Ігрова індустрія знає чимало випадків, коли розробники десь на середині шляху чи між номерними частинами раптово вирішували змінити коней, воза і взагалі жанр, як це було з Yakuza: Like a Dragon, Helldivers 2 чи з майбутньою Control Resonant. Однак у випадку з українською студією Frogwares ситуація має трохи смачнішу родзинку. Майстри детективних ігор, які двадцять років змушували нас передусім ворушити мізками, вирішили не просто спробувати щось нове. Вони взяли найслабший, справедливо запльований усіма елемент першої The Sinking City — її бойову систему — і принципово побудували довкола нього повноцінний сиквел.

The Sinking City 2 — це більше не окультний детектив, де бойова система така ж доречна й гармонійна, як відкритий перелом. Тепер перед нами чистокровний Resident Evil по-українськи, щедро викупаний у лавкрафтівському сетингу. Тут є буквально все головне для жанру survival horror: повільне дослідження локацій, вічно порожні кишені, менеджмент інвентаря (бо знахідок завжди буде більше, ніж комірок у ваших крихітних кишенях), затишні безпечні кімнати, хитровимахані ключі до ще більш хитровимаханих замків і повільні вороги, на яких доводиться вираховувати кожен набій. Або ж просто плюнути і пуститися навтьоки темними коридорами.

З Аркема з любов’ю

Перш ніж перейти до розповіді про побачене в прев’ю-версії, варто згадати, як The Sinking City 2 взагалі дісталася до нас. Початковий концепт гри почали розробляти ще в середині 2021 року. Але потім сталося повномасштабне російське вторгнення. Студії довелося поставити амбітний сиквел на паузу і перемкнутися на більш камерний проєкт — ремейк Sherlock Holmes: The Awakened, щоб адаптуватися до нових, м’яко кажучи, екстремальних умов роботи. І лише в січні 2023-го, налагодивши процеси, розробники повністю перезапустили The Sinking City 2, переглянувши історію та масштаби в кращий бік.

І цей оновлений фокус відчувається з перших хвилин демоверсії, яка кидає нас у затоплений Аркгем зразка 1929 року. Місто накрила загадкова надприродна повінь, яка принесла із собою справжнє хтонічне пекло, змусивши нормальних людей евакуюватися. Ті ж, хто лишився, остаточно поїхали дахом.

Посеред усього цього опиняється наш головний герой — Келвін Рафферті. І отут розробникам окрема шана, бо вони відійшли від стереотипу “депресивного приватного детектива в плащі, який п’є бурбон і страждає”. Келвін — це такий собі окультний Індіана Джонс, виходець із робітничого класу ірландських емігрантів. У нього є напарниця, Фей Беннет, дівчина з вищого світу, якій набридло бути просто красивою декорацією на прийомах тупуватих багатіїв. Разом вони утворюють таку собі окультну версію “Бонні і Клайда”. На жаль, після одного спільного ритуалу у Світі Снів Фей впала в кому, а Келвін втратив пам’ять. Тепер він нишпорить затопленим Аркгемом у пошуках Ритуальної книги, щоб повернути кохану.

Радість топографічного ідіота

Перший сегмент прев’ю-версії розгортається в бібліотеці Міскатонського університету. І тут нас одразу знайомлять із місцевою фауною. Головна проблема на старті — це Звивники (Slithers), паразитичні хробаки, які заповзають у трупи й беруть їх під контроль, перетворюючи на агресивні шматки мертвого м’яса. Битися з ними відносно просто: треба методично відстрілювати огидні нарости на їхніх тілах. Закінчилися набої? Ніхто не забороняє лупити почвар у ближньому бою. Або взагалі втекти, зекономивши ресурси.

Але якщо “зомбі з прищами” — це просто класичне гарматне м’ясо, то повернення дрібних паскудних стрибунів із першої частини знову змусить вас матюкатися. Ці дрібні шкодники такі ж прудкі й мерзенні, як і раніше.

Між боями гра повертається до класичного збирання ресурсів для крафтингу набоїв і цілющих таблеток, а також читання всіляких записок. Окремий трофей — це скрині з цінним лутом (розширення інвентаря, поліпшення зброї), для відкриття яких потрібен спеціальний інструмент. І отут ми підходимо до однієї з найкращих знахідок гри — мапи.

Зазвичай у survival horror іграх ти постійно тримаєш у голові, де залишив закриту скриню або які двері вимагали ключа з емблемою ворони. Frogwares зробили неймовірно зручну мапу, де позначається все. Відкриті й невідкриті контейнери, нерозв’язані головоломки, знайдені записки, двері, які ви ще навіть не смикали, і ті, що потребують конкретного ключа. Коротше кажучи, буквально вся цінна інформація фіксується автоматично, щоб у поспіху чи від переляку ви нічого не проґавили. Це розкіш, якої дуже бракує іншим представникам жанру.

Блукаючи бібліотекою, ми зустрічаємо Корентена — французького лінгвіста, який настільки прагнув читати будь-які мертві мови, що дозволив паразитам-хробакам оселитися просто у своїх очних ямках. Він радить нам рухатися до готелю “Риф Диявола”. У повній грі ми б просто відкрили шлюз і попливли туди на човні, але в прев’ю-версії шлюз заблоковано, тож нас лагідно підштовхують до додаткового розслідування в місцевій церкві та на цвинтарі.

І цей цвинтар дарує геть інший бойовий досвід. Тут нишпорять виключно ті самі малі стрибучі паскуди, але вся локація щедро всіяна капканами. Розумний гравець одразу втямить: навіщо витрачати дорогоцінні набої, якщо можна просто заманити монстра в пастку? Правда, на словах набагато простіше, ніж насправді, адже на те вони й стрибуни, що не йдуть до вас по прямій, а плигають за дивною траєкторією. Головне самому туди не вскочити, бо зуби капкана б’ють по здоров’ю Келвіна вкрай болісно.

До речі, невеличкий ліричний відступ. Минулого року я вже мав нагоду мацати цей шматок гри на ранніх закритих плейтестах, і можу впевнено сказати: відтоді гра просто неймовірно облагородилася візуально. Unreal Engine 5 відпрацьовує на всі гроші. І що найприємніше, хоча мій ПК відчутно не дотягував до заявлених рекомендованих вимог для цієї прев’ю-версії, я все одно зміг грати з цілком собі адекватною частотою кадрів і чудовою якістю картинки. Оптимізація на цій стадії вже приємно дивує.

Що з лицем?

Ще одна важлива зміна порівняно з першою частиною — система розвитку персонажа. Ніякого більше набору непотрібних вмінь чи критично важливих для персонажа навичок, схованих за кривою прогресією. Тепер у Келвіна на поясі висить містична маска “Нічна тінь”. Проходячи за сюжетом і розплутуючи побічні розслідування, ми заробляємо окультні очки, за які відкриваємо нові таланти — менше шкоди від гуманоїдів, швидша зміна зброї, бонус до захисту залежно від кількості аптечок у кишенях тощо. Ці таланти ми вставляємо в слоти маски, і перетасувати їх можна будь-коли в безпечній кімнаті (до речі, ці кімнати виглядають як шматочок квартири Келвіна та Фей — такий собі острівець затишку серед божевілля). А ще у грі є спеціальний предмет — “нічна руда”, якою можна зарядити маску, і тоді вона один раз гарантовано воскресить вас після отримання фатального удару.

Другий ігровий сегмент перекидає нас у меморіальну лікарню Ейклі й розташований умовно посередині гри. У Келвіна тут значно більший арсенал (до пістолета додалися рушниця й “томмі-ґан”), ширший інвентар і, відповідно, серйозніші проблеми. Власне, тут я й помітив класну деталь: поліпшення персонажа у The Sinking City 2 наочні. Розширений інвентар — це не просто циферка в меню, а реальна сумка через плече на модельці героя, а ключові сюжетні предмети органічно бовтаються на поясі.

Сама ж лікарня — це еталонний боді-горор. Тут вирощують нові кінцівки, бавляться з пересадкою облич, а головний хірург Лоу явно з’їхав з глузду. Окремий рівень хворого креативу: щоб відчинити деякі двері, вам у буквальному сенсі знадобляться обличчя певних працівників чи пацієнтів як ключі.

Цей сегмент поставив перед нами конкретне завдання: зарядити таємничу призму на велетенській чудернацькій машині, попередньо знайшовши на локації потрібні окультні символи. Але завершити цей процес нам так і не судилося — з нізвідки виліз нездоланний чорнильний монстр, проти якого наша зброя виявилася безсилою… і на цьому найнапруженішому моменті екран згас. Демка закінчилася.

Замість висновків

Загальні враження від The Sinking City 2 напрочуд позитивні. І як би сильно мене не бісили ці малі стрибучі стигійці, гра неймовірно захоплює тією самою магією Frogwares, де нам постійно підкидають якісь таємниці. Це дійсно якісний і компетентний survival horror, який абсолютно заслуговує всіх порівнянь із Resident Evil, причому з найкращих її поривань. Розробники ризикнули, перелопатили власну формулу і видали продукт, який грається свіжо й напружено.

І наостанок закономірне питання: “А що як я грав тільки в детективні ігри від Frogwares і в житті не запускав жодного Resident Evil чи Silent Hill — чи є мені сенс пробувати The Sinking City 2?”.

Абсолютно. Розробники передбачили це і додали цілу низку гнучких налаштувань складності на всі смаки. Тож якщо ви прийшли виключно за атмосферою Лавкрафта і розслідуваннями, а управління ресурсами викликає у вас паніку — ви без проблем зможете налаштувати гру під себе і просто насолоджуватися історією. А насолоджуватися тут, повірте, є чим.

Реліз The Sinking City 2 відбудеться цього літа на PS5, Xbox Series i ПК. Ну і традиційно для Frogwares, які свого часу стали піонерами в цьому, гра матиме українську локалізацію в день релізу.