22 серпня в український прокат вийшов черговий високобюджетний блокбастер закордонного виробництва — «Падіння янгола». Проте поспішати з відвідуванням кінотеатру не варто.

Батлеровщина

Нічого не маю проти Джерарда Батлера, але аж надто він актор однієї ролі, за моїми спостереженнями. Хоча, фільм, загалом, схожий на копіпаст всього, що було таким модним у далекому 2008-му році. Картина починається з тренування бійців спеціального призначення, де наш бравий протеже розкидає всіх наліво і направо (все за канонами типового бойовика). Далі ми дізнаємося, що герой Батлера є керівником охорони президента США в особі Моргана Фрімена.

Перші хвилин 15-20 фільму потрібні, щоб хоч якось представити нам діючих осіб, але це лише вступ, все найсмачніше, його величність екшон, чекає на нас через півгодини хронометражу, після того, як на президента відбувається замах.

Бойовик родом з нульових

Як вже було написано трохи вище, «Падіння янгола» увібрав в себе практично всі стандартні кліше, прийоми і сюжетні повороти, які були новинкою в середині/кінці нульових.  Чого тільки варта фінальна битва з босом (паралель з комп’ютерними іграми простежується неозброєним оком), тут вам найстандартніша схема: вибух, пістолетна дуель і фінальний акорд — битва на ножах з подальшими пафосними посиденьками на тлі розрухи і в калюжі крові. Що стосується екшену загалом, складається враження, що творці частково надихалися «Джоном Віком», але не дотягли від слова «зовсім».

Монтаж динамічних сцен здійснювався епілептиком, який знайшов для себе специфічний спосіб самогубства. У деяких сценах боїв, стрільби і погонь — зовсім не встигаєш розгледіти суть того, що відбувається на екрані, а від постійного руху камери голова йде обертом. Таке відчуття, що оператор назнімав купу кадрів, а режисер монтажу судорожно думав, як все це зліпити — в результаті вийшла каша.

Порадувала комедійно-сімейна арка. Таких вставок було небагато, але вони залишили приємне враження.

Наскільки низько впав янгол?

Підводячи підсумок, можу сказати наступне: «Падіння янгола» не поганий, але дуже нішевий, однотипний і до болю передбачуваний фільм. Всі елементи в ньому працюють, але з невеликим скрипом і відчуттям, що все це ми вже бачили у більш якісному кіно.

Всім бажаючим відключити голову на дві години і розслабитися з келихом соку, можу порекомендувати, але на більше розраховувати не варто.

Автор: Олег Соколовський