У 1982 році дівчинка трагічно гине в піцерії Freddy Fazbear’s Pizza. У 2002 році місто готується до фестивалю FazFest, а і без того вже травмованим подіями першого фільму Майку, Еббі та Ванессі доведеться розкопувати подій 20-річної давності, щоб зрозуміти, що приховує і чим загрожує ще одна закинута піцерія. Найперша. Найстрашніша.

Думки критиків та публіки щодо першого «П’ять ночей у Фредді» поділились чітко навпіл. Шанувальники гри очевидно отримали те, що хотіли, а по результатах прокату їх ймовірно стало ще більше. Ймовірно так само станеться і з продовженням, на яке чомусь критики вирішили накинутись ще більше, ніж на перший фільм. Глядачі накинулись теж, але на кінотеатри, забезпечивши другим «П’яти ночам» пристойну касу і велику вірогідність третього фільму. Буде нечесним сказати, що «П’ять ночей у Фредді 2» — це ідеальне та безпроблемне кіно. Але те, що дивитись його цікаво навіть знаючи досить мало про оригінальну серію ігор я можу сказати чесно і зі спокійною совістю.

Починаючи з першої ж сцени (а вона передує навіть айдентам, тобто заставкам студії, про які я писав тут) «П’ять ночей у Фредді 2» показує, що намагатиметься поєднувати атмосферу та сюжет в рівних пропорціях. Певною мірою у режисерки Емми Таммі це вийшло дуже влучно. Питання у мене є скоріше до Скотта Коутона, творця оригінальних ігор який тут відповідальний за сценарій єдиноосібно. В першому фільмі його «підстраховували» досвідчений сценарист Сет Каддебек та, власне, Таммі. Фільмографія Коутона, насправді, теж не те що б маленька, але до «П’яти ночей з Фредді» складалась з… нішевих анімаційних фільмів християнської тематики.

В результаті маємо цікавий підхід до сценарію, який ігнорує іноді базові принципи того, як це робиться зазвичай. Виходить далеко не завжди погано, але найбільше постраждав третій акт, місце якого у фільмі фактично займає те, що ми звикли бачити як кінцівку другого. Очевидно, що Коутон розраховує на третій фільм, але враження від фіналу все одно трохи нагадало мені культовий «шедевр» 1986 року «Неонові маніяки» (Neon Maniacs) в якому багато цікавих персонажів та образів, але як тільки ти очікуєш розв’язки без пояснень починаються фінальні титри. У випадку Neon Maniacs на те щоб зняти кінцівку просто не вистачило грошей. У випадку «П’яти ночей у Фредді» це може бути свідомим задумом Коутона.

Те, що в іграх переважно було прописано натяками, збиралось крихтами по великодках в фільмі говорять прямим текстом. Когось це відштовхне, бо окрім того у FNAF був ще досить простий та влучний ігролад, від якого тут залишилось не так багато. «Джампскерів» у фільмі вдосталь, однак класична ситуація з необхідністю зробити щось з пульта охорони виглядає як щось, що Коутон просто не міг не вписати, бо так треба, радше ніж сценою яка його, як автора, дійсно цікавить. А цікавлять його психологічні травми, стосунки між людьми та їх тотальні намагання не говорити повну правду, зокрема й собі. Це одна з явних тем цього фільму і вона напрочуд вдала. Настільки, що йдучи на жахастик про роботів-аніматроніків якось не чекаєш, що він розворушить якісь спогади і наштовхне на думки про власне життя.

Переважно через те, що акторам, в результаті, є що грати навіть якщо у них не так багато часу. Було б дивно зовсім позбутись Метью Лілларда, якому очевидно подобається грати його персонажа, але не буде спойлером сказати, що в цьому фільмі його поява — розширене камео. Так само півтори сцени у його давнього партнера по «Крику» (бачити їх в одному фільмі після трейлеру сьомого «Крику» особливо сюрреалістично), Скіта Ульріча. Як і передбачалось він грає роль Генрі Емілі. У цього персонажа півтори сцени, але навіть за них відчувається, що він не здатен сказати навіть половину всієї правди про смерть власної дочки. Це робить його монолог з Майком, який аналогічно не може сказати Еббі все про події минулого фільму, одним з найцікавіших акторських моментів фільму.

Звісно, що Коутон та Таммі натякають, що ми врешті решт побачимо Лілларда та Ульріча в якості тандему. Зокрема в сцені посередині титрів та невеликому моменті після них. До речі, навіть якби їх не було, фільм вправно використовує сам дизайн та фон титрів в якості продовження атмосфери (і, трошки, великодки). Те ж саме стосується і початкових титрів з чудовою піксельною анімацією.

Ще один характерний ветеран фільмів 90-х, Вейн Найт чесно намагається зробити свого персонажа, вчителя фізики Містера Берґа, бодай двовимірним, однак це ходячий набір шаблонів. Я не сумніваюсь, що такі люди існують в житті і що Коутон ймовірно навіть списав його з когось, кого знав особисто, але в такому випадку можна було б ввести бодай ще одного персонажа, який теж працює в школі. Хто виглядає абсолютно чудово сам по собі і у відриві від інших персонажів з різних причин, то це персонаж Фредді Картера. Відносно молодий англійський актор та режисер має всі шанси стати більш відомим завдяки цій ролі, бо чудово використовує свою фактурну зовнішність. Його схожість з Ульрічем скоріше за все незапланована, однак теж, по-свойому, химерна.

Істотний пласт акторів з цього фільму ми не можемо почути в дубляжі, зокрема Меґан Фокс в ролі Чіки та ютубера Метью «MatPat» Патріка (останній мав більшу роль в першому фільмі, а в цьому озвучує Бонні). Втім, український дубляж більш ніж впорався з тим, щоб передати всю кріповість того, як звучать аніматроніки, зокрема й особливо Майя Ведернікова, яку читачі PlayUA чудово знають за озвучкою наших оглядів і не тільки.

До речі, про аніматроніків: якщо ви, як і я, з дитинства любите дивитись на роботів, то цей фільм для вас, бо витвори легендарної майстерні Джима Генсона — самі по собі гарний атракціон. Сказати, в яких кадрах реальні опудала з механіки та електроніки підміняє комп’ютерна графіка дуже важко і цим фільм схожий на «Термінатор 2: Судний день». Насправді, не тільки цим — очевидне збільшення масштабів подій, зміна тону з горору на бойовик, більше денних сцен — все це є і тут, та й кульмінація схожа. Однак «Термінатор 2» все ж намагався зробити в першу чергу, закінчену історію, у той час як «П’ять ночей у Фредді 2» натякає, що спинятись ніхто не збирається щонайменше ще фільма два. Що ж, не у всіх виходить «Термінатор 2». Але і «П’ять ночей у Фредді 2» вийде не у всіх.

Кілька слів треба сказати про саундтрек фільму, який я можу коротко охарактеризувати англійською ідіомою «banger». Фільм чудово розуміє, наскільки сеттінґи 1982 та 2002 років дозволяють передати піснями настрій минулого. В результаті крім «Talking in Your Sleep» гурту The Romantics (який був ще в першому фільмі і в обох натякає на сюжет) 1980-ті у цьому фільмі представлені ідеальним «Maniac» Майкла Сембелло, який свого часу був написаний для однойменного слешеру 1980 року, але використаний потім у зовсім іншому фільмі, Flashdance. Пролог «П’ять ночей у Фредді 2» повертає пісню до первинного контексту, бо являє собою саме що добротний слешер 1980-х і гарно використовує кров у фільмі, де її явно намагались використовувати якомога менше. Це не означає, що хруст людського черепу не залишиться у вас у вухах ще надовго.

Те ж саме стосується гітів 2000-х якими цей фільм здобрений так само рясно як і 1980-х. Basement Jaxx з їх «Where’s Your Head At» (знову ж таки, пісня обрана влучно ще й за текстом) та The Bucketheads з «The Bomb! (These Sounds Fall Into My Mind)» здатні повернути в 2000-ні, здається, навіть тих хто в них не жив.

Оригінальна музика братів Ньютонів теж не відстає. Композитори «Дивних див» (Stranger Things) зробили ідеальне музичне оформлення, яке не кидається у вуха, але якось покращує весь час перебування в кінотеатрі з хорошою акустикою.

Загалом, «П’ять ночей у Фредді 2» більш ніж є сенс йти дивитись саме в кінотеатрі. Кожна текстура, кожне гарне відображення в калюжі чи блік на пластмасі виглядають красиво. Це вже заслуга оператора Ліна Монкріфа.

«П’ять ночей у Фредді 2» — це на подив якісне кіно, створене ентузіастами франшизи і її автором, яке не зовсім певне чим воно є по жанру, але точно знає, що хоче щось сказати крім як злякати. Зрештою, інакше й бути не могло, коли творцем успішної горор-франшизи є людина, яка робила до того християнські ігри та мультики. Втім, жодної пропаганди чи конкретики цей фільм не запропонує. Лише трошки роздумів на додачу до розваги.