Десять років тому Assassin’s Creed розпочала своє існування у вигляді пригодницької гри в екзотичних декораціях. Тепер же Assassin’s Creed — це величезний медіавсесвіт, який охоплює численні ігри, книги та фільми. Складовими успіху серії завжди були екзотичні куточки світу, яскраві історичні епохи, колоритні персонажі та, звісно ж, таємниці, що й сотні років опісля залишилися нерозгаданими.

Зовсім скоро Assassin’s Creed отримає і власний фільм, який розповість цілком нову історію та збагатить серію новими героями як минулого, так і сьогодення. У попередньому тексті ми зробили короткий опис найважливіших речей, які суттєво полегшать новачкам знайомство з усесвітом. Цього ж разу слід пірнути глибше та уважніше поглянути на ідейні стрижні, без котрих Assassin’s Creed перестає існувати.

Де батько твій, Адаме?

Хоча на постерах ігор та фільму нас зустрічають чоловіки у каптурах, мешканці певних історичних епох, Assassin’s Creed починається у сьогоденні, у стерильно чистих приміщеннях технологічної  компанії Абстерґо (лат. “очищую”).

Тут тримають на перший погляд звичайного чоловіка. Він не стільки бранець, скільки піддослідний.  Утім, важливо не те, ким він є. Важливо, ким він був.

Існує теорія так званої генетичної пам’яті. Мовляв, базові реакції, з якими народжуються тварини, птахи і навіть люди — не просто безумовні рефлекси, а повноцінні знання і досвід, закладені у генах.

Автори Assassin’s Creed пішли далі — генетична пам’ять зберігає геть усе, що сталося з кожним вашим предком. Фактично кожна людина — не просто відшліфований століттями набір біоданих, а посудина, яка вміщує в собі десятки прожитих життів.

Зрозуміти механізми роботи генетичної пам’яті для Абстерґо було недостатньо — компанія витратила роки праці та космічні статки для того, аби змогти видобути та відтворити фрагменти минулого будь-якої людини.

Так і з’явився “Анімус” (лат. “душа”) — машина, яка дозволяла переживати моменти життя ваших родичів із минулого. Цей пристрій жодним чином не слід плутати з машиною часу. “Анімус” лише відтворює певні епізоди минулого, без можливості їх змінити. Ба більше, якщо користувач “Анімуса” чинитиме щось, чого насправді його предок не робив, то подібна розсинхронізація може погано закінчитися для нашого сучасника.

Як і годиться для кожної технологічної новинки, дизайн “Анімуса” змінювався та розвивався. Спершу це були досить незграбна станція, на якій зверху лежав піддослідний. Згодом “Анімус” став компактнішим і вже нагадував крісло. Модель же, представлена у фільмі, потребує набагато більше простору, проте піддослідний не знаходиться в нерухомості, а повторює усі рухи свого предка.

Втім, залишається найголовніше питання: для чого будувати подібну машину? Чи є з неї користь більша, аніж просто задоволення цікавості та автентичний віртуальний туризм?

Працівники “Абстерґо” переконані, що є. По-перше, знайшовши людину з правильним родоводом, можна довідатися чимало корисного, розкрити таємниці минувшини, знайти втрачені скарби тощо. А по-друге, відтворюючи життя предків, сучасник отримує увесь практичний досвід та фізичні навички. І тут повернімося до нового “Анімуса”, який не лише картинку створює, а й відтворює рухову активність — подібна річ прискорює навчання в рази. Незамінна річ, якщо вам слід швидко вишколити найманого вбивцю або навіть власну міні-армію, еге ж?

Втім, надмірне перебування в “Анімусі” (як і все надмірне) має свої негативні наслідки. Якщо довго порпатися в мозку, то зрештою картинки з минулого можна буде бачити і без “Анімуса”. Ефект кровотечі (або ж просто “протікання”, якщо вам хочеться простішого найменування) — це веселий атракціон, який починається з візуальних галюцинацій, потім сенсорних, далі у черепі піддослідного паралельно існуватимуть кілька особистостей, і залишається чекати, коли від планомірного божевілля у бідолахи розплавляться мізки.

Та для “Абстерґо” це не становить клопоту, адже якщо вони й шукають щось цінне у чужій голові, то належить вона не браттям-тамплієрам, а ворожим асасинам.

Два ордени, одна мета

Протистояння асасинів і тамплієрів — інший невід’ємний атрибут Assassin’s Creed. Два ордени, що існували в реальності, насправді не зникли після Хрестових походів, а століттями продовжували діяти за лаштунками історії. Дві потужних сили, які не припинять боротися аж до повного знищення свого суперника.

Втім, двобій асасинів і тамплієрів — це не чергова боротьба бобра з козлом. Звісно, у певних творах серії асасинів виставляли безумовними героями, а тамплієрів поголовно змальовували тупаками, тиранами, жмикрутами і кровожерливими покидьками, які їдять на сніданок запечених немовлят. Та на своєму початку (і сподіваюся, у фільмі теж це продовжать) обидва угруповання були неоднозначними.

І асасини, і тамплієри бажали політичного впливу — просто перші діяли таємно, а другі відкрито. Одні застосовували насильство, публічні страти й терор, інші — дипломатію, підкупи та пропаганду.

І асасини, і тамплієри хочуть для людства кращого майбутнього  — проте одні сіють анархію, а інші насаджують тотальний контроль і режимність.

Асасини і тамплієри — два боки однієї медалі. Їхня кінцева мета однакова, відрізняються лише засоби. А засоби різні, тому що їхні ідеології та погляди на речі взаємосуперечливі.

Асасини ставлять на чолі усього особисту свободу людини. Кожен сам має бути ковалем своєї долі, а не коритися кимось вигаданим законам, релігійним догмам, суспільній думці тощо. Будь-яка спроба стороннього впливу, а тим паче контролю — це зло, якого слід уникнути будь-якою ціною.

Тамплієри —  теж своєрідні філантропи. Вони переконані, що людина — досконала, розумна істота, але натовп — це тупа і хаотична сила. Натовпу потрібні підказки, настанови, потрібен порядок. Тамплієри — поборники освіти, вдосконалення та структурованості. Так, вони плекають привілейовану меншість, але разом із тим двері до цього елітного класу відкриті кожному, хто достатньо працював над собою.

Обидва угруповання не стільки протидіють, скільки урівноважують одне одного. Якщо на якомусь історичному етапі упорядкованість суспільства переростає в тоталітарний режим, активізуються підпільники-асасини; якщо за популістським терміном “свобода” у суспільстві проростає свавілля, безкарність та анархія, то тамплієри беруть ініціативу в свої руки та заміняють хаос порядком.

До всього, внутрішню подібність обох фракцій підкреслює і те, що асасини й тамплієри мають однакові символічні кольори — білий та червоний. Так би мовити, світло і чистота до якої вони прямують (біле тло) і кров, яку кожна сила ладна пролити задля досягнення мети (червона емблема).

У своїх найкращих проявах Assassin’s Creed завжди ставить  питання: “А чи виправдовує мета засоби?”, “Чи аж так потрібні людям порядок/свобода, чи це хтось їм нав’язує їх?” та показує, що ховається за гучними політичними гаслами. Як не дивно, яку історичну епоху не розглядай, ці проблеми завжди були актуальними.

Що генетична пам’ять, що ідеологічна основа вигаданих асасинів і тамплієрів — усе це будували в рамках Assassin’s Creed роками, створивши розважального продукту на десятки годин. Звісно, кіношне “Кредо асасина” матиме в своєму розпорядженні якихось дві години, проте хочеться, аби стрічка належала до тієї кращої частки ігор та книг, котрі відмовляються від чорно-білого змалювання світу та не соромляться крім яскравої історичної пригоди донести до свого глядача щось більше.

Так воно буде чи ні — скоро дізнаємося.

До всього, ми підготували для вас невеличкий сюрприз: напередодні української прем’єри фільму ми запустили конкурс, де ми розіграємо чудові ґеймерські призи. Ну і звісно, квитки в кіно! Детальніше у нашій групі VK.

Усе, що слід знати до прем’єри Аssassin’s Creed: Кредо Вбивці