Не гаятиму вашого часу і скажу відразу: ідіть у кіно. Нова стрічка про Людину-Павука справді варта вашого часу та грошей. Це яскравий і хвацький фільм, якому варто виходити лише влітку. Це якісне видовище з продуманими екшн-сценами, які не перетворюються в балаган і місиво завдяки монтажу. Це доладна історія з неймовірною увагою до деталей, яку зараз нечасто зустрінеш.

Цілих 9 років я не казав нічого подібного про фільми Marvel (і думав, що вже ніколи не скажу), проте “Людина-Павук: Повернення додому Випускний” мені дійсно сподобався. Аж настільки, що з часу прем’єри я сходив на нього тричі (і, напевно, влаштую ще кілька переглядів). Саме як фільм, це наразі найкраща робота студії. “Випускний” напрочуд цілісний та рівний в плані композиції, а цим не могли похвалитися навіть перші “Залізна людина” та “Вартові галактики” — там, як і в 95% фільмів цього типу, підводила саме фінальна “битва з босом”. Тут же цю проблему не в останню чергу обійшли завдяки лиходієві. Едріан Тумс/Стерв’ятник у виконанні Майкла Кітона (дядько останніми роками просто божить) — найкращий антагоніст із тих, що траплялися в стрічках від Marvel чи Sony. Він продуманий, вмотивований і все ж має серце. Це не дефолтний лиходій, а простий сім’янин, котрий змушений був стати на слизьку стежину. Та й екшн-сцени із ним виглядають смачно — художники та аніматори постаралися, щоби лиходій справді нагадував хижого птаха, який грається зі своєю здобиччю.

Неабияк тішить і увага режисера й сценариста до деталей. Взяти хоча би простий момент перевдягання у супергеройський костюм. З цього тільки-но глузував Рейнолдс у трейлері “Дедпула 2”,  і тепер Джон Уоттс зробив це повноцінним епізодом своєї стрічки. Ну а вишенькою на торті є повне знищення однієї з найбільших дуростей супергеройських фільмів (яку намагався уникати лише ноланівський Бетмен). Додайте сюди ще доречні жарти — і гоп! — це дійсно щось свіже для марвелівського кіноконвеєра.

Ідіть у кіно. Фільм того вартий.

Власне, на цьому й можна було би закінчити. “Людина-Павук: Випускний” належить до того рідкісного типу стрічок, де композиція доладна, майже все знаходиться на своїх місцях  і чіплятися просто задля якогось тиражного вишукування недоліків “бо в оглядах мають однаково бути виділені плюси й мінуси” не надто вийде. Здавалося би, Джон Уоттс мав перед собою глобальне завдання переманити на інший бік Сили всіх, хто ще не став прихильниками кінопродукції Marvel і не тече від фансервісного підлизування та будь-якої дурні, яку покажуть в сцені після титрів. І виконувати це завдання він разом із усією командою взявся на совість.

І тут саме час зосередитися не на тому, що у фільмі є, а на тому, чого в ньому нема.

Занадто білий для цього кварталу

Саме так, Пітер Паркер — зайвий у своєму середовищі. Зайвий тому, що школа, друзі тощо побудовані для геть іншого Павука, Майлза Моралеса (це той, який чорнявчик). Друг Пітера, Нед, прийшов до нас саме з коміксів про Майлза. Питання расового різноманіття, расової обізнаності, міжрасових шлюбів та утискання темношкірого населення (з цим, до речі, у фільмі пов’язаний шикарний момент біля монумента) — це ключові теми безкостюмного життя саме Майлза, а не Пітера. Навіть у своїй команді для наукового турніру Паркер виглядає в прямому сенсі “білою вороною”.

Випускний: окрема палка подяка і побажання довгих літ життя (ні) нашим локалізаторам. Так, слово Homecoming вибрали не просто так. Фан-сервіс очевидний: Павучок повернувся до свого власника, юху-ху! Але заждіть, ми фільми називаємо залежно від наповнення, а не значення для фанатів. Ми ж не бачили фільмів “Капітан Америка та Тоні Старк побили горшки”, “Щ.И.Т. скотилися — Гідра заявилася” чи “Ще один Старк, тільки чарівник”, чи не так? І тут мало того, що “Випускний” безпосередньо стосується історії, так ще й усю діяльність Паркера можна розцінювати як випускний екзамен, який Паркер здає перед вступом у лави Месників. Викусіть, фанбої!

Ба більше, у фільмі є дядько Майлза Моралеса, який у розмові побіжно згадує свого племінника (до речі, теж доволі крута й кумедна сцена). А що залишається Пітерові? Його середовище — це ж не просто перелік усталених персонажів, це люди, які формують його. Видозмінюйте їх як завгодно, але хоч функції чи копняки для розвитку головного персонажа залишіть. Скажімо, проблема не в тому, що Флеша Томпсона зробили мажором-азіатом-кретином. Флеша безпричинно тягають з нами впродовж усього фільму, а його арсенал ображальних методів обмежений лише фразою “Пеніс Паркер”, яка втрачає вплив і на Пітера, і на глядачів вже після першого застосування. Як не дивно, альтернативні Флеші Томпсони за значно меншу кількість екранного часу робили для презентації чи розвитку альтернативних Паркерів значно більше.

Отож, Флеш відпав, тітка Мей не виходить за межі надмірної опіки та допомоги в підготовці до випускного… невже більше нікого? В певний момент це просікли і сценаристи фільму, тож під завісу ми отримаємо “великодку” із альтернативним ім’ям важливого персонажа, подану настільки ж недолуго, як і викриття Робіна наприкінці фільму “Темний Лицар повертається”. І город нагородили так, що дійсно, заміни Паркера на Моралеса — різниця буде мінімальна, якщо взагалі не нульова.

Хто ти без свого костюма?

Пригадуєте “Перший Месник: Протистояння”? Павук, якого нам тоді представили, був… м’яко кажучи, дивним. Якщо залишити осторонь костюм і трюки, ким був тамтешній Паркер? Найманцем, безхарактерним найманцем, який без задньої думки погодився на пропозицію Старка. І ще екранним втіленням фанбоя Marvel, який підлизував фільму, захопленим тоном коментуючи усе побачене. Обгортка його була ефектною, але от вміст…

“Людина-Павук: Випускний” тільки посилила цю проблему. Якщо Паркер Маґвайра був плаксієм і рохлею, а Паркер Ґарфілда — хіпстеруватим самітником, то у Голланда — прісний і безбарвний підліток. Це не спишеш на “приземленість” образу — Паркер з Ultimate Spider-Man Б.М. Бендіса, яким і надихались розробники, попри звичайність все ж безбарвним не був. А тут у нас другий фільм поспіль в кадрі слухняний песик Тоні Старка.

Так само як “Бунтар-Один” був відгалуженням з відповідним надписом “Star Wars Stories”, “Людина-Павук: Випускний” заслуговує маркера “Iron Man Stories”. Цей фільм бо тримається на Тоні Старкові — з нього все починається, ним усе закінчує, він усе зшиває докупи. Тоні дає Пітерові костюм, Тоні наставляє-сварить-хвалить Пітера, Тоні творить лиходія і найгірше — Тоні мотивує Пітера. Усе, що робить Паркер-Павук, він чинить з метою справити враження на Старка, показати, який він справний і дорослий. Звісно, часами дошаровуються додаткові мотивації (типу “врятувати однокласників”), але в основі завжди лежить глобальна мета “довести Старкові, що я чогось вартий”.

Забрати Тоні — і фільму та всього, показаного в ньому просто не буде, настільки він критично важливий для цієї історії. Взяти хоча би сцену на поромі, що її тиражували в трейлері та на постерах. Винуватцем цієї трагедії став сам Пітер. За таких умов здалося би усе виправити, але ж йому не вдалося — всіх знову порятував Старк, причому не власноруч. Остаточно забиває цвях у дошку одна з найсильніших сцен фільму, коли Старк робить твердження про костюм героя і людину в ньому. Справді, забрати костюм Залізної Людини — Тоні Старк усе одно буде плейбоєм, мільярдером та філантропом. А ким є Паркер без свого костюма? У цьому фільмі — ніким.

Шкільне чи сімейне життя “Паркера без костюма” фактично відсутнє — він сам його відсікає і зосереджується на Старкові. Навіть у щоденних рятувальних забігах здається, що Паркер робить це не стільки з благих намірів, скільки задля набивання портфоліо для свого патрона. Здавалося би, О.К., нехай, але ж у фіналі він переосмислить свої цінності? Гм, частково. Той факт, що Пітер відмовився від свого початкового бажання — це звісно, величезний плюс, який позбавляє його клінічної безбарвності. Та може, це наслідок того, що Пітер нічого плідного не зробив за увесь фільм і сам це усвідомлює?

Цьому місту потрібен герой

Причина негативного контрасту третього Паркера з двома попередніми криється у підході Marvel до свого кіновсесвіту. Кілька років тому зі скреготом ще можна було вигороджувати студію, але тепер уже марно: Marvel перестала робити фільми. Тепер це двогодинні епізоди одного серіалу. Якщо Спайдермени Реймі та Вебба при гарантованій сиквельності мали перед собою завдання розповісти повноцінну історію становлення героя, перетворення зі звичайного юнака середньої невдахуватості на людину, котра щось там тямить про силу й відповідальність, то Павук Уоттса каже “А, грець із тим!” Будуть же наступні фільми. І там усе, про що писав у попередніх двох розділах, вивітриться — буде і середовище для Паркера, і здорова мотивація, і самостійність, і Павук у всій красі, який літає поміж хмарочосами, а не стрибає у спальному районі.

Такий шлях доволі вірогідний, але в такому разі це ще більше підкреслить вторинність “Випускного”, не зробить фільм повноцінним першим розділом. Те. що у фільмі багато Старка, можна було би пробачити, якби там було багато Паркера. Паркера живого і щирого, травмованого, закоханого, наляканого, зацькованого, непевного тощо. Йому ж 15 — це просто ідеальний варіант перебільшувати і на повну бризкати яскравими емоціями. Емоціями, а не підлизуванням Старку чи Марвел у сотнях різних проявів.

Нещодавня “Диво-жінка” при всій своїй вторинності та беззубості мала в собі кілька пробивних, щирих сцен, які при порівнянні з “Випускним” додають балів саме стрічці про Діану. Фільми Реймі, де карикатурності хоч граблю гати, теж не бідують в плані чуттєвості. Про першу стрічку Вебба говорити взагалі нема чого — режисер “500 днів літа” не спустив планку роботи з людськими взаєминами.

А “Людина-Павук: Випускний” неначе боїться. Боїться дозволити Пітерові політати в місті та впісятися від пережитого захвату. Боїться спустити підлітка з ланцюга. Боїться зробити начавити на болючі точки тітки Мей (зі смерті дядька Бена пройшло фактично кілька місяців). Боїться щирих емоцій, неначе якийсь гріх для розважального фільму і хтось засміє. Тому як тільки пахне смаленим, в сценарій залітає жарт чи комічний момент. Безумовно, у “Випускному” вони ледь не завжди вдалі, але відчувається це як неначе хлопця засікли, коли він підкладав записку своїй коханій, і він відразу: “Ем, та ви що? Ні, це мій друг попросив, сам соромиться. А вона взагалі не в моєму смаку”. На Майкла Кітона у ролі Тумса це правило не поширювалось (можливо, тому що він часто відходив від сценарію і сам вносив поправки в образ свого персонажа), то чому ж стримувати головного героя?

Отак і вийшло, що “Людина-Павук: Випускний” — чудовий фільм (хороший гумор, якійсний екшн, Голланд красень, Кітон мегакрасень, Дауні-мол. айронкрасень, а Зендая взагалі сонечко — яким боком Паркер запав на Ліз, коли в тій же компанії крутиться таке крутезне дівча?), бездоганно витримане і написане двогодинне розважальне видовище, яке затьмарює інші фільми про Павука. І разом з тим — це млява історія, котра не стільки про Пітера, скільки про Тумса і Тоні Старка. Отут попередні Павуки виглядають значно привабливіше.