своєю грою року.