25 років ми ведемо обрану цивілізацію крізь віки, засновуємо міста, обробляємо наші угіддя, тренуємо військо, ведемо покрокові війни та будуємо дипломатичні відносини з істерунами й істеричками. Змінювалися лише нюанси та їхня кількість. Шоста “Цивілізація” не влаштовує ніяких революцій, нічого не перевертає з ніг на голову, проте все ж не соромиться помітно освіжити давню формулу. Попри продовження теми з шестикутничками, Civilization VI відрізняється від п’ятої частини більше, ніж п’ята від четвертої (а це свого часу наробило галасу й шоколадних нуртувань). І як що коротко, то Civilization VI — вершина розвитку серії.

ЦЕ МОЄ МІСТО…

Перше, що відчувається майже відразу, — Civilization VI повноцінна. Попередня частина (та й багато інших сучасних ігор, не лише стратегій) при релізі часто є всього лише базовими фундаментами, які розраховані на кілька безкоштовних і платних доповнень з новими ігроладними можливостями. Civilization VI зі старту напакована так, немовби в неї вже всадили 2-3 доповнення.

Мова тут передусім про систему спеціалізованих районів, яка нарешті дозволяє відчути, що колись невеличке поселення з віками перетворилося у мегаполіс, де є і студмістечко, і спальні райони, і промзона, і навіть космодром. Це вкрай приємне видовище — бачити, як розвиваються ваші міста, але готуйтеся до численних проб і помилок. Тип ландшафту раніше був допоміжним фактором, але тепер він відіграє ключову роль при створенні району. Так само і сусідні райони впливають на ефективність одне одного, проте гра не дуже квапиться пояснювати механізми їхньої взаємодії. От чому освітні й наукові заклади моєї столиці діють ефективніше, якщо поруч з ними гори? Чому? Де логіка?

Жмеринка із зе кепітел оф Ґрейт Брітн: у мить виходу Civilization VI не мала милої моєму серцю можливості переназивати міста. Ото була журба! На щастя, перший же великий патч повернув нам змогу зробити Броди найбільшим портом Норвегії.

Та якщо залишити тонкощі за бортом, система районів робить найважливішу річ для цього різновиду ігор — змушує приймати ще більше рішень. Наприклад, святилище найкраще будувати на ділянці, де є багаті поклади діамантів: мені все ж забути про цей ресурс і будувати храм уже, чи краще видобувати камінці тут, а віру генерувати в іншому місті? Закладати мені нове місто там, де нема предметів розкоші, щоби не паритися попереднім питанням? І підкажіть, о небеса, як маю я отримати роботи Вільяма Шекспіра, як що він скоро паде під стрілами долі, а я, довбень, не побудував театрального кварталу?

Особливо боляче Civilization VI тебе кусає за дупу, коли ти граєш на культурну перемогу, відкриваєш можливість будувати національні парки, які виробляють величезну кількість очок культури… і розумієш, що не маєш де їх побудувати — берегти під них ліс слід було кілька тисяч років тому. *жест капітана Пікарда* Тут і розумієш, наскільки Цивілізація вимагає від гравця робити не лише коротко-, а й довготермінові рішення. В ідеалі взагалі треба вже при заснуванні міста мати уявлення, що і як ми там розмістимо. Втім, навіть якщо обставини складуться не в нашу користь, завжди можна попітніти і звернути в інший бік — гнучкості Civilization VI не бракує.

ТІН І БІН

У плані презентації Civilization VI — просто цукерочка. Оновлений візуальний стиль відійшов від псевдореалістичності попередниці — маленьким людцям і великим особистостям надали більше мультяшності (і разом з тим більше виразності), нерозвідані ділянки мапи стилізовані під географічні мапи епохи Великих географічних відкриттів (із драконами й чудовиськами, що нібито чекали мандрівників у далеких краях, а всі будівлі й поліпшення стали максимально унаочнені. Вам не треба більше вмикати додаткові оверлеї — і так видно, які шестикутники простоюють, де пошкоджені ферми ще не відновили діяльність, а де робота йде повним ходом.

Розмаїття дрібних деталей вражає, із появою нових установ у районах з’являються нові дрібнички — рухомі каруселі, ліхтарні стовпи, дороги, вогнища, фонтанчики тощо. Бойові одиниці, особливо ближнього бою, мають у своєму розпорядженні з півдесятка характерних анімацій, пророки й апостоли викликають блискавиці з неба, а лідери цивілізацій створені так ретельно, що при першій появі кілька хвилин витрачаєш на уважне розглядання їхнього вбрання ( а потім, з плином часу, більше дивишся на їхню міміку).

Ще один хід — і спа… як, уже сьома ранку?: у верхньому правому кутку екрану Civilization VI має годинник, щоби ви могли стежити за часом, не згортаючи гру. Дякую розробникам за цю приємну дрібничку, яка 6 разів порятувала мене від спізнення на роботу.

Втішені очі, втішені також і вуха. Крістофер Тін вчинив чергове музичне диво і заголовна “Мрія літати” мало чим поступається легендарній Baba Yetu  цього ж таки композитора. Втім, тут мова лише про головну тему гри. А от якщо брати до уваги увесь саундтрек, то музичне оформлення Civilization VI дивиться на решту серії десь зі стратосфери. Воно насичене, цілісне і легко врізається. Кожна цивілізація має кілька своїх тем і галузкових композицій, які у свою чергу мають різні аранжування відповідно до історичної епохи. А на мапі ж не одна цивілізація знаходиться, а кілька — їхні мелодії переплітаються, перетікають одна в одну, розвиваються і складнішають інструментально. Це не просто набір мелодій, розставлений відповідно до скриптів. Музика у Civilization VI є складним організмом, мінливим, живим. Фактично, взірцевим ігровим саундтреком.

Вишенькою на цьому аудіоторті є Шон Бін у якості оповідача (не вмирає, не переймайтесь), який озвучує не лише вступні тексти, а й цитати при відкритті технологій чи суспільних засад — а там вам і Пратчетт, і Шекспір, і навіть Арнольд Шварценеґер.

ҐАНДІ — MOO-DUCK

Власне, не тільки він. Згадані у вступі істерички й істеруни нікуди не поділися. Втім, засмучуватися з приводу вибриків місцевого штучного ідіота не виходить. Розуміти людей, які роблять з цього недолік, — також. Якщо вже так кортить просунутої дипломатії з хитрими комп’ютерними суперниками, треба грати в Crusader Kings II, а не Civilization VI. А якщо вам давай генеральські погони, то беріть якусь із Total War, а не Civilization VI.

Усі 25 років Цивілізація була грою про розвиток і неодмінне панування вашого народу над іншими, військове, наукове чи культурне. Інші керманичі — лише формальність, яка не повинна бути суттєвою перешкодою для вас. Саме тому підвищування складності в Циві завжди було актом мазохізму — суперники не ставали грати краще, вони навіть суперниками серйозними і не ставали, просто ви давали їм фору, а себе заганяли в дупу відповідної глибини.

Саме ця відмова від конкурентів/ворогів у звичному розумінні є важливим компонентом довголіття Civilization. Ви втілюєте свої мрії, фантазії, генеруєте історії та пізнаєте (якщо в школі спали на уроках історії) прописні істини: для успішної війни треба мати міцну економіку; дороги — запорука процвітання країни; і навіть якщо ти пацифіст із німбом над головою, який вірить у силу науки чи культури, ти мусиш мати боєздатну армію. Істини, які чимало сучасних політиків досі не знають.

Civilization VI має в собі ще купу всього іншого: нову систему політичних режимів, два окремих дерева технологій, нову механіку ведення війни (нарешті з повноцінним casus belli), можливість релігійної перемоги (найнуднішу з усіх) і чимало іншого. Але це вже тонкощі. Сід Маєр і компанія зробили помітний крок уперед, аби зробити стратегію для людей, котрі не люблять стратегії, ще кращою, а ветеранам серії дали добру жменю підстав не озиратися назад.

Бо після Civilization VI іншої просто не хочеться.